Однак у цьому випадку важливо мати на увазі, що світоглядний образ світу це не тільки осмислення світу, знання про світ, але одночасно система цінностей, що визначає характер світовідчування, переживання світу людиною, певну оцінку тих або інших його подій і явищ і відповідно активне відношення людини до цих подій.
У визначенні Чанишева акцент зроблений на когнітивних аспектах світогляду, а ціннісні аспекти картини світу як світоглядного образа в явному виді не зафіксовані. Якщо ж їх взяти до уваги, то тоді поняття картина світу, уживане в значенні світогляду як подоби людського світу, одержує більше адекватне визначення.
Застосування терміна картина світу в цьому значенні можна знайти не тільки у вітчизняних, але й у закордонних дослідженнях, у тому числі й присвячених філософським проблемам науки.
Можна відзначити, що в західній філософії науки в 80-х роках відбувалася свого роду реабілітація понять світогляд і картина світу. На цей аспект проблеми звернув увагу Дж. Холтон. Він відзначав, що філософія науки змушена була звернутися до даних феноменів тоді, коли виникла необхідність ускладнення методологічного аналізу науки й відповідно з'явилася потреба в більше тонкому методологічному інструментарії. Разом з тим, коли мова заходила про картину світу, те фактично вона ототожнювалася зі світоглядом. Поняття картини світу як синонім поняття світогляду саме й використовується в концепції Дж. Холтона. Вона з'являється в нього як модель світу, що узагальнює досвід і таємні переконання людини й виконує роль своєрідної ментальної карти, з якої він звіряє свої вчинки й орієнтується серед речей і подій реального життя. Її головна функція бути сполучною силою, спрямованої на консолідацію людського суспільства.
Поряд з розумінням картини світу як світоглядної Дж. Холтон використовує й поняття наукова картина світу. Здавалося б, що він близький до того, щоб провести відмінність картини світу як світогляду й наукової картини світу, однак, судячи з контексту, термін наукова картина світу також використовується їм у значенні світогляду, а прикметник наукова вживається з метою підкреслити, що світогляд людини повинне опиратися на сукупність отриманих наукових результатів, а не на всілякі культи, астрологічні пророцтва й т.д.
Дж. Холтон не тільки фіксує наявність картини світу, але ставить своєю метою виявити її тематичне ядро. Він відзначає, що в центрі кожної картини світу, здійснюючи її найважливішу в змісті когнітивну структуру, перебуває сукупність тематичних категорій і допущень, які носять характер несвідомо прийнятих, не провірених, базисних положень, що затвердилися в практиці мислення в якості його керівних і опорних засобів. Приводячи приклади тематичних передумов, Холтон говорить уже про наукову картину світу й називає такі її тематичні категорії, як ієрархія/ цілісність/холізм, віталізм матеріалізм, еволюція, статизм, регрес.
Можна оцінити як позитивне прагнення західної філософії науки в останні роки ввести в арсенал методологічного аналізу нові категоріальні засоби, але разом з тим відзначимо, що чіткого розмежування понять картина світу й наукова картина світу поки не проведено.
У нашій філолофсько-методологічній літературі термін картина світу застосовується не тільки для позначення світогляду, але й у більше вузькому змісті тоді, коли мова заходить про наукові онтології, тобто тих уявленнях про світ, які є особливим типом наукового теоретичного знання.
У цьому значенні наукова картина світу виступає як специфічна форма систематизації наукового знання, що задає бачення предметного світу науки відповідно до певному етапу її функціонування й розвитку.
Цей зміст поняття картина світу позначився не відразу. Лише в міру того як розвивалася філолофсько-методологічна рефлексія над науковою діяльністю, з'явилася можливість зафіксувати як особливий компонент науки деяку клініка систему подань про світ, що виробляється в результаті синтезу знань, одержуваних у різних областях наукового дослідження, і яка згодом одержала назву наукової картини світу.
З виникненням науки й поступовим зростанням її впливу на соціальне життя світоглядні змісти багато в чому починають формуватися під впливом наукової картини світу. Остання починає виступати як компонент наукового світогляду, що багато в чому направляє діяльність дослідника. Цей компонент фіксує у світогляді лише один блок знання про пристрій світу, отримані на тім або іншому етапі історичного розвитку науки. І оскільки наукова картина світу виступає лише як компонент світогляду, то в цьому змісті немає підстав говорити про збіг світогляду й наукової картини світу, але одночасно не можна провести й тверду лінію демаркації між ними. Скоріше, потрібно вести мову про взаємозв'язок світогляду й наукової картини світу. Можна відзначити, що видатні натуралісти, осмислюючи історію науки, натрапляли на цю проблему. Наприклад, В.І.Вернадський досить багато уваги приділяв аналізу взаємозв'язку картини світу й наукового світогляду. Він підкреслював, що науковий світогляд, що обов'язково включає як компонент загальнонаукову картину світу, а також її філософські підстави, розвивається в тісній взаємодії з усіма сторонами духовного життя суспільства. У роботах Вернадського була почата плідна спроба простежити взаємний вплив наукового світогляду й різних форм духовного життя, що є необхідним живильним для середовищем науки, що розвивається.
Досить стійка залежність наукових подань про світ (наукової картини світу) від більше широкого поля культури, у якому функціонує наука й зворотний вплив науки на інші сфери сучасної культури, була відзначена й іншими натуралістами. Так, Є. Шредингер проводив аналіз взаємозв'язку картини світу, що вводилася у квантово-релятивістській фізиці, з культурою сучасної технічної цивілізації прагненням до доцільності предметних форм і простоті, пристрастю до звільнення від традицій як вираженням динамізму соціального життя, методикою масового керування, орієнтованої на пошук інваріанта в наборі можливих рішень і т.д.
Цей аспект взаємного впливу наукової картини світу й світоглядних структур, що утворять фундамент техногенної культури, досить актуальний, тому що він дозволяє конкретизувати проблему кореляції внутрішніх і зовнішніх факторів наукового розвитку. І що особливо важливо, не тільки в окремих науках, але й у науці в цілому, поряд зі спокійними станами зустрічаються періоди інтенсивної перебудови наукового світогляду.
Наукова картина світу може вплинути на формування онтологічних компонентів світогляду. Зрозуміло, це ставиться тільки до особливих типів культури й цивілізаційного розвитку. У традиційних цивілізаціях наука не робила значного впливу на домінуючі світоглядні структури. Такий вплив властиво тільки нетрадиційним суспільствам, що вступили на шлях техногенного розвитку.
Наукова картина світу взаємодіє зі світоглядними структурами, що утворять фундамент культури, як безпосередньо, так і опосередковано, через систему філософських ідей, які з'являються як раціональна експлікація відповідних світоглядних змістів.
Тим самим проблема співвідношення наукової картини світу й світогляду трансформується в проблему взаємозв'язків наукової й філософської картини світу з її світоглядними образами.
Щоб обговорити цю проблему, необхідно попередньо уточнити відповідні поняття. Доцільно спочатку конкретизувати поняття світогляду як цілісної подоби людського світу й з'ясувати його співвідношення із системою подань про світ, створюваної у філософії. Оскільки ця тема досить інтенсивно обговорювалася в нашій філософській літературі в останні роки, ми відтворимо ті найважливіші результати, які ставляться до поставленої проблеми.
Фундаментальними категоріями світогляду є категорії світ і людина. Вони конкретизуються через систему категоріальних змістів інших універсалій культури, що виражає відносини людини до природи, до суспільства, іншим людям і самому собі (змісти категорій природа, космос, річ, відношення, я, інші, воля, совість і ін.). Всі ці світоглядні категорії завжди мають соціокультурний вимір і багато в чому визначають характер життєдіяльності людей і їхньої свідомості на тім або іншому історичному етапі соціального розвитку.
Категоріальні структури світогляду визначають спосіб осмислення й розуміння світу людиною. Вони задають цілісну подобу людського життєвого світу, картину цього світу. І якщо на ранніх етапах ця картина носила антропоморфний, міфологічний характер, то з виникненням філософії світогляд знаходить статус теоретичності.
Філософія саме й становить теоретичне ядро світогляду. Здійснюючи рефлексію над універсаліями культури, вона виявляє їх і виражає в логічно-понятійній формі як філософські категорії. Оперуючи з ними як з особливими ідеальними об'єктами, філософія здатна сконструювати нові змісти, а виходить, і нові категоріальні структури.
У результаті аналізу співвідношення філософії й світогляду виявляються нові змісти поняття картина світу. Філософське пізнання також прагне побудувати таку картину, експлікуючи й розвиваючи змісти універсалій культури у формі філософських категорій. Але реальні світоглядні структури, представлені сіткою категорій культури, і їхня філософська експлікація не тотожні. Філософія як теоретичне ядро світогляду не тільки схематизує образи світу, представлені змістами категорій культури, але й постійно винаходить нові нестандартні уявлення, що виходять за рамки цих образів.
У підсумку відбувається аналітична диференціація проблеми взаємозв'язків світогляду, філософських образів світу й наукової картини світу.
Наука із самого початку свого становлення й у своєму розвитку зазнає впливу від філософських і положень. Їхня цінність і евристична значимість для розвитку наукового знання зізнається в цей час філософами різної орієнтації.