Таким чином, на сьогодні в Україні виникла нагальна потреба у прийнятті нових законодавчих актів, які б регулювали діяльність довірчих товариств, оскільки чинне законодавство, зокрема Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства", вже не відповідає вимогам сьогодення. Саме недосконалість законодавства про довірчі товариства призвела до численних фінансових скандалів в Україні, які в сукупності набувають характеру тенденції, що ставить під сумнів існування довірчих товариств взагалі, оскільки позбавляє їх довіри потенційних вкладників. Крім того, на державному рівні також здійснені певні кроки щодо обмеження сфери діяльності довірчих товариств. Зокрема, Постановою Верховної Ради України від 22 грудня 1995 р. № 491/95 "Про усунення зловживань у процесі залучення суб'єктами підприємницької діяльності грошових коштів громадян" довірчим товариствам заборонено у процесі своєї діяльності залучати грошові кошти громадян. Цією ж постановою встановлено, що до введення в дію Закону України про довірчі товариства, а також до затвердження порядку ліцензування діяльності довірчих товариств, типового договору довірчого товариства з довірителем майна та типового договору довірчого товариства з комерційним банком державна реєстрація новостворених довірчих товариств не здійснюється. Зараз триває розробка нового законодавства України з регулювання діяльності довірчих товариств. У Верховній Раді на розгляді знаходяться проекти законів України "Про довірчі товариства" та "Про довірче управління майном". Проектами цих законів враховано багато недоліків чинного законодавства, а також передбачено створення центрального органу державної виконавчої влади, до компетенції якого віднесено ліцензування та контроль за діяльністю довірчих товариств.
Нове законодавство про довірчі товариства не повинно обмежуватись лише регламентуванням діяльності цих товариств, а має охопити весь комплекс правових питань, пов'язаних з довірчим управлінням активами фізичних та юридичних осіб. Особливий наголос треба зробити на захисті майнових інтересів вкладників довірчих товариств.
На завершення аналізу діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів України варто зупинитися більш конкретно на діяльності цих посередників з приватизаційними паперами, оскільки саме з цими фондовими інструментами вони працюють найбільш активно.
Ліцензування діяльності фінансових посередників з приватизаційними паперами здійснює Фонд державного майна України. Передбачено ліцензування представницької, комерційної та посередницької діяльності з приватизаційними паперами.
Станом на 1 січня 1996 р. Фондом державного майна України було видано 366 ліцензій довірчим товариствам на здійснення представницької діяльності з приватизаційними паперами, 252 дозволи інвестиційним фондам та інвестиційним компаніям на здійснення комерційної діяльності з приватизаційними паперами, 31 ліцензія торговцям цінними паперами на здійснення посередницької діяльності з приватизаційними паперами, 22 ліцензії комерційним банкам на здійснення посередницької діяльності з приватизаційними паперами.
Слід зазначити, що більш ніж 59% фінансових посередників, що мають ліцензії Фонду державного майна України, сконцентровано у п'яти регіонах України — м. Києві, Харківській, Дніпропетровській, Донецькій та Одеській областях. Близько 26% ліцензованих посередників зосереджено у Київській області та м. Києві.
Проте, незважаючи на наявність такої досить значної кількості посередників, які беруть участь у розміщенні серед населення акцій підприємств, що приватизуються, та здійснюють операції на фондовому ринку, ефективність посередницької діяльності залишається ще низькою. Особливо актуальною для фінансових посередників залишається проблема вкладення закумульованих приватизаційних сертифікатів у ефективні підприємства, що дозволить посередникам виплачувати дивіденди своїм довірителям чи учасникам.
Певна кількість посередників на сьогодні не працює у зв'язку з анулюванням чи призупиненням дії їх ліцензій.
4. Правові засади функціонування біржового та позабіржового ринків цінних паперів в Україні
Операції з цінними паперами можуть здійснюватись на організованій біржі цінних паперів та позабіржовому ринку.
Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Іншими словами, фондова біржа — це, перш за все, місце, де знаходять один одного продавець та покупець цінних паперів, де ціни на останні визначаються попитом та пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів. Фондова біржа, об'єднуючи професійних учасників ринку цінних паперів в одному приміщенні, створює умови для підвищення ліквідності ринку в цілому.
Виникнення першої біржі пов'язують з містом Брюгге в Нідерландах, де в XV ст. біля будинку купця Ван дер Буреє збиралися купці з різних країн для обміну торговою інформацією, придбання іноземних векселів та здійснення інших торгових операцій без пред'явлення конкретного предмета купівлі-продажу1.
З появою в ХУ-ХУІ ст. бірж у найбільших містах Європи там почали діяти спеціальні біржові посередники. В той час термін "брокер" використовувався лише на Лондонській товарній біржі (створена в 1566 р.). Пізніше з'явилися й інші еквіваленти цього терміна: німецький "маклер", французький "куртьє" або "біржовий агент", російський "спекулянт". На перших біржах в одному місці здійснювалась торгівля як товарами, так і цінними паперами. Лише на початку XIX ст. в Європі починають формуватись самостійні фондові біржі.
Перша фондова біржа в Російській імперії була відкрита в Санкт-Петербурзі в 1703 році, а на Україні перша біржа була створена в Києві в 1865 році. До 1914 року в країні діяло вже 115 бірж, на яких, крім інших, здійснювались операції з цінними паперами. З початком першої світової війни робота бірж була офіційно припинена. В серпні 1914 року була закрита Київська біржа і припинено котирування цінних паперів на Санкт-Петербурзькій біржі.
Біржова торгівля відродилась в СРСР лише в роки непу. Першу біржу радянського періоду було відкрито в Москві 29 грудня 1921 р. В 1922 році почали створюватись фондові відділи на товарних біржах, а також відособлені фондові біржі.
В Україні фондові біржові операції були регламентовані постановою РНК УРСР від 23 березня 1923 р.1, яка була прийнята на основі Постанови РНК РСФСР від 20 жовтня 1922 р.
Український фондовий ринок у ті роки посідав значне місце в структурі загальнодержавного ринку. Загальносоюзний обіг цінних паперів у 1925—1926 рр. складав 387,8 млн рублів, а частка центральної в Україні (в той час столичної) Харківської біржі складала 78,1 млн рублів. На Київський фондовий відділ припадало 1,1 відсотка загальносоюзного обігу.
За посередництвом фондових біржових операцій здійснювалась торгівля іноземною валютою, в тому числі векселями та чеками в іноземній валюті, банкнотами Держбанку, державними цінними паперами, акціями та паями акціонерних та пайових товариств, належним чином зареєстрованих органами радянської влади, а також благородними металами в злитках.
У 1930 році внаслідок ліквідації багатоукладності в економіці країни та переходу до директивного розподілу, біржі, в тому числі й фондові, було закрито, і торгівля цінними паперами стала переслідуватись у кримінальному порядку.
Лише в 1991 році, після прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", фондова біржа знову отримала в Україні право на існування.
У цьому Законі визначено, що фондова біржа може бути створена у формі акціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства (ст. 33).
Своєю діяльністю фондова біржа забезпечує:
перерозподіл на комерційній основі фінансових ресурсів між юридичними та фізичними особами шляхом організації купівлі-продажу фондових цінностей;
сприяння становленню й розвитку фондового ринку та належне розповсюдження інформації про нього;
підвищення довіри інвесторів до вкладення на довгостроковій основі вільних грошових коштів у фондові цінності;
контроль за діяльністю учасників біржових торгів, захист їхніх інтересів та інтересів інвесторів.
Відмінною рисою фондової біржі є некомерційний характер її діяльності. Основна мета діяльності біржі — створення належних умов для широкомасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами — не сумісна з комерційними підходами до її роботи.
Доходи біржі обмежуються сумами, необхідними для забезпечення її нормального функціонування та розвитку і практично не використовуються для виплати дивідендів суб'єктам, що внесли свої кошти в статутний фонд біржі. Щоб одержувати високий прибуток від роботи біржі, необхідно було б максимально збільшити збори з її членів та емітентів, що змусило б частину з них шукати інше місце для укладання угод. У статуті Московської міжнародної фондової біржі, наприклад, прямо вказано (ст. 1.2), що "біржа не переслідує мету одержання власного прибутку і не виплачує доходів від своєї діяльності власникам акцій біржі"1. Таке саме положення було внесено у березні 1994 року до Статуту Української фондової біржі. Основними статтями доходу фондової біржі є: акциз (податок на угоду), що стягується з членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговому залі;