Резерви зі страхування життя мають у своєму складі резерви довгострокових зобов’язань, математичні резерви і резерви належних виплат страхових сум. Величина резервів довгострокових зобов’язань обчислюється актуарно, окремо по кожному договору згідно з методикою формування резервів зі страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції.
Страхові резерви повинні розміщуватись з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості й мають бути представлені активами таких категорій: грошові кошти на розрахунковому рахунку; банківські вклади (депозити); валютні вкладення згідно з валютою страхування; нерухоме майно; акції облігації; цінні папери, що емітуються державою; права вимоги до пере страховиків; готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених НБУ; інвестиції в економіку України; банківські метали; кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. При цьому кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування на той строк, який не перевищує період, що залишився до закінчення договору страхування.
Кошти резервів зі страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників. Інші види кредитної діяльності здійснювати страховикам забороняється.
Заходи, спрямовані на підтримку фінансової стійкості страхової компанії є системою цілеспрямованих дій щодо максимального обмеження і попередження будь-якого ризику. Процес управління ризиками містить аналіз ризику, контроль ризику, фінансування ризику. Управління ризиками здійснюється ще до укладання договору страхування, також існують можливості управління ризиком у процесі дії договору страхування. Зниження ймовірності настання страхового випадку повністю відповідає інтересам страховика. Якщо термін дії договору страхування закінчився, а страховий випадок ще не настав, то страхові платежі залишаються у страховика у вигляді доходу, а якщо страховик був змушений виплатити страхове відшкодування, то це є збитками.
Проблема фінансової стійкості може бути вирішена за допомогою заходів, спрямованих на підготовку професійних страховиків. Важлива роль у подальшому розвитку страхової галузі відводиться державі, яка за допомогою різноманітних важелів та стимулів може впливати на формування конкурентоспроможного страхового ринку. Виявлення закономірностей і тенденцій руху фондів страхової організації, визначення їх місця і ролі у врегулюванні фінансових потоків дасть змогу визначити страховику оптимальну структуру фінансового балансу і на цій основі будувати стратегію і тактику управління фінансами страхової організації.
3.Платоспроможність. Маржа платоспроможності.
Основним показником діяльності страхової компанії є платоспроможність – можливість своєчасно і в повному обсязі відповідати за своїми зобов’язаннями, тобто означає здатність у будь-який наперед взятий час виконувати зобов’язання із укладених договорів страхування. Зобов’язання поділяються на : зовнішні – це зобов’язання перед страхувальниками, бюджетом, позабюджетними цільовими фондами, контрагентами, своїми партнерами, їх обсяг є основним при визначенні рівня платоспроможності страховика; внутрішні зобов’язання – це зобов’язання перед засновниками, акціонерами, філіями, працівниками. У Законі України «Про страхування» визначено умови, які забезпечують відповідний рівень платоспроможності страхової компанії:
-наявність сплаченого статутного фонду;
-наявність гарантійного фонду;
-створення страхових резервів, достатніх для майбутніх страхових виплат;
-перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
Принциповим моментом є введення маржі платоспроможності, тобто перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим. На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності. Маржа платоспроможності встановлює деякий рівень, вихід за який викликає регулюючі дії зі сторони страхового нагляду. Цей рівень повинен бути достатньо високим, щоб дати можливість здійснити втручання в справи компанії на першій стадії виникнення фінансових труднощів чи з метою виправлення становища, або з метою мінімізації втрат для страховиків. Маржа платоспроможності повинна бути такою, щоб забезпечити високий рівень ймовірності того, що компанія здатна виконувати свої зобов’язання протягом певного проміжку часу. Гарантом платоспроможності страховиків є адекватні зобов’язанням страхові резерви і власний капітал.
Формування зобов’язань страховика суттєво відрізняється від аналогічного процесу, що здійснюється всіма іншими комерційними суб’єктами. Страховик має закріплені договором страхування зобов’язання перед кожним страхувальником, які виражені страховою сумою за даним договором, але це не означає, що зобов’язання страховика рівні сукупній сумі страхових зобов’язань, оскільки страхування за своєю суттю передбачає імовірнісний характер настання страхових випадків і певний розподіл збитку. Сукупні зобов’язання страховика визначаються тією частиною страхових внесків, що призначені для виплат. А засобом розрахунку цих зобов’язань є страхові тарифи, саме він визначає кількість премій і страхових зобов’язань.
Абсолютна величина статутного капіталу повинна розглядатися як критерій платоспроможності страховика, оскільки вимоги про достатність капіталу щодо прийнятих зобов’язань перекривають шлях страховику, який не виконав цей норматив, можливість виходу на ринок страхових послуг. Основним елементом платоспроможності страховика є страховий тариф, який дає можливість сформувати страховий фонд у достатніх розмірах і забезпечити прибуток, який буде прямо збільшувати власні кошти страховика шляхом збільшення статутного як інших фондів, що створюються за рахунок прибутку в процесі розподілу, або опосередковано шляхом залучення коштів юридичних і фізичних осіб, які зацікавлені в отриманні доходу на вкладений капітал. Регулювання тарифних ставок – один із основних важелів жорсткої конкуренції і збереження платоспроможності страховиків.
Однією з умов забезпечення платоспроможності є гарантійний фонд, до якого належать додатковий та резервний капітал, що створюється за рахунок прибутку страховика, а також сума нерозподіленого прибутку. Величина гарантійного фонду не впливає на прийняття обсягів страхових зобов’язань і на рейтинг страхової компанії з погляду на їх платоспроможність. Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.
У визначенні надійності страхової компанії та її можливість ефективного функціонування розраховують показник ліквідності. Ліквідність означає можливість страховика здійснювати поточні виплати з поточних надходжень, тобто здатність платити негайно за своїми терміновими зобов’язаннями.
4. Ефективність діяльності страхової компанії та система
показників ефективності.
Ефективність діяльності страхової компанії визначається багатьма показниками, але насамперед фінансовою стійкістю та рентабельністю здійснення господарських операцій, в першу чергу страхових, оскільки основне завдання страхової компанії – забезпечення здійснення страхових виплат при настанні страхових випадків в учасників формування страхового фонду. Особливість страхового процесу полягає в тому, що грошові ресурси страхувальників сплачуються наперед при формуванні страхових резервів та тимчасово затримуються у страховика, який їх розміщує та використовує з метою забезпечення страхових виплат та отримання певного доходу. Тому необхідна певна гарантія щодо здатності страховика відповідати за своїми зобов’язаннями в межах прийнятих на страхування ризиків та обсягів відповідальності за ними. Такою основною гарантією є фінансова стійкість страховика, яка пов’язана з його тарифною, фінансовою, інвестиційною та перестрахувальною політикою.
Під фінансовою стійкістю страхових операцій розуміють постійну перевагу доходів над витратами в межах розрахунків за страховим фондом, яка забезпечується платоспроможністю страховика. Основою фінансової стійкості страховиків на кількісному рівні оцінки стійкості страхової компанії є показники:
-розмір статутного капіталу;
-наявність гарантійного фонду;
-розмір власних коштів;
-розмір створених страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат;
-співвідношення активів та зобов’язань;
-виконання нормативів по розміщенню страхових резервів;
-рентабельність страхових операцій;
-показники збитковості страхової суми.
Критеріями визначення фінансової стійкості та платоспроможності страховика можна вважати:
-наявність достатнього обсягу страхових операцій;
-Наявність розвиненої практики перестрахування;
-Забезпечення збалансованого страхового портфеля;