Рынок кредитных и платежных карточек и направления его равития (стр. 3 из 20)

Мал. 1.2 Зразок банківської картки

Лицьовий бік:

Зворотній бік ( крім інтернет-карт ) :

Основним аргументом для впровадження «пластикових грошей» була зручність користувача. З появою електронних кошт реєстрації і збору інформації з'явилася можливість заносити і зчитувати інформацію на картку за допомогою магнітного кодування сигналу.

Першою організацією, що застосувала цей спосіб на пластикових картках була Міжнародна асоціація по авіаперевезеннях (IATA, Interactional Air Transportation Association), що здійснювала контроль за багажем за допомогою інформації, записаної на магнітній стрічці пластикової картки. Згодом прийнята IATA система кодування стала стандартної. На сучасних пластикових картках це - перша доріжка, що має довжину 79 символів (210 біт/дюйм, 7 біт на знак) і утримуючу алфавітно-цифрову інформацію.

Згодом подібний принцип використовували на банківських картках для кодування номера картки, що дозволило впроваджувати електронні платежі. Розробка цієї системи кодування належить Американської банківської асоціації (American Bankers' Association).

Ця система також ввійшла в стандарт. На сучасних пластикових картках з'явилася друга доріжка, що має 40 символів (75 біт/дюйм, 5 біт на знак).

Згодом з'явилася третя доріжка, на якій найчастіше записується PIN-код (Personal Identification Number - персональний ідентифікаційний номер), а іноді стан рахунка клієнта. Розроблювачем цієї доріжки була компанія Thrift Industry. Інформація на цій доріжці може перезаписуватися і змінюватися в процесі використання. На доріжку може бути записано 197 цифрових знаків (210 біт/дюйм, 5 біт т знак).

Наступним етапом у розвитку пластикових карток історія зобов'язана французькому журналістові Лорану Морену, що у 1974 році запропонував використовувати карти з електронною мікросхемою. Він запатентував цю ідею і заснував компанію Innovatron для виробництва таких карток. На сьогоднішній день пластикові картки з «імплантованою» мікросхемою (Smart-card) - тип пластикових карток що найбільше динамічно розвивається .

Магнітні картки поступаються першістю смарт-картам по двох причинах:

1. Магнітні картки легко підробити. За допомогою дешевого пристрою протягом декількох хвилин можна скопіювати першу і другу доріжки з магнітної стрічки кредитної картки.

Дослідження, проведені в 1992 році в США, показали, що втрати, зв'язані з магнітними картками склали 3,8 млрд. доларів, у тому числі: 2,6 млрд. - через боржників, тобто банкрутів і людей, що не оплачує рахунки; 864 млн. - через шахрайство з картками - використання крадених, загублених і підроблених карток, і 310 млн. через шахрайство продавців.

2. Оскільки магнітна стрічка картки не може містити більш 100 байт інформації, це сильно обмежує їхнє застосування у світі сучасного бізнесу. Майже всі магнітні карти сьогодні мають вузьку цільову спрямованість, що приводить до необхідності для клієнтів мати багато карток різного типу.

Смарт-карти дозволяють вирішити всі ці проблеми. Тому, після рішення наприкінці 80-х років ряду технологічних проблем, смарт-карти стали активно витісняти магнітні картки. Європа, де тільки в 1993 році було випущено більш 350 млн. смарт-карт і карт із пам'яттю, займає ведуче місце на цьому шляху. Більшість експертів переконано, що через 10 років або раніш картки з магнітною смугою стануть надбанням історії.

Смарт-карти - шлях у майбутнє. Основний фактор, що стримує швидкий перехід до смарт-картам у закордонних країнах - розвита інфраструктура магнітних карт. Це особливо характерно для США.

Внаслідок існування величезної фінансової інфраструктури, вартість заміни системи перевищує 1 млрд. доларів. Однак, при усьому при тім, сама стара система втрачає щорічно від несумлінного використання магнітних карток близько 1 млрд. доларів.

Україна не має подібної інфраструктури, тому тут відкривається унікальна можливість впровадження в практику найбільш перспективних систем, ніж системи безготівкових платежів, що зживає себе, на базі кредитних магнітних карт. Можна, звичайно, продовжувати жити без яких-небудь змін, але це тільки приведе до збільшення відставання в області банківських технологій, а отже, і до збільшення проблем у майбутньому.

В смарт-картах носієм інформації є мікросхема. Стосовно вартості карт пам’яті, то вони мають відносно високу вартість (в 5-7 разів вище відносно магнітної карти). Однак в останні роки ціни на них суттєво знизилися у зв’язку з вдосконаленням технології і ростом об’ємів виробництва. Також існують карти з мікропроцесором, які по суті відповідають характеристикам персональних комп’ютерів 80-х років. Ці два останні види карт розглядаються сьогодні як найбільш перспективний вид пластикових карт.

Технології платіжних систем, засновані на смарт-картах

Як показує практика ефективність платіжної системи залежить не тільки від правильно обраних технічних засобів. У першу чергу вона залежить від ретельно налагодженої технології, від грамотної фінансової політики емітента, від інших факторів, що можуть звести всі переваги того або іншого типу карт до нуля.

Сказане відноситься і до найбільш перспективних платіжних засобів - смарт-карт.

Смарт-карта - це пластикова картка з убудованої в неї мікросхемою. Ступінь «інтелектуальності» мікросхеми може бути самої різної - від найпростішого контролера читання/ запису даних в електронну пам'ять карти, до мікропроцесора, що має розвинуту систему команд, убудовану файлову систему і т.п.

Головна відмінність смарт-карт від інших видів пластикових карток (з магнітною стрічкою, зі штриховим кодом) - це саме її «інтелектуальність». При платежах по магнітних картах застосовується технологія on-line. Дозвіл на платіж дає, власне кажучи, комп'ютер банку або процессингового центру при зв'язку з точкою платежу. Головна проблема, що виникає при цьому, - забезпечення надійного, захищеного і недорогого зв'язку (яку в наших умовах важко вирішити).

У випадку смарт-карт застосовується інша технологія - off-line, при якій дозвіл на платіж дає сама картка (точніше, убудована в неї мікросхема) при «спілкуванні» з торговельним терміналом безпосередньо в торговельній точці.

Накладні витрати по забезпеченню платежів надзвичайно малі, проблеми зв'язку не грають особливої ролі. Замість них на перший план виходить проблема безпеки - смарт-карта повинна бути досить «інтелектуальної», щоб самостійно прийняти рішення про проведення платежу і при цьому мати достатній захист від несанкціонованого використання.

У зв'язку з цим перше питання, що виникає при виборі типу смарт-карти - які з них мають максимальний захист від шахраїв. Друге питання зв'язане з проблемою реалізації двох основних фінансових операцій по карті - дебетування і кредитування рахунка в її електронній пам'яті. Більшість з відомих у даний час смарт-карт досить легко забезпечують ці операції. І тут знову виникає проблема, зв'язана з можливістю несанкціонованого використання. Чи надійно захищені ці операції для того, щоб крім законних власників, їх не могли провести інші особи, нехай навіть і не зі злочинними цілями.

На жаль публікацій, що могли б чітко відповісти на два цих питання, украй мало. Розглянемо як приклад рекомендації французької фірми «Gemplus Card International», на частку якої приходиться майже одна третина, що випускаються у світі смарт-карт.

У стандартній технології безготівкових розрахунків за товари і послуги за допомогою пластикових карт діють три суб'єкти. Це банк-емітент, його клієнт і підприємство торгівлі або сервісу. Банк видає клієнтові карту, з яким зв'язана визначена сума. Цю суму (або за рахунок кредиту банку, або за рахунок власних внесків клієнта) власник картки може витратити в магазині. Операція запису такої суми в пам'ять картки називається кредитуванням картки.

Очевидно, кредитує картки тільки банк. Зворотна операція - дебетування картки - означає списування з рахунка в пам'яті картки. Дебетування відбувається при проведенні платежу по картки, приміром, у магазині. Таким чином, дебітор картки - підприємство торгівлі або сервісу (якщо клієнт одержує готівку по картці, то дебітор картки банк).

Проведення платежів полягає в тому, що при покупці по картці магазин записує за клієнтом борг у розмірі суми платежу. А банк, одержавши від магазина, відповідний документ, списує з рахунка клієнта цю суму в рахунок магазина. Так, трохи схематично, описується фінансова транзакція по карті.

Вище відзначалося, що суть проблеми в способі проведення платежу (on-line або off-line) полягає в тому, наскільки захищені платіжні операції для всіх трьох суб'єктів платіжної системи. Обробка транзакцій теж має свої проблеми, але вони вже не залежать від типу смарт-карти.

Смарт-карта є ідеальним засобом платежу, оскільки має функції «електронного гаманця». Останній зберігає у своїй пам'яті суму коштів, якими клієнт банку може розплатитися за покупку. «Електронний гаманець» зручний клієнтові, оскільки останній легко контролює свої активи по карті і, при необхідності, може них поповнити, кредитуючи карту в банку.

Пам'ять «електронного гаманця» захищена PIN - кодом, що клієнт повинний набрати на клавіатурі платіжного термінала при проведенні будь-якої операції по карті. Таким чином, клієнт може не побоюватися використання смарт-карти без його санкції (якщо, зрозуміло, він зберігає свій Пін-код у таємниці від інших).

Не всяка смарт-карта може бути «електронним гаманцем». Для того, щоб виділити потрібні категорії смарт-карт, розглянемо їхню типологію. У залежності від внутрішнього пристрою і виконуваних функцій смарт-карти можна розділити на три типи (по функціональній ознаці):