Саме температура ядра зірки визначає швидкість процесів. Отже, при такій температурі переважає протон - протонний цикл. При збільшенні температури до 16 млн. ДО, імовірно, обидва цикли дають рівний внесок у процес генерації енергії. Коли ж температура ядра піднімається вище 20 млн. ДО, що переважає стає вуглецевий цикл.
Як тільки енергія зірки починає забезпечуватися за рахунок ядерних реакцій, гравітаційний стиск, з якого почався весь процес, припиняється. Тепер самопідтримується реакція може продовжуватися протягом часу, тривалість якого залежить від початкової маси зірки і складає приблизно від 1 млн. років до 100 млрд. років і більше. Саме в цей період зірка досягає головної послідовності і починає своє довге життя, що протікає майже без змін. Целю вічність проводить зірка в цій стадії. Нічого особливого з нею не відбувається, вона не залучає до себе пильної уваги. Тепер це всього-на-всього повноцінний член зоряної колонії, загублений серед безлічі побратимів.
Однак процеси, що протікають у ядрі зірки, несуть у собі зародки її прийдешнього руйнування. Коли дерево або вугілля згоряють у каміні, виділяється тепло, а як продукти відходу утворяться дим і зола. У "каміні" зоряного ядра водень - це вугілля, а гелій - зола. Якщо з каміна час від часу не видаляти золу, то вона може забити його і вогонь потухне.
Якщо в ядрі зірки речовина не перемішується, у термоядерних реакціях починають брати участь шари, що безпосередньо примикають до гелієвого ядра, що забезпечує зірку енергією. Однак згодом запаси водню в цих шарах висихають, і ядро розростається усе більше і більше. Нарешті досягається стан, коли в ядрі зовсім не залишається водню. Звичайні реакції перетворення водню в гелій припиняються; зірка залишає головну послідовність і вступає в порівняно короткий (але цікавий) відрізок свого життєвого шляху, відзначений надзвичайно бурхливими реакціями.
Коли водню стає мало, і він більше не може брати участь у реакціях, джерело енергії висихає. Але, як ми вже знаємо, зірка являє собою тонко збалансований механізм, у якому тиск, що роздуває зірку зсередини, цілком урівноважений гравітаційним притяганням. Отже, коли генерація енергії слабшає, тиск випромінювання різко падає, і сили тяжіння починають стискати зірку. Снову відбувається падіння речовини до її центра, багато в чому нагадуюче те, з якого почалося народження протозірки. Енергія, що виникає при гравітаційному стиску, набагато більше енергії, виділюваної тепер у ядерних реакціях, а раз так, то зірка починає швидко стискуватися. У результаті верхні шари зірки нагріваються, вона знову розширюється і росте в розмірах доти, поки зовнішні шари не стануть досить розрідженими, краще проникне випромінювання зірки. Думають, що зірка типу Сонця може збільшитися настільки, що заповнить орбіту Меркурія. Після того як зірка починає розширюватися, вона залишає головну послідовність і, як ми вже бачили, дні неї тепер полічені. З цього моменту життя зірки починає хилитися до заходу.
Коли зірка стискується, за рахунок роботи сил тяжіння виділяється величезна енергія, що роздуває зірку. Здавалося б, це повинно привести до спаду температури в ядрі. Але це не так. Проти чекання температура в ядрі зірки різко зростає. У відносно тонкому шарі навколо ядра усе ще відбувається звичайне ядерне вигоряння водню, що приводить до збільшення змісту гелію в ядрі. Коли в ядрі концентрується біля половини маси зірки, остання розширюється до свого максимального розміру і її колір з білого стає жовтим, а потім червоним, тому що температура поверхні зірки зменшується. Тепер зірка вступає в нову фазу. Температура ядра росте доти, поки не перевищить 200 млн. К. При такій температурі починає вигорати гелій, у результаті чого утвориться вуглець. Три ядра гелію, зливаючи, перетворюються в ядро вуглецю, що виявляється більш легенею, чим три вихідних ядра гелію, тому така реакція також йде з виділенням енергії. Снову тиск радіації, що грало настільки важливу роль, коли зірка знаходилася на головній послідовності, починає протидіяти тяжінню, і ядро зірки знову утримується від подальшого стиску. Зірка повертається до звичайних розмірів; у міру того як це відбувається, температура її поверхні росте, і вона з червоної стає білою.
У цей момент по деяких загадкових причинах зірка виявляється хитливою. Астрономи думають, що перемінні зірки, тобто зірки, що періодично змінюють своя світність, виникають на цій стадії зоряної еволюції, тому що процес стиску відбувається не гладко, і на деяких його етапах виникають ритмічні коливання зірки. На цій стадії зірка може пройти через фазу нової, протягом якої вона раптово викидає в міжзоряний простір значна кількість речовини; воно, приймаючи вид оболонки, що розширюється, може містити значну частину маси зірки. Спалахи деяких нових багаторазово повторюються, і це означає, що одного спалаху недостатньо, щоб зірка досягла стійкості. Але згодом вона здобуває стійкість, коливання зникають, зірка починає свій довгий шлях до зоряного цвинтаря. Навіть на цій стадії зірка ще здатна до активності. Вона може стати наднової. Причина, по якій зірка виявляється здатної на таку активність, обумовлена кількістю речовини, що остались у неї до цієї стадії.
Коли ми обговорювали процеси, що протікають у надрах зірки, ми говорили, що основним продуктом ядерних реакцій є гелій. У міру того як переробляється усе більше і більше водню, росте гелієве ядро зірки. Водень зникає, отже, енерговиділення за рахунок цього джерела також припиняється. Але при температурі близько 200 млн. До відкривається ще один шлях, випливаючи якому гелій породжує більш важкі елементи, і в цьому процесі виділяється енергія. Два атоми гелію з'єднуються, утворити атом берилія, що звичайно знову розпадається на атоми гелію. Однак температури і швидкості реакцій настільки високі, що, перш ніж відбувається розпад берилія, до нього приєднується третій атом гелію й утвориться атом вуглецю.
Але процес не зупиняється, тому що тепер атоми гелію, бомбардуючи вуглець, породжують кисень, бомбардуючи кисень, дають неон, а, бомбардуючи неон, роблять магній. На цій стадії температура ядра ще занадто низька для утворення більш важких елементів. Ядро знову стискується, і так продовжується доти, поки температура не досягне розмірупорядку мільярда градусів і не почнеться синтез більш важких елементів. Якщо в результаті подальшого стиску ядра температура піднімається до 3 млрд. ДО, важкі ядра взаємодіють один з одним доти, поки не утвориться залізо. Процес зупиняється. Якщо атоми гелію будуть бомбардувати ядра заліза, то замість утворення більш важких елементів відбудеться розпад ядер заліза.
На цій стадії життя зірки її ядро складається з заліза, оточеного шарами ядер більш легких елементів аж до гелію, а тонкий зовнішній шар утворений воднем, що ще забезпечує деяку кількість енергії. Нарешті настає час, коли водень виявляється цілком витраченим і цим джерелом енергії висихає. Перестають також діяти й інші механізми генерації енергії; зірка позбавляється всяких засобів для відтворення своїх енергетичних запасів. Це означає, що вона повинна вмерти. Тепер, вичерпавши запаси ядерної енергії, зірка може тільки стискуватися і використовувати гравітаційну енергію, щоб підтримати своє світіння. Зірка буде стискуватися і яскраво світитися. Коли ж і ця енергія висохне, зірка починає змінювати свій колір від білого до жовтого, потім до червоного; нарешті вона перестає випромінювати і починає безперервну подорож у неозорому космічному просторі у виді маленького темного безжиттєвого об'єкта. Але на шляху до вгасання звичайна зірка проходить стадію білого карлика.