вуть ховрахи в норах завглибшки від 80 до 150 сантиметрів. У кінці нори вони облаштовують затишні гніздечка із сухої трави. Дуже часто можна побачити хо-
враха, що завмер біля входу до своєї нори. Він стоїть на задніх лапках, немов стовпчик чи кам’яна фігурка. Та варто наблизитись до нього, як над степом про-
лунає тривожний посвист. Умить безліч фігурок, що якусь секунду тому стояли нерухомо, зникають в норах.
Існує кілька видів ховрахів. Найпоширеніші – малий, крапчастий, європейський, жовтий, рудуватий, великий та червонощокий ховрахи (перші водяться в Украї-
ні ). Живляться вони сочистими частинами степових трав, цибулинами рослин та насінням. Споживають вони також і комах, таких, як сарана, коники, жуки й гу-
сінь. У посушливу пору це маленьке звірятко робить у пошуках корму переходи на відстань 7-10 кілометрів. Попри свою миловидність, ховрахи – одні з найбіль-
ших шкідників. Вони поїдають колоски зернових культур, роблять спустошливі набіги на лісонасадження. Ховрахи за запахом знаходять і викопують посаджені жолуді, насіння клена, ліщини, абрикосу та інших порід дерев. На осінь і зиму ховрахи забивають вхід до нір землею і впадають у сплячку. У цей час вони ні-
чого не їдять. Більше того, перебувають у близькому до смерті стані. Темпира-
тура тіла падає до 1-2 градусів тепла. Серце ледь б’ється – 5 ударів на хвилину. Так вони можуть перебувати більш як півроку. Іноді сон триває до 9 місяців. За цей час вони втрачають до половини своєї ваги. Прокинувшись на весні, ховра-
хи зігріваються до нормальної темпиратури (38-40 градусів), проривають верти-
кальний хід і вибираються назовні. Невдовзі самиці приводять 6-7 ховрашків.