ВСТУП
Українська діалектологія – це наука про українську діалектну мову, про місцеві різновиди української мови, її місцеві, територіальні діалекти. Вона вивчає закономірності живої мови в усій різноманітності її місцевих діалектів і говірок, а також географічне поширення діалектних явищ мови, окреслення певних діалектних одиниць у їх системі.
Початки української діалектології відносять до другої половини ХVІІІ ст., вони пов’язані з усвідомленням територіальної здиференційованості мови: це були спроби окреслити межі поширення поодиноких, переважно фонетичних явищ (Шафонський А. «Черниговского наместничества топографическое описание», 1778, опубліковано 1851).
У ХІХ ст. інтерес до діалектології зріс у зв’язку із загальним піднесенням етнології, національно-культурними рухами у різних слов'янських народів. Свідчення про діалектні явища у цей час ще мають несистемний характер, наводяться без необхідної локалізації. Головними проблемами діалектології були: встановлення діалектного членування, пояснення генези діалектних явищ [78, с.138].
Першими дослідниками діалектів української мови були О.Шафонський, О.Павловський, М.Максимович, І.Вагилевич, Я.Головацький, О.Потебня, К.Михальчук, О.Соболевський, О.Шахматов, А.Кримський, І.Зілинський.
Шафонський Опанас Филимонович (1740-1811) – український мовознавець. На основі матеріалів, зібраних українським істориком Д.Гащенком, написав у 1784-1786 рр. «Чернігівського намісництва топографічний опис з коротким географічним і історичним описом Малої Росії» (ч.1-2, надр. 1851), подавши окремі відомості про українську мову (українські говори), зробивши перші спроби характеристики українських діалектів Чернігівщини, започаткувавши ономастику (зокрема, з'ясував походження географічних назв краю) [78, с.734].
Михальчук Костянтин Петрович (1840-1914) – український мовознавець, етнограф. Вперше здійснив систематичний опис українських діалектів на основі порівняльних матеріалів, одержаних після обстеження українських говірок за єдиною програмою, визначив діалектне членування української мови, окреслив межі поширення трьох наріч – північного, південно-західного і південно-східного – і менших одиниць діалектного поділу. Підготував першу карту українських говорів [78, с.316].
Потебня Олександр Опанасович (1835-1891) – український мовознавець, філософ, етнограф, літературознавець, педагог. Розглядав питання історії української мови та української діалектології у зв’язку з відповідними аспектами російської мови. Відповідно до термінології свого часу називав українську мову малоруським наріччям, а терміном «русский язык» позначав сукупність східнослов’янських мов. («Про повноголосся», 1864; «Про звукові особливості руських наріч», 1865; «Замітки про малоруське наріччя», 1871; та ін.)[78].
На сьогодні в діалектології використовуються такі терміни та поняття: наріччя, діалект, говір, говірка.
Наріччя - найбільша одиниця територіальної диференціації діалектної мови, що становить сукупність близьких за визначальними рисами говірок, об’єднаних у говори [78, с.370].
Діалект – різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історично-культурних традицій, самосвідомості [8, с.225].
Говір – одиниця територіальної диференціації діалектної мови, що становить об'єднання говірок, близьких за фонетичними, акцентуальними, граматичними та лексичними ознаками [78, с.94].
Говірка - найменша одиниця територіальної диференціації діалектної мови [78, с.94].
Українська літературна мова має свою довгу та складну, драматичну історію. Нова українська літературна мова, основоположниками якої є І.П. Котляревський і Т.Г. Шевченко, виникла, народилася й виросла із надр розмовної народної мови чи територіальних діалектів. В її основі лежить середньонаддніпрянський діалект, а витворювали сучасні її норми усі говори, зокрема і говори південно-східного і південно-західного наріч української мови [28].
Ґрунтовне, всебічне вивчення усіх структурних рівнів українських говорів у сучасній вітчизняній лінгвістиці дедалі виразніше висувається до ряду найбільш актуальних мовознавчих проблем, як у плані фіксації та нагромадження конкретного мовного матеріалу, так і в розв’язанні комплексу теоретичних питань. Специфічні особливості східнополіського говору становлять конкретний науковий інтерес ще й з огляду на те, що Полісся нині розглядають як частку слов'янської прабатьківщини, чи, щонайменше, як район першої слов'янської міграції, - яскрава діалектна специфічність окресленого континууму складалася неперервно протягом багатовікової історії слов’янства на цих землях. Нині ж, навіть якщо взяти до уваги доволі інтенсивний процес нівелювання сучасних говорів, Полісся залишається однією з найархаїчніших у лінгвістичному плані частин Слов’янщини, тому місцеві мовні факти є важливим джерелом вивчення історії української мови. Зрештою, діалектна лексика східнополіського говору якоюсь мірою відбиває ще й історію цього ареалу як терену із типово природженим характером, як території активної взаємодії, взаємопроникнення елементів двох діалектних систем – північної і південно-східної, як пограниччя українців, білорусів і росіян, як зони інтенсивно міжмовного українсько-білорусько-російського контактування.
Актуальність цих проблем, їх недостатня теоретична розробленість і обумовили вибір теми нашого дослідження: «Діалектна лексика у творчості письменників Сумщини», яка передбачає вивчення східнополіських (лівобережнополіських) говорів.
Об’єктом нашого дослідження є українська діалектна мова, методика вивчення діалектних явищ у школі.
Предмет: діалектна лексика у творчості письменників Сумщини, зміст, методи і засоби вивчення діалектної лексики у навчальних закладах на прикладі творчості письменників Сумщини.
Мета дослідження: з'ясувати роль діалектних явищ, їх фонетичні та граматичні особливості у творчості письменників Сумщини, розробити систему вправ та методичні розробки уроків для вивчення діалектної лексики у загальноосвітній школі.
Завдання дослідження:
1. Опрацювати наукову літературу (мовознавчу, історичну, етнографічну, фольклорні та краєзнавчі джерела, літературознавчі пам’ятки).
2. Подати характеристику східнополіських говірок.
3. Проаналізувати і систематизувати наукові погляди на предмет дослідження.
4. Проаналізувати програми та підручники з української (рідної) мови щодо вивчення діалектної мови в школі.
5. Проаналізувати і систематизувати результати констатуючих зрізів.
6. Класифікувати та з'ясувати роль та функції місцевих говорів у творчості письменників Сумщини.
7. Розробити конспекти уроків з теми у школі, розробити систему вправ для вивчення діалектів у школі.
Методи дослідження:
- аналіз і синтез;
- описовий;
- анкетування;
- частково-пошуковий;
- систематизація літературних джерел.
Наукова новизна. Незважаючи на те, що особливості досліджуваних говорів достатньо повно розглянуті у лінгвістиці, діалектна лексика у творчості письменників Сумщини дотепер не була предметом спеціального вивчення, тому ми і взялися за висвітлення цієї теми.
Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані вчителями-словесниками, студентами філологічного факультету під час вивчення курсів української діалектології, української мови.
Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У вступі ми обґрунтували актуальність дослідження та визначили мету, об’єкт, предмет, завдання і методи дослідження.
У першому розділі «Діалектна лексика – один із шарів лексичної системи сучасної української літературної мови» ми висвітлюємо теоретичні питання про особливості східнополіського говору; аналізуємо і узагальнюємо досягнення мовознавців у цій галузі.
У другому розділі «Характеристика діалектної лексики у творчості письменників Сумщини» подаємо фонетичні і граматичні особливості діалектної лексики у творчості письменників Сумщини на прикладі творчості Миколи Гриценка, Степана Васильченка, Остапа Вишні, аналізуємо територіальні діалектні лексеми-синоніми літературних слів.
У третьому розділі «Методика вивчення діалектної лексики» ми подаємо аналіз програм і підручників з української мови, розробляємо систему вправ для вивчення діалектної лексики у школі, аналізуємо результати констатуючого зрізу.
У висновках підведено підсумки проведеного дослідження. У списку використаних джерел подано літературу (88 найменувань). У додатках містяться додаткові матеріали дослідження (5 додатків).
РОЗДІЛ 1 ДІАЛЕКТНА ЛЕКСИКА – ОДИН ІЗ ШАРІВ ЛЕКСИЧНОЇ СИСТЕМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
1.1. Перші спроби дослідження діалектів (говорів) у лінгвістиці
Українська діалектологія – порівняно молода лінгвістична дисципліна. Почала формуватися у 80-х роках ХVІІІ ст. Якщо аналізувати розвиток української діалектології від часу виникнення перших діалектологічних праць і до наших днів, то можна виділити три етапи (періоди):
1. Початковий (підготовчий) період, коли говори вивчалися на основі окремих спостережень (80-ті рр. ХVІІІ ст. – 60-ті рр. ХІХ ст.).
2. Описовий етап. Вивчення говорів відбувалося описовим шляхом із деяким застосуванням порівняльно-історичного методу (від праць О.О.Потебні, К.П.Михальчука до 20-30-х рр. ХХ ст.).
3. Етап вивчення говорів не тільки описовим шляхом, а й на основі досліджень лінгвістичної географії (від 20-30-х рр. ХХ ст. і до нашого часу).
Уперше питання ґрунтовного вивчення й класифікації українських говорів було поставлено в 80-х рр. ХVІІІ ст. Шафонським Опанасом Филимоновичем, мовознавцем, етнографом. Він є автором праці «Черниговского намесничества типографическое описание» (1851). У його підході до аналізу мовних рис певної місцевості в основу бралися етнографічні й навіть антропологічні особливості.