Смекни!
smekni.com

Діалектна лексика у творчості письменників Сумщини (стр. 7 из 14)

- початковий голосний в іменнику Явдоха:[і] ([Йеи ўдооха]), [а] ([Йаўдооха]);

- рефлекс ненаголошеного ę в іменнику місяць:[і] ([м’іс'іц']) – у решті [е] ([м’іс'еиц']), [а] ([м’іс' ۬ац']);

- рефлекс ненаголошеного ę: [и] (рибий, заприжу, памить);

- рефлекс ненаголошеного ę в числівникових формах на –дцять: [и] ([дванац':ие т']) – у решті говірок [е] ([дванац’:ет']), [а] ([дванац’:а۬ т']);

- нейтралізація ненаголошених [и] - [е]: ([сеи ло], [озеиро]);

- фонемна структура іменника шворінь[швуреин'];

- форми І особи однини теперішнього часу дієслів ІІ дієвідміни з основою на [д], [с]: [хоо۬д'у], [во۬д'у], [сид' ۬у], [ко о۬с'۬ у], [про о۬ с' ۬у];

- ІІІ особа множини теперішнього часу дієслів ІІ дієвідміни на -ут' ([хо о۬ д' ۬у۬ т']);

- «селезень» - [утак], «клуня» - [пун'а], вигуки, якими кличуть гусей: [т'ег-т'ег]. [57, с.38].

Цікавими і цінними для нас є говірки північних районів Сумської області, які належать до північноукраїнського діалектного масиву. Незважаючи на різноманітний характер територіальних говірок Сумщини, лексичний склад їх у своїй основі спільний зі словниковим складом української загальнонародної мови. Говіркам обох масивів Сумщини однаковою мірою властиві також лексеми, які або зовсім не відомі українській літературній мові, або відрізняються своїм значенням, фонетичною будовою чи морфологічними формами.

Основну масу слів становлять територіальні діалектні лексеми, що є синонімами до відповідних слів: 1) слів літературної мови: хабара – комірка в сінях; 2) семантичні діалектизми-омоніми до відповідних літературних слів.

Досить важливим є питання рефлексації етимологічних |о| та |е|. Про складний і тривалий процес їх переходу в фонему | і | в закритому складі свідчить наявність у відповідній позиції дифтонгів іе, уо, уи та інших, що мають місце в живому мовленні носіїв східнополіських говірок (піеч, нуоч, вуоз, вуиз, звуор, куонь, куинь, друизд, привуиз і под.).

Ці говірки зберігають також і етимологічний звук [і] (вішня, містє, людіна, вуліца, свіння), з чого можна зробити припущення, що вони колись перебували в межах тих давньоруських говорів, у яких [і] артикулювався як високий і закритий передній звук.

Отже, в діалектологію як науку, яка почала розвиватися у 80-х роках ХVІІІ ст., зробили великий внесок багато відомих мовознавців (Шафонський О., Максимович М., Вагилевич І., Потебня О. та інші), які намагалися класифікувати українські говори. Також різні дослідники намагалися виділити основні особливості східнополіських говірок.

РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА ДІАЛЕКТНОЇ ЛЕКСИКИ У ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕНИКІВ СУМЩИНИ

2.1. Фонетичні і граматичні особливості діалектної лексики у творчості письменників Сумщини

Предметом нашого дослідження є діалектна лексика письменників Сумщини, а саме у творчості Миколи Гриценка, Остапа Вишні та Степана Васильченка. Тому коротко зупинимося на життєвому та творчому шляхах письменників.

Гриценко Микола Семенович (9.05.1962, с. Тимченки Недригайлівського району) – поет, прозаїк, член спілки письменників України (1993).

Навчався в Козелянській середній школі. Закінчив 1984 р. факультет журналістики Київського університету. Працював з 1986 року на обласному радіо, телебаченні, представником Національної Ради України з питань телебачення та радіомовлення в Сумської області

Перші вірші опубліковано в київській газеті «Молода гвардія» (1983). Друкувався в альманахах «Вітрила», «Слобожанщина»; журналах «Дніпро», «Березіль».

Переможець міжнародного Конкурсу «Гранослов-93». Організатор мистецького центру «Собор» (м. Суми, 1998)

Твори: Довго кували зозулі: Оповідання. – К., 1992; На тім’ячку солодкої землі…:Поезія. – Суми, 1993; Самар: Повісті, новели, публіцистика. – Суми, 1998.

Остап Вишня — видатний український письменник-сатирик і гуморист. Павло Михайлович Губенко (справжнє ім'я письменника) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва Охтирського району Сумської області в багатодітній родині управителя панського маєтку. 1907 року закінчив Київську військово-фельдшерську школу. 3 1917 року навчався в Київсь­кому університеті, який через події революції 1917 р. та громадянської війни так і не закінчив.

Друкуватися почав у Кам'янці-Подільському, який у 1919-1920 рр. був тимчасовою столицею Української Народної Республіки. З перших публікацій (більшість яких не збереглася) відомі фейлетони «Демокра­тичні реформи Денікіна» в газеті «Трудова громада» за підписом «П. Грунський» та «Казка (про красногвардєйця)» у сатиричному жур­налі «Реп'яхи», підписана «П. Михайлович». У цьому фейлетоні розпо­відається про те, як не придатний ні до якого діла бовдур пристає до по­громників і бандитів, а коли набирається там «досвіду», то сам Ленін благословляє його до лав червоногвардійців.

Після поразки УНР Остап Вишня був заарештований ЧК і спрова­джений до Харкова на слідство. Із в'язниці його визволив у квітні 1921 р. В. Еллан-Блакитний і запропонував роботу перекладача в газеті «Вісті ВУЦВК». З того ж року письменник почав друкуватися в «Селянській правді» під псевдонімом Остап Вишня. У 1920 — 1930-х рр. видав збірки «Діли небесні» (1923), «Вишневі усмішки (сільські)» (1923), «Кому ве­селе, а кому й сумне» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Ук­раїнізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Вишневі усмішки літературні» (1927), «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Вишневі усмішки закордонні» (1930) та інші.

26 грудня 1933 р. Остап Вишня за звинуваченнями в політичному теро­ризмі був заарештований і засуджений до розстрілу. Вирок було замінено де­сятирічним ув'язненням у таборах. Всі твори Остапа Вишні підлягали вилу­ченню з книготорговельної мережі та бібліотек загального користування.

Після несподіваного звільнення 3 грудня 1943 року Остап Вишня був змушений писати памфлети, спрямовані проти збройної боротьби УПА на Західній Україні («Українсько-німецька націоналістична самостійна дірка», «Самостійний смітник» тощо). Письменника навіть змусили запе­речити факт власного ув'язнення у творі «Великомученик Остап Вишня».

У повоєнний період виходили книжки «Весна-красна» (1949), «Виш­неві усмішки» (1950), «Мудрість колгоспна» (1950), «Отак і пишу» (1954), «Великі ростіть!» (1955). Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 у Києві, похований на Байковому кладовищі. Вже після смерті письменника було упорядковано та видано цикл «Мисливські усмішки» (1958) та щоден­никові записи «Думи мої, думи мої…».

Степан Васильович Панасенко (справжнє прізвище Степана Васильченка) на­родився 27 грудня 1878 р. у м. Ічні на Чернігівщині в селянській родині. 1895 р. він вступив до Коростишівської семінарії, після закінчення якої вчителював на Київщині й Полтавщині. 1904 року С.Васильченко на­вчався у Глухівському учительському інституті, але змушений був зали­шити його і переїхати на Донбас, де за участь у робітничих демонстраці­ях 1905 р. він був заарештований. По виході 1908р. з Бахмутської тюрми С. Васильченко повернувся до Ічні і присвятив себе літературній праці. 1910 р. він переїхав до Києва, де протягом чотирьох років працював у газеті «Рада» завідувачем відділу хроніки. У роки Першої світової війни перебував на фронті.

Під час визвольних змагань українського народу 1917—1920 рр. пись­менник активно співпрацював із урядом УНР. Так, 1919 р. у Кам'янці-Подільському С.Васильченко написав на прохання С.Петлюри задля боротьби з антисемітськими настроями та єврейськими погромами опо­відання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Після встановлення радянської влади у 1921 р. С. Васильченко працював завідувачем дитя­чим будинком, а в 1922—1926 рр. — учителем трудової школи в Києві. Помер письменник 11 серпня 1932 р.

Твори: «Мужицька арихметика» (1910), повісті «Талант» (1924). Помітне місце у творчості письменника посідає дитяча тематика («Циганка» (1910), «Волошки» (1911), «Дома» (1912), «Олив'яний перстень» (1927) та ін.) Також писав С. Васильченко п'єси («На перші гулі» (1911), «Кармелюк» (1927) та ін.), кіносценарії, фейлетони, багато перекладав. В останні роки життя пись­менник розпочав працю над великою повістю про життя Т. Шевченка «Широкий шлях», але встиг завершити лише першу частину «В бур'я­нах», у якій розповідається про дитинство поета.

Північні (поліські) райони сучасної Сумської області раніше входили до Чернігівської губернії, а за радянської влади – області. Ось чому до письменників Сумщини ми відносимо й Степана Васильченка з Ічні – Чернігівської губернії (зараз області). Слід відзначити, що С. Васильченко, О. Вишня та М. Гриценко – вихідці з територій, діалектна мова яких відноситься до поширення говірок, перехідних між північними (поліськими) і південно-східними, однак на північній (поліській) основі. Ще слід підкреслити, що мовні (діалектні) особливості, засвоєні з дитинства, зберігаються в свідомості людини протягом усього життя. Звідси й база для вживання письменником діалектизмів у своїх творах.

Усі сучасні українські наріччя (діалекти, говори, говірки) визначаються сукупністю фонетичних, граматичних і лексичних рис. Специфіка фонетичних і граматичних особливостей зумовлена не лише географічним положенням, а й міграційними процесами, що відбулися на цій території. Як відомо, східнополіський діалект української мови на півночі межує з білоруською мовою, на сході - з російською. Тому можемо сказати, що у місцевих говірках східнополіського говору наявні різноманітні варіанти тих чи інших слів, зокрема «русизмів» - слово, його окреме значення, вислів, граматична форма тощо, запозичені з російської мови або утворені за її зразком. На синхронному рівні під русизмом переважно розуміють російську мовну одиницю, що перебуває за межами української літературної мови і не зафіксована її словниками, яка потрапляє спонтанно при інтерференції чи включається із стилістичною метою в українське усне або писемне мовлення.