Любка дволиста - євразійський лісовий вид. Вона поширена майже по всій Європі і на значній частині Азії. Найпівнічніше місцезростання її відоме в Норвегії на 71° північної широти. У Баварії зустрічається в горах на висоті 1700 м н.р.м., а в центральних Альпах піднімається до 2800 м н.р.м. В Середземномор'ї любка дволиста рідкісна рослина; вона виявлена тут в горах Північної Африки, на півночі Іспанії, в горах Італії та на Балканах, північніше Греції. На схід доходить через Сибір, Середню Азію до Китаю та Японії, на південь - до Гімалаїв. В Україні спорадично росте на Поліссі та в Лісостепу, рідше в Степу на других терасах річок. Найчастіше можна зустріти її в Українських Карпатах, де вона піднімається до 1000 м н.р.м.
Любка дволиста має досить широку екологічну амплітуду. До освітлення дуже вибаглива, росте на добре освітлених ділянках, хоч може довгий час витримувати значне затінення, особливо в молодому віці. Мабуть, в ювенільному стані краще розвивається при затіненні. Наприклад, у березовому гаю в околицях с. Шкуратівці Мукачівського району Закарпатської області на 1 м2 нараховувалось 200-250 особин, але генеративних рослин майже не було. До вологи ґрунту не дуже вибаглива, проте на сухих ділянках має дрібніші бульби, рідше цвіте і слабкіше поновлюється; не оселяється на місцях, де довгий час застоюється вода. Не вибаглива до типу ґрунтів, проте на Поліссі та в Лісостепу частіше оселяється на сірих підзолистих, а в Карпатах - на гірсько-підзолистих та лучно-буроземних кислих чи нейтральних ґрунтах.
Любка дволиста розмножується насінням і вегетативно.
Маса 1000 насінин - 0,002 г, або 500 тис. насінин в 1 г. Насіння проростає переважно восени. Протокорм у вигляді бульбочки у природі в ґрунті розвивається два роки, не маючи на її поверхні ніяких надземних органів. Поверхня протокорма вкрита кореневими волосками. Проросток у вигляді бульбочки, одного поглинаючого додаткового кореня і лінійного вузького листка завдовжки 5-6 см та до 1 мм завширшки розвивається протягом третього сезону. Листок одягнений двома лусками, як свідчення того, що він третій по рахунку за народженням та віком. Пластинка листка має 3-6 майже паралельних жилок. Особини четвертого-п'ятого років мають 2-3 корені поглинання, які розміщуються відносно осі бульби горизонтально і однобічно. Листків один або два. Якщо їх два, то вони неоднакові за розмірами: перший 7-7,5 см завдовжки і 1,7-1,8 см завширшки, пластинка якого з вісьма-десятьма аркодромними жилками; другий - 5-6 см завдовжки та 1,2-1,5 см завширшки, з шістьма-вісьма дуговидними жилками. Шестирічні особини мають два однакових за розмірами листки, які значно більші, ніж у генеративних особин. Це свідчення того, що в наступному році вони будуть цвісти і плодоносити.
В умовах культури вегетативно розмножується задовільно, але за один сезон можна відділити лише одну дочірню бульбу, збільшуючи щорічно таким способом кількість особин вдвічі.
1.4.2 Любка зеленоквіткова - Platantherachlorantha (Cust.) Reichenb
Народні назви: нічна фіалка, шарлот зеленоцвітий. Багаторічна трав'яниста рослина з характерними спеціальними органами для накопичення запасних речовин - кореневими бульбами. Бульби довгасто-овальні або яйцевидні, з кореневидно звуженим кінчиком. Стебло 30-65 см завв., гранчасте, при основі з 1-3 плівчастими ланцетними піхвами. Нижні 2 листки зближені вище основи стебла, еліптичні або довгасто-оберненоланцетні, тупі, внизу звужені в короткий стеблообгортний черешок. Прикореневі листки разом з черешком 10-21 см завд., 3-9 м завш., голі, блискучі, цілокраї, однотонні, з великою кількістю дуговидних жилок, вище по стеблу розміщені в кількості 2-3, дрібні, ланцетні, гострі.
Суцвіття негусте, циліндричне, 5-6 см завд., квіток 10-29. Приквітки ланцетні, гострі; нижні - звичайно трохи довші від зав'язі, верхні - однакової з нею довжини. Квітки двостатеві, зеленувато-білі, без запаху або із слабким запахом; бічні зовнішні листочки оцвітини яйцевидні, нерівнобічні, доверху звужені і на кінці тупі, 9-12 мм завд., середній листочок оцвітини коротший, ніж бічні, нирковидно-яйцевидний або кулясто-серцевидний, 6,5-7 мм завд., і майже такої самої ширини; бічні внутрішні листочки оцвітини вузьколанцетні, однакової довжини із середнім зовнішнім. Губа лінійна, тупа, 11-14,5 мм завд., близько 3 мм завш. Шпорка тонка, на кінці булавовидно потовщена, зігнута, косо донизу спрямована або горизонтальна, 18-25 мм завд., в 1,5-2 рази довша від зав'язі. Колонка коротка і широка, носик широкотрикутний. Пиляк з широкою спайкою і донизу розбіжними гніздами, які не стикаються одне з одним. Відстань між гніздами пиляка зверху до 1,5 мм, знизу до 4 мм. Полінії булавоподібні, з довгими ніжками, залозки дисковидні, прикріплені до бічних лопатей носика, не вміщуються в кишеньці.
В Україні трапляється в Поліссі і в Лісостепу, на схід до Путивля - Охтирки - Полтави, на захід до р.Сану; у степовій зоні дуже рідко. У Карпатах зустрічається тільки в нижній зоні гір; у Прикарпатті, Східних Бескидах - на низинних полонинах, у Вулканічних Карпатах та Закарпатській рівнині - біля підніжжя гір. В Криму поширена переважно в гірській частині.
Поселяється в листяних, мішаних і хвойних лісах та серед чагарників. Росте разом з любкою дволистою на опідзолених ґрунтах, в нейтральному і трохи кислому середовищі (рН 6,8-8,2). Цвіте трохи пізніше, ніж любка дволиста, проте це не заважає утворенню між ними гібридів. В первинній культурі задовільно розмножується ризореституційним способом, проте більше двох дочірних бульб відібрати від старого пагона не вдавалося.
Заходи охорони. Занесена до Червоної книги України. Охороняється в природних заповідниках - Карадазькому, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому Мис Мартьян і Розточчя.
Пальчатокорінник бузиновий — багаторічна, трав'яниста рослина. Бульби циліндричні, на кінці двороздільні. Стебло 10-30 см заввишки, просте, пряме, в нижній половині з чотирма-п'ятьма ланцетними або довгувато-ланцетними тупими листками, 5-10 см завдовжки, 1-3 см завширшки. Колос густий, багатоквітковий, циліндричний, до 6 см завдовжки і до 5 см в діаметрі. Приквітки лінійно-ланцетні або вузько-ланцетні, тупувато-загострені, довші за квітки або дорівнюють їм. Квітки жовті, з губою, яка рідко засіяна пурпуровими цятками, або пурпурові чи рожеві із слабким запахом, що нагадує запах бузини чорної. Зовнішні листочки оцвітини довгувато-яйцеподібні, тупуваті з трьома жилками, середній 7-8 мм завдовжки, бічні 3-9 см завдовжки, два листочки внутрішнього кола оцвітини яйцеподібні, нерівнобокі, трохи коротші за середній зовнішній листочок. Губа округлоромбічна або майже кругла, на кінці коротко невиразно трилопатева, бічні лопаті якої по зовнішньому краю трохи городчасті або цілокраї, напівромбічні, тупі, середня лопать яйцеподібно-трикутна або майже квадратна і тупа, довжина губи 7-8 мм, ширина 7-9 мм. Шпорка спрямована донизу, товста, циліндрична, часом зігнута, 10-15 мм завдовжки. Зав'язь сидяча, скручена, цвіте протягом травня, в горах — у червні.
Пальчатокорінник бузиновий — европейсько-середземноморський лучний вид на північно-східній межі диз'юнктивного ареалу. Він загальнопоширений в Атлантичній і Середній Європі. Середземномор'ї, на Балканах та в Малій Азії. В Україні зустрічається в кількох пунктах Карпат Полісся, північної частини Лісостепу, переважно на Правобережжі. На Лівобережжі знаходили в околицях Чернігова. Росте у світлих листяних лісах, на узліссях, серед чагарників та на галявинах із злаковою рослинністю. У Карпатах знаходили з околицях Яремчі на кизькогірних полонинах біля широколистяного лісу, де в травостої панували злаки. Пальчатокорінник бузиновим мав уже плоди, тоді як билинець довгорогий і пальчатокорінник Фукса — домінуючі орхідеї Карпат — в цей час перебували у фазі масового цвітіння. Росте пальчатокорінник на гірських вапнякових і сірих лісових ґрунтах. Як ранньовесняна декоративна рослина зазнає значних втрат від того, що його збирають на букети.
В умовах культури непогано розмножується вегетативно. Рослини, висаджені на торфовому субстраті з внесенням органічних добрив, не виглядали гіршими від тих, що росли на чорноземному ґрунті. Один із перспективних видів серед пальчатокорінників у розумінні використання на салеп, бо бульби його майже суцільні, середньої маси і швидко сушаться. До цього варто додати, що стебло під час цвітіння не поступається за поживністю бульбам. Рослина цікава ще й тим, що фаза цвітіння і зав'язування плодів відбувається саме у той час, коли у ґрунті не відчувається дефіциту вологи, а тому штучне дощування, яке потребує значних затрат, тут зайве. Є ще одна перевага при вирощуванні зозулинця бузинового як лікарської рослини. Його весняний цикл розвитку закінчується в кінці травня, а протягом літа ділянку можна суцільно розпушувати кілька разів за сезон, у зв'язку з чим грядки можна тримати практично чистими, позбавленими бур'янів. У цей же час можна вносити необхідну кількість органічних добрив.
В умовах НБС НАН України росте на відритій ділянці, без затінення. Потребує, повної охорони з усіх місцезростаннях. Необхідно організувати заказники.