Трутовик північний – Phellіnus borealіs
Плодові тіла 5 – 7/2 – 10/1 – 3 см, подушкоподібні, іноді з загнутими донизу краями, часто розташовуються групами, зверху в молодому стані білі, водянисті, потім жовтувато-білі, сухі, волосисті-повстяні. Тканина м'яко пробкувата, паралельно-волокниста, біла. Трубочки короткі, білі, з великими звивистими отворами. Спори безбарвні, яйцеподібні. Викликає центральну жовтувату гниль деревини з дрібними, густими поперечними тріщинами, заповнені білою грибницею, переважно у весняній деревині. Росте на пнях і стовбурах хвойних дерев.
Березова губка – Pіptoporus betulіnus (Bull, ex Fr.) Karst. викликає червоно-буру ядрово-заболонну стовбурну гниль берези. Гриб розповсюджений повсюдно й уражає тільки стовбури берези. Спочатку йде руйнування ядрової частини стовбура, потім заболонної. Плодові тіла однолітні, спочатку кулясті, потім ниркоподібній або округлі, на короткій ніжці, розміром 4–20x5–20x2–6 см. Іноді досягають 35 см у діаметрі. Поверхня плодового тіла сіро-біла, гладка, без зон, з віком з'являються тріщини. Тканина біла, м'яка, пізніше пробковидна, край загнуть. Гіменофор складається з одного шару трубочок довжиною 2–8 мм. Пори округлі, 0,15 – 0,3 мм діаметром. Базидіоспори циліндричні, зігнуті, 4,5–6x1,25 – 1,5 мкм, безбарвні [6].
Гнилизна деструктивного типу. У першої стадій гниття деревина червоніє, в утворяться тріщини в радіальному напрямку і по річних шарах. У третій стадії з'являються поперечні тріщини, у яких накопичуються тонкі плівки білуватої грибниці, деревина стає тендітної і порохнявою. Довжина гнили в стовбурі складає 6–8 м.
Гриб звичайно уражає пригноблені, ослаблені екземпляри з поламаними гілками. Дуже часто масово розвивається на деревах, ушкоджених низовою пожежею, або в місцях, де різко змінилися умови зволоження (заболочування або осушення). Поселяється також у міських умовах, де березу ушкоджують гази, пил і інші фактори, що послабляють її ріст.
Панус грубий – Panus rudіs Fr. Уражає зрубану деревину листяних порід, росте на пнях, викликає білу заболонну гнилизну.
Плодові тіла у виді шапочки, напівкруглі, діаметром 2–5 см, шкірясті, зверху жовті з волосками. Ніжки бічні (1–2 см), волосисті. Спори безбарвні, майже овальні, розміром 5–6 X 3–4 мкм з однієї – трьома краплями олії.
Несправжній дубовий трутовик – Phellіnus robustus (Karst.) Bourd. et Galz. викликає жовтувато-білу смугасту ядрову стовбурну гниль дуба. Гриб розповсюджений повсюдно і розвивається в нижній частині стовбурів різних видів дуба, зрідка каштана, яблуні, де він руйнує ядрову частину деревини, потім проникає в заболонь, камбій і луб. Рідше викликає ядрово-заболонну гнилизну. Унаслідок цього на стовбурі утвориться вдавленість, а надалі – ракова, рань. Зараження стовбурів відбувається базидіоспорами через місця обламаних суків і різних механічних ушкоджень.
Плодові тіла багаторічні, великі, копитоподібні, подушкоподібні, із широкими тупими краями, діаметром до 25 см і товщиною 10 см. Верхня поверхня коричнево-сіра, темно-сіра, майже чорна, із широкими концентричними борозенками і тріщинами. Край плодового тіла широкий, рудуватий. Тканина дуже тверда, дерев'яниста, іржаво-бура. Гіменофор трубчастий, іржаво-жовтий, із сіруватим нальотом [7]. Трубочки 2–5 мм висотою, шаруваті, світліше тканини. Пори дрібні, округлі, 0,1 мм діаметром. Базидіоспори кулясті або широкояйцевидні, розміром 6,5–8,5x6–7,5 мкм, безбарвні. Між базидіями іноді зустрічаються коричневі щетинки 16 – 32x7–10 мкм.
Гнилизна корозійного типу. У початковій стадії деревина буріє, потім у ній з'являються білі вицвітання. На стиках між здоровою й ураженою деревиною утворяться тонкі, звивисті чорні лінії і скупчення рудуватої грибниці. Структура гнили волокниста. Гнилб поширюється по стовбурі на висоту 1,5–2 м.
Phellіnus robustus розповсюджений у всіх дубових лісах. Однак, з огляду на спорадичність появи (більш 5% уражених стовбурів у насадженні не зустрічається) і той факт, що він не викликає загибелі дерев, його можна віднести до грибів середньої шкідливості.
Більшість їх відноситься до класу базидіоміцетів і групі гіменоміцетів. Багато хто з них здатні розвиватися на деревині дерев, чагарників, хвойних і листяних порід.
Іноді на тому самому дереві уживаються одночасно два і більш руйнівників деревини. Це свідчить про те, що вони споживають з деревини різні живильні речовини або ті самі, але в останньому випадку між ними йде, очевидно, непримиренна і невидима для нас боротьба за субстрат.
Деревні породи заражаються міцелієм, що розвивається з, що попадають на поверхню кори суперечка грибів, і проникаючої усередину. Упровадження гриба відбувається звичайно через розриви кори або погризи її тваринами, через рані, що виникли під впливом мікроміцетів або в результаті механічних ушкоджень. Зовнішні ознаки руйнування деревини довго не виявляються; спочатку міцелій розростається усередині коренів, стовбурів і галузей, розкладаючи окремі шари деревини. Лише після декількох місяців або років життєдіяльності міцелію в тканинах дерева, чагарнику, на стовбурах, галузях і коренях з'являються однолітні або багаторічні плодові тіла макроміцетів – руйнівників деревини. Однолітні плодові тіла звичайно розвиваються в другій половині літа і, закінчивши спороношення, до зими відмирають. Під час раптових перших заморозків плодові тіла на тлі сніжної пороші дуже ефектні: коштують, як кришталеві, а доторкнешся – ламаються, як стекло, оголюючи дрібні кристалики льоду усередині грибної тканини. При настанні відлиги деякі з них, наприклад плодові тіла зимового гриба, знову утворять Спори. Найбільш витривалі багаторічні плодові тіла ксилотрофів: вони переживають усі негоди зими – і люті морози і відлиги з настанням весни вони оживають і починають формувати органи спороношення. Одна з морфологічних особливостей, що дозволяє багаторічним плодовим тілам руйнівникам дерев переносити несприятливий вплив зовнішніх умов, – порівняно товста пігментована поверхнева шкірочка. Вона добре помітна на поперечному розрізі багатьох трутовиків. Інша особливість – досить товстий шар марної тканини, що прикриває зверху спороносний шар численних дереворуйнівників. Чільна роль у збереженні життєздатності трутовиків належить міцелієві. Грибниця всіх дереворуйнівників добре захищена від непогоди корою і тканинами дерева. Паразити (біотрофи) з числа грибів – дереворуйнівники разом з живими тканинами дерева вступають у фазу зимового спокою, а в перші весняні місяці міцелій разом з рослиною-хазяїном «просипається» і, споживаючи його живильні речовини, починає постачати ними плодові тіла, що відновляють активну життєдіяльність. Подібне явище спостерігається й у грибів-ксилосапротрофів, але міцелій їх зберігає життєздатність під покривом уже відмерлих деревних тканин [7].
Спороносний шар плодових тіл дереворуйнівних грибів різного типу: трубчастий, складчастий, гладкий, шипуватий, горбкуватий і т.д. Трубчастий спороносний шар, або гіменофор, усіх багаторічних плодових тіл трутовиків щорічно утворить нові шари. Навесні торішні трубочки заростають шаром міцелію, що згодом ущільнюється, і формуються нові трубочки. Таким чином, розвивається новий шар, початківець функціонувати на початку або середині літа. На поверхні плодових тіл деяких трутовиків, наприклад сьогодення, добре помітні зони, що означають щорічний приріст гіменофора. По них можна орієнтовно визначити вік плодового тіла.
Серед макроміцетів-дереворуйнівників багато збудників стовбурних гнилизн. Їх розрізняють по приналежності до хвойних або листяних порід, але деякі розвиваються і на тих і інших породах.
Серед винуватців гнилі хвойних порід найбільш відомі соснова і ялинова губки, облямований трутовик.
Плодові тіла соснової і ялинової губки легко помітні. У ялинової вони тонкої, плоскі, розпростерті, іноді почергово розташовані і часто утворюючу тонку кірку, а в соснової – типово шапко-, копитно – або козирьковидні. Обидва гриби схожі по циклі розвитку і паразитичних властивостей. Зараження ними дерев відбувається через суки і глибокі поранення. Грибниця, поширюючи по деревині, руйнують неї, у результаті чого зменшується вихід ділової деревини.
Процес відмирання лісу, викликуваний мікро- і макромицетами, прогресує з віком насадження.
Грибам належить головна роль у руйнуванні лісового опаду, і як наслідок цього процесу, круговороті речовин у природі. Це вони очищають ґрунт від численних опалих листів, хвої, гілочок. Це гриби разом із представниками інших груп живих організмів, роль яких у цьому процесі, однак, невелика, руйнують пні дерев, сухостій, зламані і повалені вітром стовбури, колоди, що залишилися в лісі на місці рубань. Безліч мікро- і макроміцетів з числа сапротрофів поселяються на подвійному і листовому спаді, пнях, що відмерли стовбурах, розкладають них, очищаючи поверхню ґрунту і підготовляючи ґрунт для заселення новими поколіннями рослин. Багато хто, видимо, гуляючи по лісі, звертали увагу на повалені бурою стовбури, що заросли мохами, лишайниками, травами. Вони здаються казковими міцними велетнями, але спробуйте влізти на такий стовбур – і під вагою тіла утвориться глибока яма або тріщина і нога провалиться глибоко усередину. Це вже не стовбур-богатир, а порохнява деревина [7].
Процес руйнування деревини тривалий, і його швидкість залежить від кількості лісового опаду й умов, у яких він відбувається, від активності дереворуйнівників. Найбільше швидко мінералізації піддаються опалі листи і хвоя. Багаті легкодоступними органічними сполуками, вони руйнуються грибами швидше, ніж більш великі гілки, покриті корою. На галузях продовжують розвиток гриби, життєвий цикл яких проходить у двох фазах: паразитної і сапротрофної. Навесні на хвої і листах, що ще не перегнили і складають верхній шар підстилки, через який пробиваються ясно-зелені стрілки молодих рослин, помітні неозброєним оком безліч чорних крапок і бархатисті нальоти темного кольору. Це спороношення і плодоносіння мікроміцетів (наприклад, ритисми, лофодермиума й ін.), що продовжують сапротрофно розвиватися на опалих листах і хвої, і специфічних сапротрофів – руйнівників лісового опаду. Серед опалого листя можна знайти листи зі зруйнованою тканиною і незруйнованими жилками, що залишилися, (склеротизовані лискти) – теж результат діяльності сапротрофів і факультативних сапротрофів.