Морфологічні та фізіологічні особливості зорового аналізатора (стр. 1 из 4)
План
Вступ
1. Загальна характеристика, морфофункціонування, особливості зорового аналізатора
1.1 Морфологія зорового аналізатора
1.2 Фізіологія зорового аналізатора
1.3 Особливості розвитку зорового аналізатора
2. Матеріали та методи дослідження сліпої плями
3. Аналіз матеріалу, морфологічні зміни, вплив середовища, комп`ютерної техніки на орган зору
3.1 Морфологічні зміни
3.2 Вплив комп`ютера на зоровий аналізатор
Висновок
Список використаної літератури
Додаток А
Додаток Б
Вступ
Очі виражають наші почуття, наші переживання, наш духовний світ. Блискучі і променисті очі - найкраща прикраса обличчя. Вони є основним безпосереднім зв'язком з оточуючим світом і здійснюють постійну стимуляцію центральної нервової системи.
Але часто вони відображають і стан нашого здоров'я, оскільки чимало хвороб впливають на зір і блиск очей. Очі втрачають свою красу, якщо під ними з'являються мішки, набряки, які можуть бути наслідком захворювань серцево-судинної системи, гінекологічних недугів, порушень функцій нервової або ендокринної системи, хронічних запорів, а також результатом вікових змін в організмі. Негативний вплив справляє велике нервове виснаження, надмірне стомлення очей, недосипання.
У житті людини зір відіграє головну роль, більше 90 % інформації про зовнішній світ ми одержуємо через зоровий аналізатор. Відчуття світла виникає у результаті впливу електромагнітних хвиль довжиною 380 – 780 нм на рецепторні структури зорового аналізатора, тобто першим етапом у формуванні світловідчуття є трансформація енергії подразника у процес нервового збудження.
Очі піддаються великій кількості зовнішніх впливів: вітру, тютюнового диму, пилу, різкого неонового світла, поганого освітлення, світла телевізійного екрану, професійних шкідливостей тощо. Після такого впливу вони набувають втомленого вигляду, блиск їх зникає, вони червоніють і припухають, з'являються зморщечки і мішечки. Тому при першому прояві втомлюваності необхідно забезпечити відпочинок очам і правильно доглядати за ними.
За статистичними даними на 2003 -2004 роки було зареєстровано захворювання зорового аналізатора, а саме відсотковий внесок у структуру первинної інвалідності складає для дорослого населення – 4,9 – 5,2 %, а для працездатного – 4,2 – 4,6 %.
Головна мета нашої роботи полягає у з`ясуванні особливостей зорового аналізатора, впливу на його функціонування різних факторів.
Завдання нашої роботи полягають у тому, щоб з`ясувати морфологічні та фізіологічні особливості зорового аналізатора, представити матеріал та вказати методи дослідження сліпої плями, з`ясувати виникнення захворювань та вплив на стан зорового аналізатора морфологічних змін та комп`ютерної техніки.
Для з`ясування поставлених перед нами завдань ми скористалися в своїй роботі наступними методами: описовий, збір наукової інформації, аналізу та синтезу.
1. Загальна характеристика, морфофункціонування, особливості зорового аналізатора
1.1 Морфологія зорового аналізатора
Орган зору складається з очного яблука, зорового нерва і додаткових органів ока.
Очне яблуко дитини має форму шара, тоді як у дорослої людини воно злегка витягнуте в передньо-задньому напрямку. Розміщується очне яблуко в очній орбіті черепа. Передня поверхня очного яблука злегка опукла й називається переднім полюсом ока, а задня - заднім полюсом. Пряма лінія, яка проходить через центр у передньо-задньому напрямку, називається зовнішньою віссю очного яблука. Очне яблуко складається з ядра та трьох оболонок. Ядро складається із заломлюючих середовищ ока: кришталика, склистого тіла і водянистої вологи. Зовнішня оболонка очного яблука - склера (рис. 1): середня судинна і внутрішня - сітківка.
Рис. 1 - Схема будови очного яблука:1 - рогівка; 2 - райдужка; 3 - війкова зв'язка; 4 - війкове тіло; 5 - склера; 6 - прямий бічний м'яз; 7 - власне судинна оболонка; 8 - сітківка; 9- зорова вісь очного яблука; 10 - центральна ямка на жовтій плямі; 11 - зоровий нерв; 12 - диск зорового нерва; 13 - склисте тіло; 14 - прямий медіальний м'яз; 15 - кон'юнктива очного яблука; 16 - задня камера ока; 17 - передня камера ока; 18 - кришталик
Зовнішня оболонка поділяється на більшу частину (задню) - склеру, та меншу частину (передню) - рогівку. Склера побудована з щільних, непрозорих, білого кольору колагенових волокон. Товщина склери збільшується в напрямку від заднього полюса до рогівки. На межі між склерою та рогівкою лежить венозна пазуха склери (шльомів канал), через яку відтікає рідина з передньої камери ока. Рогівка займає 1/5-1/6 частину зовнішньої оболонкиока, вона опукла, складається з прозорих сполучнотканинних волокон і багатошарового епітелію. Товщина рогівки в центрі близько 1,0-1,1 мм, по периферії 0,8-0,9 мм. Рогівка складається з п'яти шарів. Вона не має кровоносних судин, живиться дифузно, частково з судин, які лежать на межі склери та рогівки, а також за рахунок водянистої вологи передньої камери ока.
Судинна оболонка очного яблука лежить під склерою, товщина її 0,1-0,22 мм, у ній розгалужені кровоносні судини. Судинна оболонка складається з трьох частин: задня - власне судинна оболонка (розташована ззаду війкового тіла), середня - війкове тіло і передня - райдужка.
Власне судинна оболонка тоненька, складається зі сполучної тканини чорного кольору, який відбиває всі кольори райдуги. Основу її складають тісно переплетені артерії вени, між якими є пухка сполучна тканина з великими пігментними клітинами. Між власне судинною оболонкою та склерою міститься система щілин - навколосудинний простір. Спереду власне судинна оболонка переходить у потовщене війкове тіло, яке має складну будову. Головну його масу складають війковий м'яз і пухка сполучна тканина з пігментними клітинами. Війковий м'яз має колову форму і в місці її переходу в рогівку тісно прилягає до склери. Від внутрішньої поверхні війкового тіла відходять 70-80 війкових відростків, що утворюють війковий вінець, до якого прикріплюються волокна війкового пояска (зв'язка циннова), що йдуть до кришталика. Кожна війка - це густе сплетення венозних судин, з якого виділяється рідина - водяниста волога. Ця рідина заповнює камери очного яблука.
Війковий м'яз складається з меридіональних (поздовжніх), кругових та радіальних волокон. Скорочення війкового м'яза призводить до розслаблення війкового пояска, а це сприяє збільшенню кривизни кришталика.
Райдужка є продовженням війкового тіла, являє собою тонку пластинку з отвором у центрі, який називається - зіницею, її внутрішній край нерівний - зубчастий, а зовнішнім вона з'єднується з війковим тілом (рис. 2). Райдужка складається з п'яти шарів. У її сполучнотканинній основі містяться судини, пігмент і гладенькі м'язи. Від кількості та глибини залягання пігменту залежить колір очей людини - від світло-блакитного до чорного. У альбіносів пігмент відсутній, і крізь рогівку видно кровоносні судини. В товщі райдужки розташовані кругові та радіальні м'язи. Скорочення кругових м'язів звужує зіницю, а радіальних - розширює її.
Рис. 2 - Війкове тіло (внутрішня поверхня):1 - війкове тіло; 2 - склера; 3 - війкові відростки; 4 - сітківка; 5 - війковий поясок; 6 - кришталик
Сітківка (рис. 3) - внутрішня оболонка ока, з'єднується з судинною оболонкою. Вона складається з двох частин. Задня прилягає безпосередньо до власне судинної оболонки й називається зоровою частиною сітківки. В ній містяться фоторецептори - палички та колбочки. Передня частина сітківки не має фоторецепторів. У задній частині сітківки є місце виходу зорового нерва - диск зорового нерва, а в ділянці диска є пляма, де зовсім відсутні фоторецептори (так звана сліпа пляма). На віддалі 4-6 см від сліпої плями є округлої форми заглиблення - жовта пляма - місце найгострішого зору. Зорова частина сітківки має складну багатошарову мікроскопічну будову. Розрізняють 10 шарів сітківки. Зовнішня частина сітківки - пігментна, вона пов'язана з судинною оболонкою. Безпосередньо під пігментною частиною лежить шар фоторецептор-них клітин, які являють собою біполярні нейроцити. Своїми відростками вони з'єднуються з пігментною частиною. Відростки біполярних нейроцитів і є світлочутливі рецептори - палички та колбочки, які сприймають і переробляють світлові відчуття. В центральній частині сітківки зосереджено 6-7 млн. колбочок, вонисприймають усі кольори райдуги. Паличок 120-130 млн., лежать вони на периферії сітківки й забезпечують сутінковий зір.
Рис. 3 - Сітківка ока людини:1 - середня (судинна) оболонка очного яблука; 2 - пігментний епітелій сітківки; 3 - паличкоподібні зорові клітини; 4- колбочкоподібні зорові клітини; 5 - ядра зорових клітин; 6 - біполярні нейроцити; 7 - гангліозні нейроцити; 8 - астроцит; 9 - аксони гангліозних нейроцитів; 10 - шар нервових волокон; І1 - гангліозний шар; 12 - внутрішній ядерний шар сітківки; 13 - зовнішній ядерний шар сітківки; 14 - шар паличок і колбочок
Від фоторецепторів також відходять відростки в глибші шари сітківки, ними вона з'єднується з біполярними нейроцитами зернистого шару. Клітини цього шару контактують з гангліозними клітинами мультиполярного шару. Аксони гангліозних клітин, з'єднуючись між собою, виходять на поверхню сітківки й утворюють зоровий нерв.
Внутрішньою поверхнею сітківка прилягає до склистого тіла. Лінія, що з'єднує передній і задній полюси, називається зоровою віссю очного яблука. На задньому полюсі зорова вісь локалізується в середній частині центральної ямки.
Ядро очного яблука складається з кришталика, склистого тіла, водянистої вологи передньої та задньої камер очного яблука.