У прісних водоймах живуть численні личинки комарів-дергунів, яких ще називають комарами-дзвінцями (родина Chironomidae). Ці комарі схожі на звичайних, але відрізняються від них більшими розмірами і довшими ніжками. Вони літають цілими роями. У тихі літні вечори рояться у повітрі над різними предметами, то підіймаючись над ними, то опускаючись. Такі рої складаються майже виключно з самців. Сідаючи на будь-який предмет, комарі виставляють вперед свої передні ніжки і весь час смикають ними, звідки і виникла назва комарів — дергуни.
Ротові частини хірономід розвинені слабко і прокусити шкіру людини або тварин вони не можуть, а тому живляться рослинними соками.
Самки цих комарів відкладають яйця у воду, оточуючи їх драглистою прозорою речовиною. Форма яєць довгаста. З яєць вилуплюються личинки, які тричі линяють. До першої линьки личинки бувають сірими або безбарвними, а потім набувають зеленуватого або червоного кольору (від розчиненого у крові гемоглобіну). Личинки відомі під назвою «мотиля». Це цінний корм для риб.
Личинки хірономід живуть у спокійних водоймах з мулким дном (ставках, озерах, канавах та ін,). Вони плавають, згинаючи своє тіло то в один, то в другий бік, описуючи вісімку (за народним висловом, личинка «мотається», звідки і назва — «мотиль»)..На передньому і задньому кінцях тіла личинки є дві пари псевдоніжок, за допомогою яких вона повільно повзає по дну водойми.
У деяких видів хірономід личинки будують трубки з рослинних решток. Є личинки, які роблять ходи всередині тканин губок і моховаток.
Дихають личинки всією поверхнею тіла. Крім того, на задньому кінці тіла у них є спеціальні органи дихання у вигляді ниткоподібних зябрових придатків.
Лялечка хірономід зовні відрізняється від лялечок інших комарів тим, що має трахейні зябра, розміщені на передній частині тулуба у вигляді двох кущоподібних пучків. Така лялечка нерухомо лежить всередині мулистої трубочки, з якої висуваються лише її зябра. Коли настає час вилуплювання, тіло лялечки переповнюється повітрям і швидко виштовховується на поверхню води, де її шкірка тріскається і з неї звільняється імагінальна стадія комахи.
Найпоширеніший вид комара — дзвінець опушений (Chironomus plumosus). Видова назва пояснюється тим, що лапки передніх ніг дзвінця густоопушені.
Близькими до дзвінців є мокреці (родина Ceratopogonidae). Це дуже маленькі комахи з відносно довгим хоботком. Самки мокреців — кровососи. Вони нападають на людину і тварин непомітно, їхні уколи болючі і спричинюють свербіння. Личинки живуть у річках, озерах. Вони мають напівпрозоре, тонке, як голка, тіло. Голова довга і вузька, груди складаються з трьох сегментів, черевце — з дев'яти. Майже всюди поширений Culicoides pulikaris — мокрець жагучий.
Мошки-кровососи (родина Simuliidae). Самки їх на відміну від комарів нападають на теплокровних тварин, на людину вдень (вночі вони неактивні). Уколи мошок болючі, викликають свербіння. Біль від укусу зумовлюється дією слини. При масовому нападі мошок на людину у неї підвищується температура, а тварини можуть навіть загинути. Самки відкладають яйця на каміння, листя, на уламки дерева. Кладки мають вигляд смугастих скупчень жовтувато-коричневого кольору. З яєць вилуплюються личинки. Вони поширені колоніями у водах з швидкою течією: струмках, річках, навіть водоспадах. У струмках вони тримаються підводного каміння і занурених у воду гілок прибережних кущів. Іноді така гілка буває суцільно вкрита личинками. Живляться вони дрібними інфузоріями, одноклітинними водоростями, дихають усією поверхнею тіла. Заляльковуються личинки, роблячи з павутинних ниток гострий лійкоподібний чохлик. У такому чохлику лялечка лежить нерухомо, висунувши назовні головний кінець з двома пучками білуватих ниток — трахейних зябер. Чохлики кріпляться до субстрату відкритим кінцем до течії води. З лялечки вилуплюється комаха, яка з блискавичною швидкістю виноситься на поверхню води.
Тепловодні види дають три покоління на рік, а холодноводні — лише одне.
Для спостереження за рухом личинок мошок їх вміщують у склянку або пробірку. При цьому легко переконатися, що вони погано плавають. Заднім кінцем, потовщеним на зразок булави, личинки швидко прикріплюються до дна і стінок посудини. На передньому кінці, з обох боків голови, є по парі чорних очних плям. Прикріплена личинка весь час згинає своє тіло у різні боки. Якщо личинку потурбувати, вона повзає як гусениця п'ядуна — своєрідними крокуючими рухами: звільняючи задній кінець, вона підтягує тіло до переднього, а передній виносить уперед. За поверхню скла личинка чіпляється гачками, розташованими на вершині невеличкого сосочка, утвореного парою несправжніх ніжок грудного сегмента. Личинка тримається навіть за гладеньке скло: пряде павутинну сітку за допомогою залоз, які відкриваються на нижній губі, нею вистилає бобі дорогу і за неї ж чіпляється гачечками при пересуванні.
Охарактеризовані вище двокрилі комахи належать до підряду довговусих, або комарів (Nematocera). З прісними водоймами пов'язаний ще ряд представників підряду коротковусих двокрилих, або мух (Brachycera). Часто над водою літають мухи, трохи схожі на бджіл. Це мухи-львинки, зокрема львинка звичайна (Stratiomyia chamaeleon) з родини львинок (Stratiomyidae). Дорослі особини мають чорно-жовтуватий колір. На округлому черевці чергуються чорні і жовті смуги.
Личинки цих мух живуть у воді, і їх нерідко можна побачити весною в ставках і калюжах. Зустрічаються вони також біля самого берега в неглибокій воді, у заростях. Личинка має веретеноподібну форму з дуже звуженим хвостовим кінцем. Довжина тіла становить 4—5 см, спинний бік більш опуклий, ніж черевний. На задньому кінці тіла є пучок волосків, розташованих у вигляді розетки.
Дихає личинка атмосферним повітрям, захоплюючи його в дихальний отвір, розташований у центрі розетки на задньому кінці тіла. Поживою для личинки є дрібні органічні часточки, які вона знаходить, риючись у мулі. Личинки кілька разів линяють, зимують і навесні заляльковуються. Виліт дорослих комах припадає на початок літа. Самки відкладають на листках і стеблах прибережних рослин довгасті яйця чорного кольору.
Якщо перенести личинку у посудину з водою, можна спостерігати, як вона набуває вертикального положення, виставляючи з води задній кінець, при цьому розетка волосків розправляється по воді [18].
На дні водойм живуть личинки мухи дзюрчалки-бджоловидки (Eristaris tenax; з родини дзижчалок — Syrphidae). Зовні вона нагадує осу або бджолу. Колір темно-бурий, черевце з яскравими жовтими плямами. Самка відкладає яйця в органічні рештки забруднених водойм (стічні канави, гнійні калюжі біля хлівів, помийні ями). З яєць вилуплюються личинки, які мають брудно-сіре циліндричне тіло з дуже довгим хвостовим відростком. Через це її ще називають «крискою». Цей відросток є дихальною трубкою, яка має здатність видовжуватися і скорочуватися. У витягнутому стані вона досягає 10 см, тимчасом як все тіло личинки не довше за 1,5 см. Личинка глибоко закопується у бруд, виставляючи назовні лише хвостовий відросток. Живиться личинка органічними рештками.
Перед заляльковуванням личинка виповзає з води на сухе місце. Покрив її стає оболонкою й для лялечки.
Якщо личинку пустити в банку з водою, можна спостерігати за її рухами. Вона починає повільно повзати, незграбно згинаючи при цьому тіло і намагаючись всвердлитись у дно посудини. Слід звернути увагу на прозорий шкірний покрив личинки, через який видно внутрішні органи.
У воді, у вологому ґрунті або в гнилій деревині живуть личинки різних видів ґедзів (родина Tabanidae), зокрема ґедзя бичачого (Tabanus bovinus). Ґедзі схожі на великих мух. Це чималих розмірів комахи з великими фасетковими очима. Ґедзь непомітно сідає на шкіру людини або тварини, дуже боляче кусає, роблячи глибокий прокол на шкірі. В слині ґедзя містяться коагуліни, які перешкоджають зсіданню крові. Влітку ґедзі дуже дошкуляють великій рогатій худобі і коням. Висисають кров тільки самки (їм це необхідно для дозрівання яйцеклітин), а самці живляться нектаром рослин. Самка ґедзя відкладає яйця купками на стебла і листя по берегах водойм. З яєць вилуплюються личинки, які падають у воду і далі розвиваються у водяному середовищі або сирому ґрунті, під мохом тощо. Найчастіше їх можна знайти у стоячих водоймах — ставках, заболочених канавах і рідше — в річках і струмках з повільною течією. Доросла личинка має брудно-сірий колір. її циліндричне тіло рівномірно звужене до обох кінців, 4,5 см завдовжки. На передньому кінці розміщена малесенька голівка з ледве помітними вусиками і міцними щелепами. Тіло личинки складається з 12 різко відмежованих сегментів.
Личинки ґедзів — хижаки. Повзаючи серед мулу і решток рослин, вони нападають на личинок інших комах, дрібних молюсків і червів, у тому числі й дощових. Голова личинок може то втягуватися, то витягуватися з передньогрудей, причому гачки щелеп викидаються і, загинаючись донизу, впинаються в тіло жертви.
Звичайно личинки тримаються дна, але можуть плавати й на поверхні водойми. На другому році життя личинки заляльковуються. Перед цим вони виходять із води в будь-яке вологе місце і зариваються в грунт: під мох, під листя на ін. Тут вони перетворюються на лялечок. Через 2—3 тижні, залежно від температури, лялечка, активно рухаючись, виходить із землі, шкірка її тріскає і з неї вилітає дорослий ґедзь [8].
Крім справжніх ґедзів серед цієї родини поширені пістряк оздоблений (Chrysops pictus), що має крила з бурими плямами, та дощовиця світла (Haematopota hispanica) — з блакитно-сірим тілом і мармуровими крилами. Ґедзі не тільки боляче кусають і цим завдають значної шкоди тваринам. Вони також є механічними переносниками збудників деяких хвороб (сибірської виразки, туляремії, трипанозомозу та ін.).
1. Комахи, що живуть у прісних водоймах, належать до підкласу — відкритощелепних, або справжніх комах (Ectognatha). Один з стародавніх і примітивних рядів цього підкласу — бабки (ряд Odonata). По затінених вологих берегах стоячих водойм і на їхній поверхні часто зустрічаються ногохвістки, або вилохвістки, яких інакше називають колемболами (Collembola), або подурами (Podura).