МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ і НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра «Прикладна екологія та охорона навколишнього середовища»
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Неоекологія»
на тему:
«Структура природно-заповідногофонду України(ПЗФ)»
студент групи ОС-08 Виконавець
Охрименко В.В. .
перевірив Керівник
Мнускіна В.В. .
Донецьк, 2009
РЕФЕРАТ
Курсова робота : 24 с., 2 табл., 2 рис., посилань.
Метою роботи є вивчення структури природно-заповідного фонду Українита його класифікації.
У роботі розглянуто історію створення та розвитку природно-заповідного фонду України, структуру та класифікацію ПЗФ. Розглянуті завдання, відділи, сектори та екологічні фонди у структурі Державної служби заповідної справи.
ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД УКРАЇНИ, ПЗФ, ЗАПОВІДНИКИ, ЗАКАЗНИКИ, ПРИРОДНІ ПАРКИ, БОТАНІЧНІ САДИ, ПАМ´ЯТКИ.
PAPER
Yearly essay: 24 pages, 2 tables, 2 images, references.
The aim of the essay is to learn the structure of the nature protected fund of Ukraine and it's classification.
The history of the making and developing of the nature protected fund of Ukraine, the structure and the classification of the NPF are examined in this essay. Also in this essay it was examined the tasks, sections, sectors and ecological funds in the structure of the government service of the protected affair.
NATURE PROTECTED FUND OF UKRAINE, NPF, NATURE RESERVES, WILD LIFE PRESERVES, NATURE PARKS, BOTANIC GARDENS, SIGHTS.
ЗМІСТ
Вступ 5
1. Історія створення та розвитку ПЗФ України 6
2. Структура природно-заповідного фонду України 7
3. Класифікація ПЗФ та відмінності між ними 12
3.1 Природні заповідники 13
3.2 Біосферні заповідники 13
3.3 Національні природні парки 14
3.4 Регіональні ландшафтні парки 15
3.5 Заказники 15
3.6 Пам'ятки природи 15
3.7 Заповідні урочища 16
3.8 Ботанічні сади 16
3.9 Дендрологічні парки 16
3.10 Зоологічні парки 17
3.11 Пам'ятки садово-паркового мистецтва 17
4. Основні завдання Державної служби заповідної справи 18
5. Відділи і сектори у структурі Державної служби заповідної справи 19
6. Екологічні фонди у заповідній сфері України 19
Висновки 23
Перелік посилань 24
ВСТУП
Історія нас вчить, що мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як зберігаються природні умови, його існування та використовуються ресурси, добробут сучасних і майбутніх поколінь.
Питання охорони життєвого середовища та раціонального його використання, збереження й збагачення природних ресурсів з кожним роком все більше й більше турбує людство.
У 1991 році Верховна Рада України оголосила всю територію України зоною екологічного лиха. За 2 роки до цього спеціалістами-географами Української Академії наук була вперше розроблена й складена карта стану навколишнього середовища України, за окремими компонентами природи.
Вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України у першу чергу слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави.
Такими регіонами уряд визнав:
▪Донецько-Придніпровський,
▪Поліський,
▪Карпатський,
▪Азово-Чорноморський.
1. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПЗФ УКРАЇНИ
Більш як 100 років минуло з часу започаткування активної форми збереження й відтворення незайманих ландшафтів в Україні. На 1 січня 1928 р. у нас було 6 державних заповідників.
Загальна площа шести заповідників становила 68 500 га.
Перші паростки заповідання — природні заповідники - (резервати), досягнувши максимального розквіту в 1951 p. (функціонувало 12 заповідників загальною площею 54 383,4 га), в подальшому стали жертвою політичного вандалізму та екологічного нігілізму — надовго втратили (Асканія-Нова), а окремі і назавжди (Прохорівський заповідник, Український парк природи та ін.) свій природоохоронний статус.
З розбудовою незалежної України загострюється увага до заповідної справи, про що свідчать відповідні документи — Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Указ Президента України від 10.03.1994 p. «Про резервування з метою наступного заповідання природних територій», а також «Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні».
За короткий проміжок часу природно-заповідний фонд України зріс на 523 об'єкти площею 767 тис. га. При цьому значно урізноманітнилися і основні функції природоохоронних територій: збереження генофонду біоти, відновлення природних ресурсів, регуляція стану природного середовища, використання з рекреаційною та моніторинговою метою. За даними Мінекобезпеки станом на 1 січня 1999 р., до природно-заповідного фонду входили: 15 природних заповідників, 4 біосферних заповідників, 8 національних природних парків, 2292 заказників, 2958 пам'яток природи, 22 ботанічних сада, 11 зоологічних парків, 36 дендрологічних парків та 510 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 25 регіональних ландшафтних парків, 741 заповідне урочище. В цілому на той час загальна площа ПЗФ Українискладала 2274,54 тис. га (3,72 % від загальної площі України).[1]
2. СТРУКТУРА ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ
Природно-заповідний фонд (саме таке формулювання фіксується в законодавстві) становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. ПЗФ створюється з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення моніторингу навколишнього природного середовища.
На кінець 2007 року 4,7% території України зайнято об’єктами ПЗФ. Всього це 7279 об’єктів загальною площею 2854477,3 га. Подивившись на ці цифри, стає зрозуміло, що більшість об’єктів мають доволі невелику площу. І дійсно більшість ПЗФ – заказники і пам’ятки природи, що мають площу до 1 га. На жаль, це значить, що ПЗФ в Україні має дуже мозаїчну структуру, що не дуже добре для рослинного і тваринного світу. Проте, відповідно до Указу Президента, до 2015 року площа заповідних земель в Україні має зрости до 10-15%.
Реальні «розклади» площ і кількості ПЗФ, станом на 1.01.2007 виглядають так:
▪ Природних заповідників - 17 (загалом 164,3 тис.га);
▪ Біосферних заповідників - 4 (загалом 226, 3 тис.га);
▪ Національних природних парків - 17 (718,7 тис.га);
▪ Заказників 2709 (загалом 1093 тис.га);
▪ Пам’яток природи - 3078 (загалом 601,3 тис.га);
▪ Ботанічних садів - 26 (загалом 1,9 тис.га);
▪ Дендрологічних парків – 43 (загалом 1,5 тис.га);
▪ Парків-пам’яток садово-паркового мистецтва – 536 (загалом 13,4 тис.га);
▪ Регіональних ландшафтних парків - 45 (загалом 626,6 тис га);
▪ Заповідних урочищ - 793 (загалом 95,4 тис.га).
Природні заказники й заповідники, яких в Україні найбільше і які займають найбільшу площу охоронних територій, обмежені як територіально, так і функціонально. Як правило, вони займають невеликі за площею території без наявності буферних зон.
Обмеження будь-якої діяльності на суміжних територіях зводиться лише до рекомендацій не розміщувати поблизу об'єктів природно-заповідного фонду екологічно небезпечне виробництво. Це веде до незахищеності периферійних ділянок із статусом суворого заповідання від впливу сільськогосподарської, лісогосподарської, рекреаційної діяльності та промислового виробництва.
Жорстке обмеження будь-якого господарського використання резервованих територій викликає негативне відношення місцевого населення і супроводжується частими порушеннями природоохоронного законодавства. Функціональні обмеження, зокрема проведення лише науково-дослідної та природоохоронної діяльності ставлять установу в жорстку залежність від державного фінансування, яке знаходиться далеко не на належному рівні. Окрім цього, збережені найбільш цікаві природні утворення держави є практично недоступними для відвідування як закордонними, так і вітчизняними громадянами.
Працівники природних заповідників, розуміючи складність цієї проблеми, часто проводять краєзнавчу екскурсійну діяльність, мотивуючи це необхідністю проведення екоосвітньої та ековиховної роботи, яка є однією з додаткових функцій цих природоохоронних установ. Проте, ця діяльність є можливою лише під керівництвом працівників заповідника на спеціально облаштованих екологічних стежках, створення яких вимагає додаткових коштів.
Натомість, серед туристів дедалі більшої популярності набувають установи природно-заповідного фонду, які передбачають поліфункціональне використання територій. Це національні природні парки й регіональні ландшафтні парки.
| № з/п | Назва | Підпорядкування | Рік створення | Загальна площа, га | Площа земель у постійному користуванні, га |
| Біосферні заповідники | |||||
| 1. | Асканія Нова | УААН | 1985 | 33 307,6 | 11312,3 |
| 2. | Чорноморський | НАНУ | 1985 | 89 129,0 | 70 509,0 |
| 3. | Карпатський | Мінекоресурсів | 1993 | 53 630,0 | 31977,0 |
| 4. | Дунайський | НАНУ | 1998 | 46 402,9 | 22 662,0 |
| 5. | Східні Карпати | Мінекоресурсів | 2002 | - | - |
| Природні заповідники | |||||
| 1. | Кримський | Державне управління | 1923 | 44 175,5 | 44 175,5 |
| 2. | Канівський | Національний університет імені Т.Г. Шевченка | 1923 | 2 049,3 | 2 049,3 |
| 3. | Український степовий | НАНУ | 1961 | 2 768,4 | 2 768,4 |
| 4 | Луганський | НАНУ | 1968 | 1 575,5 | 1 575,5 |
| 5. | Поліський | Держкомлісгосп | 1968 | 20 104,0 | 20 104,0 |
| 6. | Ялтинський гірсько-лісовий | Держкомлісгосп | 1973 | 14 523,0 | 14 523,0 |
| 7. | Мис Мартьян | УААН | 1973 | 240,0 | 240,0 |
| 8. | Карадазький | НАНУ | 1979 | 2 855,2 | 2 855,2 |
| 9. | "Розточчя" | Міносвіти | 1984 | 2 084,5 | 2 084,5 |
| 10. | "Медобори" | Держкомлісгосп | 1990 | 10 516,7 | 10 516,7 |
| 11. | Дніпровсько - Орільський | Держкомлісгосп | 1990 | 3 766,2 | 3 766,2 |
| 12. | Єланецький степ | Мінекоресурсів | 1996 | 1675,7 | 1675,7 |
| 13. | Ґорґани | Мінекоресурсів | 1996 | 5 344,2 | 5 344,2 |
| 14. | Казантипський | Мінекоресурсів | 1998 | 450,1 | 450,1 |
| 15. | Опуцький | Мінекоресурсів | 1998 | 1 592,3 | 1592,3 |
| 16. | Рівненський | Держкомлісгосп | 1999 | 47 046,8 | 47 046,8 |
| 17. | Черемоський | Держкомлісгосп | 2001 | 2 975,7 | 2 975,7 |
Таблиця 2.1 Біосферні та природні заповідники України