На завершення короткого аналізу стану біржового та позабіржового ринків цінних паперів України необхідно підкреслити, що подальший їх гармонійний розвиток неможливий без створення повноцінної, працездатної нормативної бази. Однієї глави Закону "Про цінні папери і фондову біржу", яка регулює порядок створення та діяльність фондової біржі, сьогодні явно недостатньо. Україна зараз має унікальну можливість шляхом аналізу різноманітних систем нормативного регулювання фондових ринків визначити найбільш придатні за наших умов правові моделі, які доцільно використати при формуванні вітчизняного біржового та позабіржового законодавства.
5. Правове становище учасників інфраструктури ринку цінних паперів України
Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб'єктами фондового ринку (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), а належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв'язку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів.
Вторинний обіг цінних паперів неможливо налагодити без впровадження на фондовому ринку України системи установ, що здійснюють реєстрацію прав власності на цінні папери, облік цих прав, зберігання цінних паперів та розрахунково-клірингові операції з ними.
Світові стандарти сучасного фондового ринку передбачають обов'язкову наявність у країні, де випускаються та перебувають в обігу цінні папери, депозитаріїв, реєстраторів (для іменних цінних паперів) та клірингово-розрахункових банків чи корпорацій. У цьому напрямі в Україні до недавнього часу спостерігалося значне відставання, оскільки правовий статус цих інститутів не був законодавче визначений.
Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" інфраструктури інститути, що обслуговують обіг цінних паперів, не передбачені. У статті 4 цього Закону вказується, що обіг іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, яка ведеться акціонерним товариством, а по акціях на пред'явника в цій книзі реєструється їхня загальна кількість. Таким чином, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" не обумовлює необхідності ведення реєстрів акціонерів як системи заходів з реєстрації та перереєстрації прав власності на іменні цінні папери.
З метою заповнити цю прогалину в чинному законодавстві Фонд державного майна України у 1995 році розробив Тимчасове положення про реєстри акціонерів відкритих акціонерних товариств, що створюються на базі приватизованих підприємств. На підставі цього Тимчасового положення Фонд державного майна України та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку спільним наказом від 23 січня 1996 р. затвердили Тимчасове положення про порядок та умови видачі свідоцтва реєстратора на право ведення реєстру акціонерів. У першому кварталі 1996 року розпочалась видача цих дозволів Фондом державного майна України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Дія цих документів поширювалась на реєстри акціонерів лише тих акціонерних товариств, що створені на базі приватизованих підприємств, і функція ведення реєстру від емітента ними не відокремлювалась, хоча свідоцтво реєстратора мав отримати й емітент.
Така система надання дозволів була спрямована на стимулювання розвитку мережі незалежних реєстраторів — юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми, що бажають здійснювати реєстраційну діяльність.
Центри сертифікатних аукціонів як державні установи не отримували свідоцтво реєстратора, хоча згідно з Положенням про центри сертифікатних аукціонів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 144 від 24 лютого 1995 р., вони насамперед і є реєстраторами по цінних паперах, розповсюджуваних на аукціонах. На думку фахівців, використання цих центрів тільки як регіональних реєстраторів звужує їх функції і ускладнить у майбутньому перехід до іншої форми існування на фондовому ринку.
В 1995—1996 рр. в Україні здійснювались заходи щодо вирішення ще одного важливого питання — відокремлення функції реєстрації та перереєстрації права власності на іменні цінні папери від емітентів і передачу її уповноваженим установам — реєстраторам.
Указом Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р. № 247" було затверджено Положення про діяльність з обліку прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність, згідно з п. 2 якого емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору, якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує 500.
Концепція створення незалежних реєстраторів іменних цінних паперів в Україні здебільшого була ініційована іноземними консультантами ("донорами") — Агентством міжнародного розвитку США, ЄЕС ТАСІ5, Всесвітнім банком та численними консалтинговими фірмами, які виступають підрядниками при здійсненні проектів за контрактами.
Акцент на виокремлення із загального переліку інфраструктурних інститутів і першочергове створення саме незалежних реєстраторів відповідає перш за все інтересам іноземних промислових інвесторів, які зацікавлені не стільки в розвитку українського фондового ринку (і появі іноземних фінансових інвесторів), скільки у правовому захисті від можливих претензій емітента.
На виконання Указу Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р. № 247" Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробила та наказом № 59 від 1 квітня 1996 р. затвердила Порядок видачі дозволу на здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів.
Відповідно до цього Порядку, підставою для здійснення діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів в Україні є дозвіл на право ведення реєстру власників іменних цінних паперів, який видається ДКЦПФР.
Такий дозвіл можуть отримати господарські товариства, установчі документи яких передбачають здійснення діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів.
Для отримання дозволу господарські товариства (далі — реєстратори) повинні відповідати таким вимогам:
а) мінімальний розмір оплаченого статутного фонду реєстратора має становити 1250 неоподатковуваних мінімумів доходів .громадян на момент подачі заяви на отримання дозволу;
б) якщо засновником реєстратора є емітент, його частка у статутному фонді реєстратора не повинна бути більшою за 20 відсотків. При розрахунку частки емітента в статутному фонді реєстратора, враховується частка статутного фонду, якою емітент володіє безпосередньо, та частка статутного фонду, якою емітент володіє опосередковано;
в) частка державної власності у статутному фонді реєстратора не повинна перевищувати 20 відсотків;
г) у разі формування статутного фонду довгостроковими (не менше року) державними цінними паперами їх частка не повинна перевищувати 50 відсотків;
д) формування статутного фонду недержавними цінними паперами для реєстратора не дозволяється.
Крім того, реєстратор повинен постійно мати не менше трьох штатних працівників (емітенти, що ведуть власний реєстр самостійно — одного), безпосередньо зайнятих реєстраторською діяльністю, котрі атестовані як фахівці з питань ведення реєстрів власників іменних цінних паперів і отримали кваліфікаційні сертифікати встановленого зразка, що видаються атестаційною комісією, склад та порядок роботи якої визначається ДКЦПФР.
Реєстратор повинен також розробити і затвердити порядок ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, який подається ДКЦПФР разом з заявою про видачу дозволу.
Порядок ведення системи реєстру повинен містити:
а) організаційно-функціональну схему реєстраторської діяльності;
б) перелік і опис основних процедур реєстраторської діяльності;
в) перелік і форми вхідних та вихідних документів;
г) перелік та опис заходів загальної безпеки та збереження інформації у реєстраторській діяльності;
д) перелік і вартість послуг, що надаються емітенту та зареєстрованим особам;
е) порядок інформування зареєстрованих осіб про зміни в діяльності емітента або самого реєстратора (публікація в пресі, поштове повідомлення, факсимільне повідомлення тощо);
є) посадові інструкції.
Якщо кількість власників цінних паперів, зареєстрованих у реєстрі одного реєстратора, перевищує 100 000, ДКЦПФР встановлює додаткові вимоги до нього.
Дозвіл видається терміном на 3 (три) роки і діє на всій території України. Продовження терміну дії дозволу здійснюється в порядку, встановленому для його одержання.
Реєстраторська діяльність по закінченні терміну дії дозволу не допускається. Після ліквідації або реорганізації реєстратора наданий дозвіл втрачає силу. Реєстратор у триденний термін зобов'язаний повідомити емітентів, реєстри іменних цінних паперів яких він веде, та ДКЦПФР або її територіальне відділення, яке видало дозвіл, про припинення ним реєстраційної діяльності.
Особливості здійснення реєстратором його функцій визначаються Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 58 від 1 квітня 1996 р.
Цим Положенням встановлені вимоги до ведення реєстру власників іменних цінних паперів, порядку ведення цього реєстру, обов'язків реєстратора, емітентів і зареєстрованих осіб, обмеження доступу до інформації, яка міститься у реєстрі.
Реєстратор здійснює такі основні функції щодо власників та належних їм іменних цінних паперів:
складання реєстру власників іменних цінних паперів та переліків власників іменних цінних паперів і номінальних утримувачів на певну дату;