4. Ротова порожнина забезпечує гомеостатичні процеси: підтримує постійність кислотно-лужної рівноваги у межах рН 5,8-7,4 (наприклад, під час тривалого затримання дихання у слині збільшується вміст кислих продуктів, а під час гіпервентиляції збільшуються показники рН слини у бік алкалозу за рахунок збагачення її бікарбонатами); здійснює терморегуляцію, особливо у тварин, позбавлених потових залоз; регулює осмотичний тиск.
5. Ротова порожнина - потужний бар'єр, який запобігає проникненню у шлунково-кишковий канал нехарчових (відторгнених) чинників і мікроорганізмів, серед яких можуть бути й хвороботворні. Слина містить низку бактерицидних і бактеріостатичних речовин - лізоцим, сполуки синильної кислоти, які беруть участь у захисних реакціях організму і процесах регенерації епітелію. У слині виявлено фактори згортання крові (тромбопластин, антигепариновий фактор, фібриназа) і фібринолізу, що сприяють припиненню кровотечі у ротовій порожнині (наприклад, під час екстракції зуба), інтенсивному загоюванню і розсмоктуванню фібринового згустку.
Слина також захищає слизову оболонку і зуби від висихання, фізичного і хімічного впливу їжі, відмиває наліт, сприяє самоочищенню порожнини рота і зубів і вирівнює температуру їжі. Вона є джерелом кальцію, фосфору, цинку та інших мікроелементів для емалі зубів. Зміна обсягу, хімічного складу і властивостей слини сприяє розвитку стоматологічних хвороб і відкладанню зубного каменю.
6. У ротовій порожнині відбувається екскреція - слинні залози здатні виводити з організму лікарські препарати (наприклад, натрій саліциловокислий, калій йодистий), солі важких металів, алкоголь і кінцеві продукти обміну - аміак, сечовину, креатинін.
7. Ротова порожнина бере участь у гуморальній регуляції фізіологічних функцій. У слині виявлено більш як 50 ферментів, продукуються біологічно активні речовини, такі як паротин, фактори росту нервових волокон, епідермісу та ендотелію, інсуліноподібний білок, ерітропоетини, ренін, які, надходячи у кров, регулюють моторну і секреторну активність шлунково-кишкового каналу, впливають на судинний тонус і регуляцію еритропоезу. Завдяки ферменту амілазі, що є у слині, починається розщеплення вуглеводів. Слина може розщеплювати полісахариди, основні білки (протеази), жири (ліпази), нуклеїнові кислоти і клітинні мембрани. Трипсиноподібні ферменти слини - саліваїн, гландулаїн зумовлюють пониження кров'яного тиску під час потрапляння в кров.
8. Ротова порожнина відіграє певну роль у підтриманні імунного гомеостазу, про що свідчить наявність у слині специфічних аутоантитіл за низки захворювань (зокрема за новоутворень в органах травлення, виразок шлунка та дванадцятипалої кишки).
9. Одна з основних функцій ротової порожнини полягає у здійсненні артикуляції- робота губ, язика, м'якого піднебіння, голосових зв'язок, необхідних для вимови певних звуків мови.
Таким чином, в основу нетравних функцій ротової порожнини покладено процеси регуляторних, гомеостатичних, захисних, видільних, внутрішньосекреторних, імунних, артикуляційних функцій і деяких інших проявів життєдіяльності.
Здійснення специфічних і неспецифічних функцій ротової порожнини забезпечується її структурними елементами, основними з яких є слизова оболонка та слинні залози.
Шлунок є розширенням травної трубки, в яку стравоходом потрапляє їжа, змішана зі слиною, що механічно й біохімічно обробляється. Тут їжа затримується від двох до десяти годин залежно від її складу, обсягу, консистенції та способу оброблення. Місткість шлунка у дорослої людини становить близько 2 л, але може збільшуватися до 5 л. Внутрішня слизова оболонка шлунка зібрана в складки, що збільшує її поверхню. У товщі слизової оболонки розміщується до 25 000 000 залоз, які продукують шлунковий сік і слиз. Основні функції шлунка:
1. Депонування їжі. Шлунок відіграє роль резервуара, де харчові маси змішуються зі шлунковим соком і невеликими порціями надходять у дванадцятипалу кишку.
2. Хімічне оброблення їжі забезпечується дією шлункового соку.
Шлунковий сік - безбарвна рідина кислої реакції, що містить 99,4% води. Решта - сухий залишок, який містить органічні і неорганічні речовини. Органічні - білкові речовини, які є травними ферментами: лізоцим, муцин, амінокислоти, фермент уреаза (розщеплює сечовину) та кінцеві продукти нітрогенного обміну (молочна і сечова кислоти, сечовина, креатинін). До неорганічних речовин належать натрій, калій, магній, фосфати, сульфати і основна речовина шлункового соку - соляна кислота. Вона зумовлює кисле середовище (рН 0,8-1,5), яке здійснює антибактеріальну дію на мікроорганізми їжі.
Значення соляної кислоти для травлення:
- сприяє перетворенню пепсиногену в пепсин;
- забезпечує оптимальну реакцію середовища для дії травних ферментів у шлунку;
- активізує протеази, сприяє ферментативному розщепленню рослинних і тваринних білків;
- забезпечує бактеріостатичні властивості шлункового соку;
- нейтралізує ферменти слини;
- стимулює моторну діяльність шлунка;
- сприяє переміщенню їжі зі шлунка до дванадцятипалої кишки;
- сприяє утворенню гастрину і секретину (гормонів);
- стимулює секрецію ферменту ентерокінази у дванадцятипалій кишці.
До складу шлункового соку входить низка травних ферментів, які діляться на дві групи:
1. протеолітична - пепсин, гастриксин, желатиназа, хімозин (ренін). Під їхнім впливом білки їжі розщеплюються до пептидів;
2. ліполітична - шлункова ліпаза; має слабку ферментативну здатність. Розщеплює жири до гліцеролу і жирних кислот. Діє лише на "легкі" (емульговані) жири, якими є, наприклад, жири яєчного жовтка, молока. Якщо жиру надійшло у шлунок небагато, розщеплення відбувається за рахунок шлунковоїліпази, а за більшого надходження жирів включається ліпаза, яка виділяється підшлунковою залозою.
Амілаза, виявлена в порожнині шлунка (має слинне походження), потрапляє до шлунка у складі харчової грудки. Вона розщеплює вуглеводи і цей процес у шлунку нетривалий, доки рН грудки не стане кислим.
За звичайного харчового режиму виділяється 1,5-2,5 л шлункового соку.
Шлунковий слиз продукується всіма клітинами слизової оболонки шлунка. Він містить муцини, бікарбонати, мукополісахариди і сіаломуцини. Ці речовини обволікають слизову і захищають її від впливу екзогенних чинників, аутолізу під дією соляної кислоти та пепсину, нейтралізують віруси і протидіють вірусній гемаглютинації.
Механізм секреції шлункового соку - складний процес, який складається з двох фаз. Перша фаза шлункової секреції - це умовний і безумовний рефлекторний процес, який залежить від зовнішнього вигляду, запаху й умов приймання їжі. Цей шлунковий сік видатний російський вчений-фізіолог І. Павлов назвав "апетитним" чи "запальним", від якого залежить подальший перебіг травлення. Друга фаза шлункової секреції пов'язана з хімічними збудниками їжі і називається нервово-хімічною. Механізм секреції шлункового соку залежить також від дії специфічних гормонів травних органів.
3. Механічне оброблення. Шлунок зберігає, зігріває, змішує, подрібнює, перетворює у напіврідкий стан, сортує і переміщує у дванадцятипалу кишку вміст з різною силою і швидкістю. Все це відбувається завдяки моторній функції, яка зумовлена скороченням гладенької мускулатури. Гуморальні збудники моторики шлунка - гастрин, гістамін, мотилін, серотонін, інсулін. А глюкагон, адреналін, но-радреналін, ентерогастрон, навпаки, пригнічують моторику.
4. Всмоктування. У шлунку відбувається всмоктування спирту, деяких лікарських речовин, води.
5. Екскреторна. Разом зі шлунковим соком у порожнину шлунка виділяються метаболіти (сечовина, сечова кислота, креатин, креатинін), а також речовини, які надійшли в організм ззовні (солі важких металів, йод, фармакологічні препарати).
6. Інкреторна. У шлунку утворюються гормони, які беруть участь у регуляцр діяльності шлункових та інших травних залоз (гастрин, гістамін, соматостатин та ін.).
7. Захисна. Полягає у бактерицидній і бактеріостатичній дії шлункового соку, а також у поверненні недоброякісної їжі та запобіганні її потраплянню до кишечника.
8. Підтримання гомеостазу організму за рахунок участі у водно-сольовому обміні.
Після перетравлювання у шлунку харчова кашка невеликими порціями надходить у початковий відділ тонких кишок - дванадцятипалу кишку, де харчова маса піддається активному впливу травних соків підшлункової залози, печінки та слизової оболонки самої кишки.
Підшлункова залоза в організмі виконує функції зовнішньої і внутрішньої секреції. Травна функція підшлункової залози полягає в утворенні і виділенні в просвіт дванадцятипалої кишки через вивідну протоку соку, багатого на ферменти, який діє на білки, жири і вуглеводи.
За добу в дорослої людини виділяється 1,5-2 л підшлункового соку, який має лужну реакцію. Під впливом цього соку нейтралізується соляна кислота, яка надійшла з їжею зі шлунка.
У лужному і нейтральному середовищах припиняється дія ферментів шлункового соку, зокрема пепсину. Під дією трипсину, хімотрипсину, карбоксипептидази й амінопептидази відбувається подальше розщеплення білків.
Амілаза підшлункового соку в дванадцятипалій кишці має майже максимальну активність і остаточно розщеплює крохмаль до мальтози, яка під дією ферменту мальтази гідролізується на дві молекули глюкози.
Інтенсивніше відбувається гідроліз жирів. Солі жовчних кислот, які надходять у дванадцятипалу кишку, здійснюють емульгувальну дію на жири. За добу в печінці виробляється 0,5-1,2 л жовчі, яка складається із жовчних кислот, білірубіну, лецитину, холестеролу, жирів, слизу і неорганічних кислот. Жовч емульгує великі жирові глобули до маленьких жирових крапель, збільшуючи тим самим поверхню зіткнення жиру з ферментами, забезпечує всмоктування в тонкому кишечнику нерозчинних у воді вищих жирних кислот, холестеролу, жиророзчинних вітамінів (D, Е, К) і солей кальцію; запобігає розвитку гнильних процесів, впливаючи бактеріостатично на кишкову мікрофлору. Ліпаза підшлункової залози розщеплює емульговані жовчними кислотами жири на жирні кислоти і гліцерол. Утворені жирні кислоти формують із жовчними кислотами розчинні у воді комплекси, які можуть всмоктуватися в клітинах слизової кишечника і надходити у вигляді дрібних жирових частинок -хіломікронів - у лімфу.