Рішення про збільшення статутного фонду акціонерного товариства на суму індексації основних фондів приймається загальними зборами акціонерного товариства у порядку, визначеному статтями 40—44 Закону України "Про господарські товариства".
Якщо сума індексації не перевищує однієї третини статутного фонду акціонерного товариства, то збільшення його статутного фонду може бути здійснено за рішенням правління за умови, якщо таке передбачено статутом акціонерного товариства.
Акції додаткового випуску розподіляються серед акціонерів пропорційно їх частці у статутному фонді акціонерного товариства. Обмеження терміну отримання акціонерами акцій додаткового випуску не допускається.
Якщо на момент прийняття рішення про додатковий випуск акцій відбулася зміна власника акцій, то всі права і зобов'язання щодо отримання акцій додаткового випуску переходять до нового акціонера.
Реєстрація додаткового випуску акцій та інформації про додатковий випуск акцій здійснюється у порядку, передбаченому Тимчасовим положенням про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, яке затверджено наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20 вересня 1996 р. № 210, за винятком п. 9 вказаного Тимчасового положення.
Варто відзначити, що для акціонерних товариств, акції яких перебувають у загальнодержавній власності, особливості збільшення статутного фонду шляхом індексації визначаються Положенням про порядок здійснення додаткового випуску акцій у зв'язку з проведенням індексації основних фондів і збільшенням статутного фонду відкритих акціонерних товариств, акції яких перебувають у загальнодержавній власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 810.
Випуск акцій у процесі індексації основних фондів має свої особливості, а саме: незважаючи на те, що всі випущені акції розподіляються серед акціонерів товариства пропорційно кількості акцій, власниками яких вони є, тобто коло осіб, серед яких вони розміщуються, відоме заздалегідь, законодавство вимагає обов'язкової реєстрації в ДКППФР також інформації про випуск таких акцій. Це пояснюється, насамперед, намаганням захистити інтереси інвесторів, які можуть придбати ці акції на вторинному ринку.
Зменшення статутного фонду акціонерного товариства здійснюється шляхом зниження номінальної вартості акцій або зменшення їх кількості шляхом викупу у їх власників частини акцій з метою їх анулювання.
Придбана акція сама по собі ще не дає її власнику гарантованого прибутку. Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні акціонерного товариства після сплати встановлених законодавством податків та інших платежів у бюджет. Проте в умовах ринкової економіки такого прибутку може і не бути.
Історія акціонерної справи знає немало випадків, коли дивіденди по акціях не виплачувались зовсім. Статистичний аналіз, проведений на початку нашого століття проф. Л.І. Петражицьким, показує, що "в 1878 році тільки 52% існуючих компаній з акціонерним капіталом, який становив приблизно 65% усього акціонерного капіталу, платили дивіденди; в 1883 році були спроможні платити дивіденди 66% компаній з 88% акціонерного капіталу; в 1887 році ці цифри знову зменшилися до 59% і 80%... Дивіденд і чистий прибуток, в середньому, рідко піднімалися вище 5%"1.
У період становлення ринкових відносин в Україні та інших країнах СНД розмір виплачуваних по акціях дивідендів ще зовсім недавно становив нерідко від 100 до 1000 відсотків річних. Цю ситуацію пов'язували з активними інфляційними процесами і тотальним дефіцитом в економіках цих країн. Сьогодні, навпаки, лише окремі акціонерні товариства у змозі виплачувати дивіденди по своїх акціях. Більш надійним щодо отримання доходу є такий вид класичного цінного папера на фондовому ринку, закріпленого в законодавстві, як облігація.
Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою З Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", згідно зі ст. 10 якого облігація визначається як цінний папір, що засвідчує внесення п власником грошових коштів і затверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Іншими словами, облігація є цінним папером з фіксованим доходом і капіталом1. Облігації випускаються емітентом для залучення грошових коштів, які необхідні для вирішення завдань, що стоять перед ним.
Історія цінних паперів Російської імперії (складовою частиною якої була Україна) пам'ятає три виграшні облігаційні позики: дві державні (1864 і 1866 рр.) та одну банківську — Державного Дворянського земельного банку (1889 р.) Крім відсотка, власник одержував шанс виграшу великих грошових призів. Такі облігації, маючи номінал 100 руб., на ринку цінних паперів йшли за курсом до 1000 руб.2.
Радянська влада регулярно використовувала державні облігаційні позики з метою залучення коштів для потреб народного господарства. Такі позики були започатковані в період непу, активно випускались наприкінці 30-х та в 40-і роки і продовжувались аж до 1982 року. В них також була використана система виграшів. Вказані облігації випускалися на пред'явника і фактично могли передаватися від одного власника до іншого. Однак через примусово-добровільний порядок їх придбання, а також ілюзорність шансів на виграш будь-якого призу і навіть на повернення внесених коштів облігації державних позик СРСР не мали значної вартості як цінні папери, і їх обіг був майже повністю заморожений. У 1990 році для покриття бюджетного дефіциту в СРСР були випущені облігації Державної внутрішньої позики для підприємств та облігації Державної цільової безпроцентної позики для фізичних осіб. Розміщення цих цінних паперів було безуспішним, оскільки не відповідало реаліям економічного становища країни в цілому, а також підприємств та громадян зокрема.
Проблеми, пов'язані з виконанням зобов'язань по облігаціях СРСР щодо своїх громадян, врешті змушена вирішувати Україна. Указом Президента України від 15 червня 1994 р. № 306/94 "Про першочергові заходи щодо компенсації громадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошових заощаджень" передбачалось викупити у населення облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року. Викуп інших цінних паперів колишнього СРСР має провадитись поступово, у міру вишукування відповідних коштів.
Сьогодні чинне законодавство України передбачає випуск облігацій двох видів: 1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; 2) облігації підприємств.
Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів.
Облігації підприємств можуть бути випущені лише після реєстрації цього випуску в ДКЦПФР. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу, емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію про випуск таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації про випуск облігацій здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положенням про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р.
№ 210.
Облігації можуть випускати підприємства всіх передбачених законодавством України форм власності, об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства. Облігації не дають їх власникам права на участь в управлінні цими суб'єктами господарської діяльності. Зокрема, держателі облігацій не користуються правами власників акціонерного товариства, якими наділені власники акцій. Однак власники облігацій мають певні переваги перед акціонерами.
По-перше, до того, як акціонерне товариство нарахує дивіденди по акціях, воно повинне забезпечити виплату відсотків по облігаціях, які включаються у витрати підприємства.
По-друге, у разі банкрутства акціонерного товариства в першу чергу виконуються його зобов'язання перед держателями облігацій та іншими кредиторами, і лише потім активи, що залишилися, розподіляються між акціонерами.
Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що становить не більше 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після повної оплати всіх випущених акцій. Таке обмеження щодо випуску облігацій, встановлене Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" (ст. 11), бачиться дещо непослідовним, оскільки стосується лише акціонерних товариств і не поширюється на інших емітентів облігацій підприємств, наприклад, на підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші.
Тому ч. 6 ст. 11 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" буде більш правильним викласти в такій редакції:
"Емітенти можуть випускати облігації підприємств на суму, що становить не більше 25 відсотків від розміру статутного фонду, і лише після повної його сплати".
У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом своїх зобов'язань по облігаціях стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом.
Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.
Оплачуються облігації всіх видів у гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, — в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях. В Україні, наприклад, облігації з подвійним, ще карбованцевим і валютним номіналами (1 250 000 крб. і 5 000 дол. США), випускались "Українською фінансовою групою", яка гарантувала власникам своїх облігацій 15 відсотків річних у ВКВ та зобов'язувалась викупити їх через два роки після випуску1.