Встановлено, що для видiв роду Viburnum найефективнiшим є зеленее живцювання. За регенерацiйною здатнiстюкалини можна роздiлити на 2 групи:
1) види з високою регенерацiйною здатнiстю (V.opulus, V.op. Roseum, v.op. Nanum, v.sargentii, V.s. Flavum, V.rhytidophyllum, v.buddleifolium);
2) вид из задовiльною регнерацiйною здатнiстю (V.lantana, V.l. Aureum, V.L. Variegatum, V.carlesii, V.vietchii, V.lentago, V.lentago, V.burejaeticum, V.rufidulum, V.prunifolium).
Обкорiнення зелених живцiв видiв першої групи досягає 70,1 – 73,4% навiть без застосування стимуляторiв ризогенезу, вiдсоток обкорiнення живцiв другої групи складає 44,6 – 75,4 % iз стимуляторами.
Таким чином розглянувши рiзнi способи розмноження калини можемо зробити висновок, що насiннєве розмноження є одним з найважливiших показникiв успiшного пристосування рослин до нових умовсередовища. Наявнiсть насiннєвої репродукцiї у iнтродукованих рослин обумовлює отримання наступних поколiннях ще бiльш пристосованих особин. Також велике значення для калин має вегатативне розмноження, адже це єдиний спосiб розмноження, що дозволяє зберегти iндивiдуальнi особливостi рослин i дає можливiсть отримати репродукцiю вiд iнтродуцентiв, якi не плодоносять або не утворюють повноцiнного насiння в нових умовах iснування.
калина морфологiчний інтродукція
Роздiл 5. Використання калини в народному господарствi
Оцінка успішності інтродукції видів роду Viburnum L. в умовах Правобережного Лісостепу України. На територію України в різні роки інтродуковано 24 види та 11 форм калин різного географічного походження, що складає десяту частину світового обсягу роду і представляє майже всі райони природних місцезростань, за винятком Центральної та Південної Америки. Найбільша кількість інтродуцентів – це види із Східноазійської та Атлантично-Північноамериканської флористичних областей.
В Правобережному Лісостепу України нами виявлено 11 видів та 5 форм калин. Згідно з інтродукційним районуванням території України (Кохно, Курдюк, 1994) Правобережний Лісостеп належить до Північно-Східного інтродукційного району, Правобережного інтродукційного підрайону. Тут можливі інтродукція та широка культура більшості видів калин із Південно-Східної Азії, північних та центральних частин Атлантичного та Тихоокеанського регіонів Північної Америки. Інтродукційна ємкість складає для калин 0,85.
Визначено акліматизаційне число 11 видів та 5 форм калин. Встановлено, що досліджені види добре акліматизувались в місцевих умовах (А = 83 – 95).
Результати дослідження життєздатності та перспективності інтродукції калин показали, що вони належать до груп цілком перспективних (57,1 %) та перспективних (42,9 %) для впровадження в культуру. Для інтродукційного випробування та поповнення колекції НБС намічений ряд видів та форм, що мають високі декоративні якості.
Використання видів калин у зеленому будівництві. Загальна декоративність калин висока і становить 4 – 5 балів. Найвищі показники у вічнозелених V.buddleifolium та V.rhytidophyllum, також високі декоративні якості мають V.prunifolium, V.sargentii, V.opulus.
Л.І. Рубцов (1977) всі види калин відносить до фізіономічного типу калини звичайної. Ми вважаємо, що доцільно виділити в межах роду Viburnum наступні фізіономічні типи: калини звичайної; калини гордовини; канадської гордовини.
В зеленому будівництві калини можна використовувати для групових посадок, у вигляді солітерів, для створення алей, узлісь, живоплотів, бордюрів та монокультурних садів.
В подальшому особливої уваги заслуговують такі види: V.carlesii, V.prunifolium, V.rhytidophyllum, V.buddleifolium.
Використання видів калин у народному господарстві. Традиційно як плодову і лікарську рослину культивують калину звичайну. У той же час є ще кілька видів калин, які мають їстівні плоди і перспективні як плодові рослини: V.sargentii, V.burejaeticum, V.lentago, V.buddleifolium, V.prunifolium, V.trilobum.
Таким чином, види калин становлять інтерес для народного господарства перш за все як декоративні, а також як плодові і лікарські рослини.
Висновок
Калина звичайна, оспівана в піснях, стала для українців символічною. Т.Г. Шевченко у своєму «Кобзареві» згадує калину 56 разів, опоетизовуючи її в різних життєвих ситуаціях. Дійсно, на початку літа кущі калини зацвітають, рясно вкриваючись ніжними білими суцвіттями, і кожен з них стає схожим на наречену в білосніжній сукні та фаті. Під час плодоношення калина також виглядає надзвичайно красиво, її гілки густо обвішані кетягами яскраво-червоних плодів. Тому вона є символом не лише дівочої вроди, цнотливості, а й жіночої краси.Деревце завжди широко використовують у весільних обрядах - плетуть гірлянди, заквітчують світлиці, плодами прикрашають коровай, букети ставлять перед молодими, бажаючи вірності й краси в подружньому житті.Кетяги калини, підвішені в приміщенні, залишаються свіжими всю зиму і є аптечкою при простудних захворюваннях як потогінний засіб.В цілому родина жимолостевих налічує близько двохсот видів. На території України зустрічаються три види - це калина звичайна, близький вид - калина цілолиста, або гордовина, яка має знизу густоопушене листя та (при достиганні) чорні кістянки-плоди (неїстівні). Ціниться як підлісок. Привабливою є декоративна форма калини - бульденеж. Розмножується калина як насінням, так і відводками укоріненого гілля. Рясна зелень, буйне цвітіння, щедре плодоношення, осінньо-зимове палахкотіння кетягів, цінні лікарські властивості кори, квітів, плодів - все це приносить чимало радості та задоволення у всі пори року. То ж природолюбам потрібно всіляко поширювати цю корисну рослину, її раніше висаджували і лісівники, та й завжди ріс кущ калини в куточку кожного двору чи городу.
Використана лiтература
1. Кернична І.З., Фіра Л.С. Калина звичайна – перспектива вивчення та застосування (огляд літератури) // Мед. хімія. – 2005. – № 1. – С.
2. Говоров В. П. Фармакологическое изучение лекарственных растений.Новосибирск: Наука Сиб. Отд. — 1965. — С.
3. Гончарук В.В. Біологічні особливості калини звичайної і її значення — Вінниця, 2002. — С.
4. Елагин И.Н., Лобанов А.И. - Жизнь растений - 1982.
5. Толмачев А.І. Введення в географію рослин. - Л.: ЛДУ, 1974.
6. Н.Е.Булыгин - Дендрология 1985.
7. Заячук В. Я. Калина звичайна. – Львів: Каменяр, 2001.