Розрізняють русизми лексичні (фразеологічні) – російське слово, словосполучення, речення, ужиті в українському тексті: Це для Михайла – «больной мозоль». І у нас учора кончили. Сама баба, не дивлячись на те, що була «общоюспасительницею», хворіла часто. А прохсоюз їй: і угля, і дров, і хату перекрив…. Короче, ми посовітувалися… [17]. Не іначе, як сидять. Якраз у час попала: сидить дочка коло столу заплакана, марна…. Ні, ні. Оставте мене, діти, тут. Помні день суботній. В нас, - кажуть, - отвєти в задачнику вирвані, так оце хочем побачити Галю та попросити. Зразу навіть трудно уявить собі. Може, споминає батька та діда, що свій вік прожили на цьому дворищі. Що, що, мій цвіточок? Коли так, од цього разу я з тобой незнакомий! Зразу навіть трудно уявити собі [7]. Скільки за ребйонка? Кінь дійствітельно прихрамує… .Альоша єдіть! Альоша, брат, розумнєй, од усєх! Не знайдьош, брат! Во, гдє обкрутить! Ньо-о, лошаді! Ні, - говорить дохтур, так ніззя. Не берьоть їхня. Для ранятих зібрано, ранятим і должно буть. Полюбив всей душею дівицю, за нейо готов жисть всю й оддать. Бо все, що бог робив потім, - юринда проти перших ділов, якими він так прославивсь завжди, нині, повсякчас і на віки вічні. Хороший кінь, а больной. Нате вам оцю, дєдушка, бумажку та підіть у комфуз (комунхоз). «Понятно» то воно «понятно», та після такої заяви ще трудніше, бо виходить, що писатимеш про свій дім, про себе , значить, а як відомо, сама себе хвалить тільки гаряча каша. Об’язательно! Я сидю, чекаю: хай, думаю собі, як поснуть, тоді вже я прийму рішеніє. У соприкосновенії з ворогом був, - от і навчився. Давай згуртуємося у військове соєдінєніє, бо інакше розгром. І таки пробився в расположеніє своєї Христі. Ворухнувсь – рулі повороту ні в руках ні в ногах не действують, кабіна й увесь фюзеляж мокрі-мокрісенькі. Єсть у Ленінграді, на Невському проспекті, Анічков міст. Хіба такі страженія були, як з отими поганцями на горищі [68];
фонетичні (орфоепічні) – відхилення від нормативної вимови голосних, приголосних, інтонації під дією російської мови: Миколо, скажи матері, шо в магазін пшоно завезли… . Зате, коли Петро Семенович в «здравії і настроєнії» і білим лебедем плаває по колгоспному двору… . Ну й харашо, - думала собі Зінька – харашо, шо не взнав. От уже точно, шо – «студєнт». Сєтка - в кармані. …або бінзіну в його не буде, або шохвер заболів…. Бо у кажного отут сховано лєктричество[17]. За штахетом в палісадніку я побачив сивого діда з довгим на голові волоссям. Схвильований і радісний, глибоко одчуваючи вагу моменту, він стояв коло «діда» і складав урочисте обіщання товариству на вірність. Так і дольжно буть. Безпремінно напишу, тільки і ви ж пишіть [7]. Руб поставиш, два возмьош! Пішли в совіщательну. Та, чоловіче божий, війна – це моє рідне дєло[68];
акцентологічні – відхилення від нормативного українського наголосу під дією російської мови: … а от шо скоро вóсімдесят стукне – страшнувато…;
словотвірні – заміна елементів української словотвірної системи відповідними російськими: «Тьотко Мошенська, тьотко Мошенська». … а прийде до діла, жалько їй старої печі. Свайба йдьоть! Дуже вже любили Іван з Віркою у всьому буть «луччими» і «первими». То одна, то друга пари раптово зупинялися, мов прислухаючись до своїх «суперниць» - в кого «лучче» получається і «перогодя» продовжували ще з більшим запалом [17]. Люди добрі! – кричав він, стоячи на возі, - слухайте, люди: помоліться за мою грєшну душу і прощайте навік! Желізом на даху! Катря жагуче, з пристрастю тулить його до себе, картаючи себе, докоряючи і зарікаючись, що вона більше ніколи-ніколи не буде кидати дитину саму на уліці. Оце вамучениця – глядіть не обіжайте! Воблий вигрівав проти огню спину, а мені огонь бив спину. Чистий актьор! [7]. Бо все, що бог робив потім, - юринда проти перших ділов, якими він так прославивсь завжди, нині, повсякчас і на віки вічні. І вся ця гадюка строката, ця стрічка барвиста, переїхавши через Псьол, розмивається на майдані, перемішується з тим, що вже отаборились, і кричить і коням, і волам, і коровам. Завертай, всьо пропйом! Щоб усьо при мені поїли! [68].
Русизми можуть використовуватись як стилістичний засіб передачі макаронічної мови ( Бо Барабошка зна, що таке на Самарі «почьот і уваженіє» і як «бистро його можна потерять»; « Чи та – што була та не давала Богу молиться, чи німецька власть, што двері до храму Божого одкрила? »; «Энто вы ко мне, што ли?» [17]. Берегись! Альоша єдіть! Альоша всіх подавить, бо Альоша, брат, на всю округу баришник! Альоша, брат, культурний баришник!.. Альоша, брат, розумнєй од усєх! Ану, найди розумнішого від мене! Ага! Не знайдьош, брат! Альоша всіх обкрутить! Во, гдє обкрутить! [7]).
Несвідоме змішування українських і російських мовних форм, так званий суржик, негативно позначається на культурі української і російської мов. З цим потрібно боротися шляхом підвищення рівня викладання мови в навчальних закладах, пропаганди мовних знань.
Також східнополіський говір межує з білоруською мовою, тому можемо сказати, що в українській мові багато білорусизмів – елементи білоруської мови як запозичення в іншій мові, зокрема в українській [31, с.20].
Онде … (при цьому найчастіше називається ім'я сусіда), та він же не рівня тобі – хазяїн! «та забери ці прокляті качани! Вдавись ними!» Гаряча, швидка на язик, може намолоть такого! [17]. От що дасть Дніпрельстан для сільського нашого хазяйства [68].
У творчості письменників Сумщини прослідковуються такі фонетичні і граматичні особливості даної говірки:
1. характерне акання: Бо у кажного отут сховано лєктричество. Привіз оце Йван мій з Ромна такого ловкого партрета із блискучого матер’ялу зробленого. Хоч, бува, і пагана на вид, а вберуть у вінок – натуральна тобі квітка. Там завод ха-а-а-роший! Спочатку тих мужиків, коли ще не так багато, визбирають руками, вкидають у банку «з карасіром» [17]. За штахетом в палісадніку я побачив сивого діда з довгим на голові волоссям [7]. Ех! Да! Пашов! [68].
2. ослаблення вимови фонеми [ф] і заступання її [х] чи [хв]: «Петра Семеновича у любій хвормі должні взнать!...» Іде пізно ввечері Барабаша додому із «другом своїм хронтовиком», як і він сам – з Йосипом; … довірили вчитися на «шохвера» і дали «полуторку»,. Може, вам, бабо Хведорко? «В рясній спідниці та «кохті» молодецькій, яку вона одягає так рідко, що вже й не зна, чи перед війною, чи після війни куплена?» Хвате вже на цьому дізілі глухнуть…[17]. То ж книжка написана зовсім не для того, по їй треба вчитися арихметики, а ви казна-що витіваєте. Чи немає у вас, Василію Івановичу, якої газети або книжки!? - питав хурщик Антін монопольщика, зав’язуючи в хустину гроші за хуру[7]. А скажи ти мені, що воно ото за «шехпалка» така? Коли дивлюсь, а він під шахвою. Хвейн – пан прозивався (Фальфейн)Дохтура нема, хвершала нема [68].
3. релікти давньої м'якості губних приголосних та [ч’]: Та я мов боюсь сильне колотить, шоб билля не попалить , - Забрьоха на те, - чі мені, думаєш, жалько? А людей чімало вийшло її провести, бо, кажуть, не вредна була бариня. Ну цвєнькало хвастовите таке, в пе-те-у робе… .Чі обсіялись уже? Ох, в грудях отут пече, аж розпіра [17]. Пісьма пиши, не гордуй рідними! [7].
4. збереження дзвінкості кінцевих приголосних: Посічений дріт роздирав долоні, до ліктів текла кров і лоскотала [17].
5. паралелізм іменних форм в орудному відмінку: І пішов, тримаючись однією рукой за дошки кладки, а іншой розгрібаючи ряску перед собой. … торкнувся рукой їхніх очей. … як дим над водой [17]. Це ж передо мной стелиться рідне, тепле, без краю народне море, куди мене, молодого, кличуть на боротьбу з страхіттями! Коли так, цього разу я з тобой незнакомий! [7]. Так було й зо мной. А дохтур за мной [68].
6. займенники ІІІ особи однини в непрямих відмінках виступають без початкового [н]: … а окрім Петра Семеновича ніхто не те що не вміє «оживить» оту мельницю – заходити в її боїться, щоб не привалило. Забрали тоді од її все до нитки. Але жоржини цвіли такі лише в їх [17]. Ой, дивись, щоб і тобі чого не було за його! То ж книжка написана зовсім не для того, по їй треба вчитися арихметики, а ви казна-що витіваєте. На заході червоніло небо і де-не-де по йому світилися зірки. Ближче присуваючись до його, почав він щирим голосом. Райко дивиться на його здивовано, кліпає очима. Я присунувся до його ближче [7].
7. наявність усічених форм ми можемо спостерігати на таких прикладах: … по переходці піду – все’дно ж упаду. Ну, Йване, ти, ’мать їдь. Завфермою сьодні пішов додому, як дим над водой п’янющий. Михайло, вийди на мент, тре’ перебалакать. Переходь і ти, чо’ боїшся? Я скікі тобі казала, шоб ти з отим здоровилом не тягався?! Всяко бува’. А в мене ’чось розлазяться. … ’кий дурак просто так загубе? Зна душа міру [17]. Їдем льодом. Не подоба мені, дочка, і одну ніч ночувати в твого ката. У неділю мав од’їздити, а в суботу од усякого клопоту, думав. Ще й двері одчиню!.. – Одчинив. Мо’ колись справді сватати будем. Хто буде на менинах? Халяви маю од старих чобіт, переда дядько Микита Маломуж подарував, як я читав псалтиря. Н-не хо’ [7]. А тіки за цю гребінку? Мо’ й там так? А мо’ воно ненадовго? Мо’ сирівцю внести? Мо’, десь засвербіло? Карбованців, мабуть, по надцять тепер штука... [68].