ЗМІСТ

Вступ. 2

Розділ 1. Характеристика найбільш поширених представників родини орхідні у природі, еколого-ценотичні особливості, заходи охорони. 3

1.1 Рід Булатка — CephalantheraRich. 3

1.1.1 Булатка великоквіткова - Cephalantheradamasonium (Mill.) Druce. 4

1.1.2 Булатка довголиста — Cephalantheralongifolia (L.) Fritsch. 5

1.2 Рід Зозулинець, або орхідея — OrchisL. 6

1.2.1 Зозулинець блощичний - OrchiscoryophoraL. 7

1.2.2 Зозулинець болотний — OrchispalustrisJacq. 8

1.2.3 Зозулинець запашний - Orchisfragrans. 9

1.2.4 Зозулинець обпалений - OrchisustulataL. 10

1.2.5 Зозулинець шоломоносний — OrchismilitarisL. 11

1.2.6 Зозулині сльози серцелисті — Listeracordata (L.) R.Br. 12

1.2.7 Зозулині сльози яйцевидні - Listeraovata (L.) R.Br. 13

1.2.8 Зозулині черевички справжні — CypripediumcalceolusL. 15

1.3 Рід Коручка (Epipactis) 18

1.4 Рід Любка (Platanthera) 21

1.4.1 Любка дволиста - Platantherabifolia (L.) Rich. 21

1.4.2 Любка зеленоквіткова - Platantherachlorantha (Cust.) Reichenb. 24

1.5 Рід Пальчатокорінник - Dactylorhiza. 25

Розділ 2. Вирощування та використання представників орхідних в культурі 29

2.1 Особливості вирощування орхідей. 29

2.2 Колекція Орхідних в ботанічному саду м. Києва. 34

Висновок. 35

Список використаних джерел. 36

ВСТУП

Родина орхідних дуже різноманітна. Вона є найбільшою родиною серед рослин, бо налічує понад 30 тисяч видів привабливих і не дуже рослин.

В Україні ряд зозулинцевих налічує 70 видів з 28 родів, 10 підтриб, 4 триби, 2 підродини та 1 родину. Слід відмітити, що в Україні трапляються представники всіх підтриб, що дико зростають в Європі, всіх родів, що дико зростають у Чехії, всіх видів, що в природі ростуть у Фінляндії.

Зростають орхідеї на всіх континентах земної кулі, за винятком хіба що полярних областей та пустель. Найбільше вони зустрічаються у вологих тропічних лісах Південної та Південно-Східної Азії й Америки. Наприклад, в Андах (гори в Південній Америці) деякі представники орхідних ростуть на висоті близько 3000 метрів, забираючись на верхів'я дерев, а от в Австралії деякі види орхідей ростуть під землею.

У цих регіонах Орхідні мають сприятливі умови для існування — велику кількість опадів та тепла і короткий посушливий період. Географічне поширення деяких представників родини орхідних свідчить про те, що вони виникли в тропічній Азії. У помірній зоні флора орхідей значно бідніша, ніж у тропічних широтах.

Мате роботи – проаналізувати еколого-ценотичні особливості представників родини Орхідних.

Завданнями роботи є:

1) дати характеристику найбільш поширених видів родини Орхідні в природній флорі;

2) розглянути особливості вирощування орхідних в культурі;

3) розглянути видову різноманітність орхідних ботанічного саду м. Києва.

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕРИСТИКА НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНИХ ПРЕДСТАВНИКІВ РОДИНИ ОРХІДНІ У ПРИРОДІ, ЕКОЛОГО-ЦЕНОТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ, ЗАХОДИ ОХОРОНИ

1.1 Рід Булатка — CephalantheraRich

Родова латинська назва походить від грецьких слів "кефале" - голова і "аптера" - пиляк, буквально головчастий пиляк. Існує ціла низка українських народних назв, серед яких булавка, булавочник, падочниця, пилкоголовник. Всі назви зумовлені головчастою будовою пиляків. У 20-30 роках в ботанічній літературі з'являється назва "булатка", значення якої не з'ясовано. Звісно, що до булату - гартованої сталі це не стосується. Окрім пиляка, найхарактернішою деталлю у будові квітки булатки є губа, яка складається з двох частин: передньої, яка має назву епохилій і задньої - гіпохилій. Пилок у булаток не склеєний і полінії не високоспеціалізовані, а тому рід відносять до примітивної групи рослин.

Рід налічує 14 видів, поширених у помірному поясі Євразії і лише один з них трапляється на північному заході Північної Америки. На території України відомо 3 види булаток, які потребують повної охорони.

Усі види булаток в природних умовах розмножуються насінням. Воно дуже дрібне і проростає тільки у симбіозі з гіфами грибів.

Проростання насіння, розвиток проростків і молодих рослин відбувається приблизно так само, як і в любки дволистої, анакамптиса пірамідального. Від проростання насінини до першого цвітіння проходить 8-10 років. Живе рослина близько 50 років.

У первинній культурі всі види булаток розмножують лише вегетативно. Для розмноження придатні рослини, які мають кілька стебел на одному кореневищі. Розмноження проводять навесні, коли на стеблах сформуються 2-3 листки. Стебла на кореневищі утворюються щільно, одне біля одного, і тому при роз'єднанні їх користуються гострим ножем. Можна рослини ділити і під час їх цвітіння, але тоді відокремлені саджанці гірше приживаються. Не рекомендується проводити вегетативне розмноження булаток восени, тому що рани при низьких температурах загоюються погано і рослини гинуть.

Винищуються як декоративні рослини і зникають внаслідок руйнування природних біотопів у результаті господарської діяльності людини.

1.1.1 Булатка великоквіткова - Cephalantheradamasonium (Mill.) Druce

Багаторічна, трав'яниста, гола рослина. Стебло пряме, 20-60 см заввишки, відходить від укороченого висхідного або прямого кореневища, густо усадженого нитковидними коренями 7-12 см завдовжки. Листки 4-7 см завдовжки, 1,5-3,5 см завширшки, овальні або еліптично-овальні, сидячі, на верхівці загострені або тупуваті, з обох боків голі, з 5-7 дуговидними жилками, добре помітними зверху, а ще краще - знизу. Суцвіття до 12 см завдовжки, пряме, рідкувате, з трьома-вісьмома квітками; приквітки нижніх квіток довші за них, листкоподібні, ланцетні або лінійно-ланцетні, загострені, 2-4 см завдовжки. Квітки підведені догори або горизонтально розміщені, без зав'язі, 1,5-2 см завдовжки, білі. Зовнішні листочки оцвітини 1,7-2 см, продовгуваті або ланцетно-продовгуваті з п'ятьма жилками, внутрішні 1,4-1,6 см завдовжки, тупі, оберне-но-яйцеподібні з однією жилкою. Губа біла, всередині жовтувата, спереду біля основи з півмісяцевою жовтою цяткою. Зав'язь 1-1,3 см завдовжки, скручена, під час дозрівання плоду розкручується. Коробочка до 2 см завдовжки з прямими реберцями. Ареал охоплює Середземномор'я, Скандінавію, Атлантичну, Середню і Східну Європу. На Україні трапляється в західних лісостепових районах, на схід від Дніпра відоме лише одне місцезростання в Полтавській області. Центрами видового насичення є Подільська височина і Гірський Крим.

Росте булатка великоквіткова у світлих широколистяних лісах, де едифікатором є дуб скельний і пухнастий.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України, Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Охороняється у природних заповідниках Розточчя, Карадазькому, Ялтинському гірсько-лісовому, Мис Мартьян, Медобо-ри, а також у Карпатському біосферному заповіднику (Угольський масив), заказниках загальнодержавного значення Юлівська гора та Горгани (обидва - в Закарпатській області), Княжпільському (Хмельницька область).

1.1.2 Булатка довголиста — Cephalantheralongifolia (L.) Fritsch

Багаторічна трав'яниста рослина, гола, з вкороченим горизонталь-но-висхідним кореневищем, яке густо вкрите нитковидними коренями. Стебло 20-50 см заввишки або трохи звивисте, густо вкрите листками. Листки п кількості 7-11, розміщені в 2 ряди, лінійно-ланцетні, довго загострені, здебільшого вздовж складені, біля основи стеблообгортні, з добре помітними майже паралельними міцними жилками, з яких 5-7 основних, зісподу пластинки випнутих, зверху з невеликими рівчаками; поміж 2 основними жипкоми знаходяться тісно з'єднані дрібніші в кількості 7-11. Суцвіття густе, з 5-20 квітками; нижній приквіток листоподібний, довший від квітки або однакової з нею довжини; верхні приквітки яйцевидно ланцетні або лінійно-ланцетні, дуже дрібні, лускоподібні, 1-2 мм завдовжки. Квітки молочно-білі, косо догори спрямовані. Зовнішні листочки оцвітиниланцетні, гострі, 12-16 мій завдовжки, внутрішні — довгасто-еліптичні, тупуваті, рідшегострі, коротші від зовнішніх. Губа майже вдвоє коротша від зовнішніх листочків оцвітини, 6-9 мм завдовжки, її гіпохілій мішкоподібно вигнутий, з 2 трикутними тупими лопатями, майже охоплює колонку, епіхілій тупотрикутний, з майже серцевидною основою, яка ширша від своєї довжини, зверху з 3-5, рідше 7 поздовжніми гребінчиками, на верхівці золотисто-жовта, густо вкрита дуже маленькими сосочками. Колонка такої ж довжини, як і губа, без носика. Пиляк прикріплений до колонки основою або трохи вище основи. Полінії циліндричні, 2-роздільні, порошкуваті, без ніжок і залозки. Зав'язь скручена, сидяча, гола, близько 10 мм завд. Коробочка довгаста, 1,5-1,7 см завдовжки. Насіння дрібне, коричневе. Цвіте протягом травня. Плодоносить у червні-липні. Поселяється у світлих широколистяних лісах. Трапляється в Українських Карпатах, Розточчі, Поліссі, Лісостепу (Поділля), південних макросхилах Кримських гір.

Вид поширений також в Європі, Середземномор'ї, Малій та Західній Ази.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється в природних заповідниках Медобори, Карадазькому, Мис Мартьян, Ялтинському гірсько-лісовому, а також у Карпатському біосферному заповіднику (Широколужанський масив), заказниках загальнодержавного значення Чорний Діл і Стебник (Чернівецька область), на території пам'яток природи Криму.

1.2 Рід Зозулинець, або орхідея — OrchisL

Рід орхідея, або зозулинець, було обрано типовим для родини орхідні, або зозулинцеві. Значна кількість орхідей має на листках велику кількість темних крапок і нагадує пір'я зозулі, ось чому ці рослини назвали зозулинцями. Рід зозулинець нараховує понад 90 видів, з яких на Україні росте 20. Всі вони занесені до Червоної книги України. Цілком зрозуміло що дати детальну характеристику кожного виду окремо не має можливості, адже один вид відрізняється від іншого незначними відмінами у будові квітки і соми, тобто вегетативних органів.