Морфологічні та фізіологічні особливості зорового аналізатора (стр. 2 из 4)

Кришталик - прозора двоопукла лінза. Задня поверхня його більш опукла, ніж передня. Кришталик утворений прозорою безбарвною речовиною, яка не має ні судин, ні нервів і охоплена з усіх боків безструктурною капсулою. Екваторіальною поверхнею прикріплюється до війкового пояска. Війковий поясок з'єднується з війковим тілом за допомогою тонких сполучнотканинних волокон, які внутрішнім кінцем вплітаються в капсулу кришталика, а зовнішнім - у війкове тіло. Кришталик виконує важливу функцію заломлення світла. Ця його здатність пов'язана зі зміною кривизни кришталика, що відбувається внаслідок скорочення війкових м'язів. При цьому війковий поясок розслаблюється, опуклість кришталика збільшується, відповідно збільшується його заломлювальна сила. Коли війкові м'язи розслаблюються, війковий поясок натягується, кривизна кришталика зменшується, він стає плоским. Заломлювальна здатність кришталика сприяє тому, що зображення предмета (близько або далеко розміщеного) падає точно на сітківку. Це явище називається акомодацією. Заломлювальна сила кришталика дорівнює 1,43. З віком людини акомодація послаблюється через втрату кришталиком еластичності й здатності змінювати свою форму. Зниження акомодації називається пресбіопією і спостерігається після 40-45 років.

Склисте тіло займає більшу частину порожнини очного яблука. Воно покрите зверху тонкою прозорою склистою перетинкою. Склисте тіло складається з білкової рідини й ніжних переплетених між собою волоконець. Передня його поверхня увігнута й обернена до задньої поверхні кришталика, має форму ямки, в якій лежить задній полюс кришталика. Більша ж частина кришталика прилягає до сітківки очного яблука й має опуклу форму.

Передня й задня камери ока заповнені водянистою вологою, що виділяється кровоносними судинами війкових відростків і райдужки. Водяниста волога має незначні заломлювальні властивості. Передня камера ока більша й міститься між рогівкою та райдужкою, а задня - між райдужкою й кришталиком.

Додаткові органи ока - це повіки, вії, брови, слізний апарат, сполучна оболонка та м'язи.

Повіки (верхня та нижня) являють собою складки шкіри. Кожна з них має передню і задню поверхні та два краї, які утворюють щілину повік. Передня поверхня повік опукла, в її шкірі локалізується велика кількість сальних і потових залоз. Верхня повіка згори обмежена випуклою бровою, яка покрита невеликими волосками. Зсередини повіки вкриті сполучною оболонкою (кон'юнктивою). При закритих повіках кон'юнктива утворює мішок сполучної оболонки (кон'юнктивний), у якому скупчується невелика кількість слізної рідини. Повіки утворюють рухомий захист очного яблука. Основа повік - півмісяцева складка зі щільної сполучної тканини з сальними залозами. Вільний край повік покритий волосками - віями. Між краями повік, у ділянці медіального кута ока, міститься слізне озеро, на дні якого є невелике підвищення, що має назву слізного м'ясця. По краях обох повік у цьому місці е невеликий отвір - слізна крапка, вона є початком слізного канальця. Слізний апарат ока (рис. 4) складається зі слізної залози, слізного канальця, слізного мішка та носослізної протоки. Слізна залоза розміщена у верхньозовнішньому куті орбіти. Залоза має 10-14 вивідних протоків, які відкриваються у верхнє склепіння. Слізна рідина, омиваючи очне яблуко, надходить до медіального нижнього кута ока, до слізного озера.

Рис. 4 - Слізний апарат:1 - слізна залоза; 2 - проточки вивідні; 3 - кон'юнктива; 4 - слізні крапки - вхід до слізної протоки; 5 - слізний канадець; 6 - клапан

Через слізні крапки вона переходить у слізні канальці й потрапляє у слізний мішок, який, звужуючись донизу, переходить у носослізну протоку, що лежить в однойменному кістковому каналі й відкривається в нижній носовий хід під нижньою носовою раковиною.

М'язи очного яблука забезпечують рухливість очного яблука. Розрізняють чотири прямих, два косих м'язи та м'яз-підіймач верхньої повіки: верхній, нижній, бічний та медіальній беруть початок від фіброзного кільця, розташованого в орбіті навколо зорового нерва. Прикріплюються прямі м'язи до екватора очного яблука. Всі м'язи ока рухають очне яблуко відповідно догори, донизу, вбік і всередину. Верхній косий м'яз починається там, де й прямі м'язи, тобто від фіброзного кільця, йде до медіального кута орбіти й перекидається через блокову ямку. Прикріплюється м'яз позад екватора очного яблука на відстані 18 мм від краю рогівки. Скорочуючись, м'яз повертає очне яблуко навколо сагітальної осі.

Нижній косий м'яз починається в медіальному відділі орбіти від слізного гребеня верхньої щелепи та підочноямкового краю й прикріплюється до зовнішньої поверхні очного яблука позад екватора. М'яз повертає очне яблуко зіницею догори й назовні.

Очне яблуко разом із м'язами оточене жировою клітковиною, яка відділяється від очного яблука сполучнотканинною оболонкою, що вистилає орбіту з внутрішнього боку.

Кон'юнктива ока - це слизова оболонка, яка покриває внутрішню поверхню повік і частково очне яблуко.

Кровопостачання очного яблука здійснюється центральною артерією сітківки, що є очною гілкою внутрішньої сонної артерії. Відтікає кров по центральній вені сітківки, яка проходить паралельно з артерією.

1.2 Фізіологія зорового аналізатора

Нервова регуляція очного яблука здійснюється зоровим нервом і гілками трійчастого нерва, які зв'язані з війковим вузлом. М'язи очного яблука іннервують окоруховий і блоковий нерви.

Зорові нерви. Промені світла проходять крізь світлозаломлювальні середовища ока й потрапляють на рецептори сітківки - палички й колбочки. Під дією світла в паличках і колбочках відбувається генерація нервового імпульсу, який передається біполярним клітинам, а від них гангліозним клітинам, аксони яких формують зоровий нерв. Далі збудження йде до головного мозку й виходить із нього крізь зоровий отвір на основу мозку, де правий і лівий зорові нерви утворюють зорові перехрестя, причому перехрещуються лише нервові волокна, які йдуть від медіальної поверхні сітківки. Після перехрестя кожен нерв утворює зоровий шлях, у якому проходять волокна, що несуть імпульси з медіальної поверхні сітківки протилежного ока та бічної поверхні ока зі свого боку. Волокна зорового шляху йдуть до зорового бугра, де розміщений третій нейрон зорового шляху. Частина нервових волокон проходить до верхніх горбиків пластинки покришки, де вони перемикаються на відповідні провідні шляхи, що забезпечують рухи голови на зорові подразнення. Відростки нейроцитів, що підійшли до бічних колінчастих тіл і зорового бугра, продовжуються у вигляді таламічної радіації до шпорної борозни потиличної частки кори півкуль великого мозку, де локалізується кіркова ядерна зона зорового аналізатора.

Оптичний апарат ока. Зворотне зменшене зображення предмета і його чіткість, тобто сполучення із сітківкою, забезпечується роботою оптичного, або заломлюючого, апарата ока, що складається з прозорих середовищ роговиці, передньої камери, хрусталика і склоподібного тіла Кожна з названих структур діє як збиральна лінза зі своїми оптичними параметрами Для практичних цілей у клініці немає необхідності у вивченні всіх аспектів фізичної оптики прозорих середовищ ока тому давно розроблені моделі схематичного і скороченого ока, у яких підсумовані показники заломлюючих середовищ і оптичний апарат розглядається як одна лінза, що збирає, або як дві, одна з яких має у своєму розпорядженні динамічну рефракцію Для того, щоб зрозуміти, як же забезпечується чіткість зображення на сітківці, доцільно користуватися округленими середніми цифрами необхідних показників з декількох моделей скороченого ока й усереднених анатомо-оптичних моделей

Залежно від місця заломлення світлових променів у середовищі ока розрізняють три категорії зорового аналізатора: нормальне, короткозоре й далекозоре очне яблуко. У нормальному очному яблуку світлові промені заломлюються так, що їхній фокус падає на сітківку. У короткозорих передньозадній розмір очного яблука більший, ніж у нормального ока.

Рис. 5 - Хід променів у короткозорому очному яблуці:1 - сітківка нормального ока; 2 - сітківка короткозорого ока; 3 - паралельні промені від віддаленого предмета; 4 - фокус променів у склистому тілі на місці сітківки нормального ока; 5 - розхідні промені, що доходять до сітківки короткозорого ока; 6 - двовгнута лінза, яка розсіює промені; 7 - фокус світлових променів на сітківці після проходження крізь лінзу

Рис. 6 - Хід променів у далекозорому очному яблуці:1 - сітківка нормального ока; 2 - сітківка далекозорого ока; 3 - паралельні промені від віддаленого предмета; 4 - фокус позад сітківки далекозорого ока; 5 - двоопукла лінза, що сильніше заломлює промені; 6- фокус світлових променів на сітківці далекозорого ока після проходження крізь лінзусітківки, а міститься у склистому тілі

Така вада виправляється двовгнутими лінзами, за допомогою яких зменшується фокусна віддаль, і зображення предмета падає на сітківку. У далекозорого ока, навпаки, передньозадній розмір очного яблука менший, ніж у нормального ока, й промені світла збираються у фокус за сітківкою, коригують зорову вісь за рахунок двоопуклих лінз, які збільшують довжину осі очного яблука, й фокус світла заломлюється на сітківці (рис. 5, 6).

1.3 Особливості розвитку зорового аналізатора

На третьому тижні розвитку ембріона на передньому полюсі нервової трубки закладаються очні пухирі. Наприкінці 4-го тижня розвитку зародка очні пухирі сплющуються й на 5-му тижні розвитку їхні передні стінки прогинаються всередину, утворюючи двошарові келихоподібні утвори, між шарами яких утворюються порожнини у вигляді щілин. З первинних шарів утворюється сітківка. Пізніше з ектодерми, що поряд з очним келихом, утворюється кришталик. Очний келих тонким стеблом з'єднується з мозковим пухирем, із якого утворюється проміжний мозок. Стебло очного келиха спочатку видовжується, потім стінка його прогинається, й утворюється жолобок, краї якого з'єднуються, й жолобок перетворюється на зоровий нерв. Із мезенхіми навколо очного келиха закладається щільна оболонка. Внутрішня поверхня її перетворюється на судинну оболонку, а зовнішня - на склеру. Пізніше передня стінка склери перетворюється на прозору рогівку.