І варіант
Дранки! Баби, дранки! Всю цидулку знав уже він напам'ять. Якраз у час попала: сидить дочка коло столу заплакана, марна. Чуманію від такої краси. Халяви маю од старих чобіт, переда дядько Микита Маломуж подарував, як я читав псалтиря. Не закінчивши, хлопець заридав - зарів, не стримуючись, на увесь голос.
Слова для довідок: Дранка – драна білизна, цидулка – записка, марна – сумна, переда – попередньо, зарів – заревів.
ІІ варіант
По чарці випиймо та й уся рахуба. Оце так бадеда! Треба було наново хвируватися хазяйствечком. Із таким лобурем, таким харцизякою! А дозвольте, - говорю, - спитати вас, як вас атитолувать?
Рахуба – рахунок, бадеда – дівчина, хвируватися – займатися, харцизяка – забіяка, атитолувать – величати.
Ще одним видом роботи є вибірковий диктант, який можна використовувати для закріплення вивченого матеріалу. Він виховує увагу учнів, привчає їх до швидкої орієнтації і реакції на почутий текст. Пропонуємо таку вправу.
Прочитайте текст. Випишіть парами загальновживані і діалектні слова. Допишіть до них одну-дві пари подібних слів, що їх чуєте у вашому селі (місті).
Чудесні барви
…А ще є риси мови, що звуться діалекти:
Це говори місцеві на дещо інший лад.
На Київщині (в Літках) взуття зовуть обувка,
А огірок звичайний в Чернігові – гурок,
А кошик на Поліссі (в Іванкові) – кошівка,
І назви, і вимова різняться що не крок.
Раз якось на базарі професор із столиці
Заговорив із дідом, що ягоди привіз:
- То, значить, на Поліссі вродили полуниці?
Я бачу, ви з-над Снові, із хутора Рогіз.
Дід витріщає очі – і як це може бути?
- То ви з Рогозу родом? Мо, інженер? Поет?
- Та ні, я просто знаю, як де говорять люди:
Прислухаюсь до мови – у цьому весь секрет.
Часто зустрічаються слова типу «лучче», «бурякі», «война», на позначення «краще», «буряки», «війна» відповідно. Тому вчителям потрібно добирати відповідні вправи на засвоєння правильного написання слів відповідно до літературних норм.
Наводимо зразки ситуативних вправ:
- Скласти діалог із жителем Східного Полісся на тему «Зимові звичаї та обряди».
- Уявіть, що ви кореспондент місцевої газети і вам запропонували взяти інтерв’ю у жителів вашого села (міста) з приводу святкування Різдва. Запишіть своє інтерв’ю.
- Пригадайте історію з вашого життя, до якої можна було б додати діалектні слова.
Пропонуємо такі види репродуктивних вправ. Щоб запобігти вживанню учнями діалектизмів, особливу увагу варто приділяти добору синонімів та антонімів. Часто, добираючи синоніми до слів, учні під впливом місцевих говірок вносять до того чи іншого синонімічного ряду діалектизми:
Завжди – всігда;
Шкода – жалько;
Літак – самольот.
У таких мовних ситуаціях вчитель повинен і має навчити дітей диференціювати літературні слова із діалектизмами. Цьому сприятимуть і нижче наведені вправи.
1. До поданих слів дібрати синоніми і утворити з кількома з них антонімічні пари.
Глянути - поглянути, подивитися, зиркнути, споглянути, лупнути, блимнути, блиснути.
Розумний – недурний, хитромудрий, толковий, головатий, мислячий, премудрий, мудрий.
Терміновий – спішний, негайний, нагальний, невідкладний, першочерговий, пильний.
Розумний – дурний.
2. Переписуючи речення, вставте дібране із синонімічного ряду слово, яке відповідає змісту речення (речення взято з творів письменників Сумщини):
1) То одна, то друга пари раптово зупинялись, мов прислухаючись до своїх «суперниць» - в кого ( краще, «лучче» , гарно, ліпше) получається і «перегодя» продовжували ще з більшим запалом.
2) І то вже зранку до вечора ( вітає, поздоровляє, віншує, «витає» мати дорогих гостей.
3) Відімкне величезного нового замка, що явно ( не пасує, не підходив, був не до лиця, «не лічів», не личив) цій розвалюсі.
4) Бо Барабошка зна, що таке на Самарі «почьот» і ( шаноба, повага, пошана, признання, уваженіє) і як ( швидко, «бистро», прудко, хутко, жваво, невпинно) його можна потерять.
5) Привіз оце Йван мій з Ромна такого ( гарного, «ловкого», гожого, красивого, чудового, розкішного) патрета, із блискучого матер’ялу зробленого.
А потім прочитати так, як у автора.
Одним із видів вправ, які розвивають творче мислення учнів є творчо-пошукові вправи.
ВПРАВА. Підкресліть слова, які не входять до синонімічного ряду. Знайдіть у цих рядах слова-діалектизми.
1) Балакучий, говіркий, балакливий, цвенькало, язикатий, довгожданий, щебетливий, цокотливий.
2) Дівчина, дівуля, бадеда, дівзуня, панна, дивна, дівка, дівча.
3) Добре, гарно, ладно, хороше, гаразд, погано, славно, вдало.
ВПРАВА. Скласти твір-мініатюру на тему «Зимові свята», використовуючи слова-антоніми, синоніми, слова-діалектизми.
ВПРАВА. 5-6 кл.: до діалектизмів дібрати літературні слова-синоніми із слів для довідки.
7-9 кл.: до діалектизмів дібрати літературні слова-синоніми, використовуючи словник.
10-12 кл.: до діалектизмів дібрати літературні слова-синоніми самостійно.
Ловкий– спритний, гарний, вродливий, миловидний, красивий, хороший, гожий, милолиций.
Дустувать – доставати, витягувати, виволікати, витаскувати.
Вошем– доречі, взагалі, справді, воістину.
Гайкати – кричати, кликати, галасувати, репетувати, гукати.
Цидулка – записка, писулька, нотатки.
Збагатить учнівський словник і така вправа:
До кожного літературного відповідника доберіть діалектний, який зустрічається у вашій місцевості. Проведіть паралелі і зробіть висновок про нормативні і діалектні слова.
Швидко – бистро, лікар – доктор, повинні – должні, впізнав – узнав, шкода, жаль – жалько, кожного – каждого, добре – ладно, гарний – ловкий, краще – лучче, настрій – настроєніє і т.д.
ВПРАВА. Серед поданих нижче слів знайти діалектизми і замінити їх літературними відповідниками.
Пильний, кліпати, жінка, дівзуня, помирати, бадеда, вікно, обща, понаравилась, машина, авдиторія, колючка, швидко, паганий, актьор, козак, безпремінно, робити, насмішка.
Звичайно, вивчення рідної мови в умовах діалектного оточення можна організувати і в позаурочний час: на факультативних заняттях, в гуртковій роботі, інших позакласних заходах. Наприклад, учитель пропонує записати діалектизми місцевої говірки і дібрати до них літературні відповідники. Матеріал оформити у вигляді словничка. Зібраний матеріал можна використовувати під час написання рефератів, повідомлень або доповідей, з якими учні виступатимуть на факультативних заняттях.
У позакласній роботі бажано використовувати магнітофонні записи про історію населеного пункту або легенд про походження назви села чи міста з уст старих людей, у мові яких трапляються діалектизми. Слухаючи записи, учні занотовують слова, що не відповідають літературній нормі, а потім колективно редагують прослухане.
ВИСНОВКИ
І. Розвиток української діалектології характеризується інтенсивним розвитком нових аспектів дослідження і широкою розробкою тих, які привернули увагу дослідників лише останнім часом.
На основі методів, які відіграли провідну роль у діалектологічних дослідженнях, чітко виділяють три етапи розвитку української діалектології.
1. Початковий (підготовчий) період, коли говори вивчалися на основі окремих спостережень (80-ті рр. ХVІІІ ст. – 60-ті рр. ХІХ ст.).
2. Описовий етап. Вивчення говорів відбувалося описовим шляхом із деяким застосуванням порівняльно-історичного методу (від праць О. Потебні, К. Михальчука до 20-30-х років ХХ ст.).
3. Етап вивчення говорів не тільки описовим шляхом, а й на основі лінгвістичної географії (від 20-30-х років ХХ ст. – до нашого часу).
Кожен етап відрізняється своїми особливостями підходів до розв’язання проблем діалектологічної науки. Початковий етап став стартовим для української діалектології. Описовий етап дав наукове підґрунтя, яке залишається базовим для сучасних діалектологів. Значно розширились рамки діалектології як науки у період від 20-х рр. до 80-х рр. ХХ ст. (тертій етап).
Класифікація українських діалектів (говорів) є однією з найважливіших проблем у мовознавстві. Вона включає в себе насамперед питання основного діалектного членування території української мови та встановлення окремих діалектів (говіркових груп) і зв’язків між ними.
Слід відзначити, що до середини 30-х років офіційно за основу була прийнята класифікація О. Соболевського. В середині 30-х років схема класифікації говорів О.Соболевського була замінена класифікацією, що походила від спроби К. Михальчука поділити говори української мови на три діалектні групи – наріччя: північне, південно-західне, південно-східне. Ця класифікація як робоча схема прийнята і в наш час.
Вперше питання ґрунтовного вивчення та класифікації українських говорів було поставлено О. Шафонським, який розглядав українські говори лише Лівобережної України. Він поділяв їх на 3 зони: 1) північна; 2) середня; 3) південно-східна.
До того ж, значний внесок у розвиток діалектології зробили М.Михальчук, І. Вагилевич, Я. Головацький, О. Шахматов, В. Ганцов, Ф.Жилко, А. Кримський та інші. Вони були першими дослідниками діалектів української мови, які в основу своїх класифікацій клали переважно лексичні, фонетичні, морфологічні особливості.
ІІ. Східнополіський говір – архаїчний діалект північного наріччя, який межує з середньонаддніпрянським говором. Цей говір не становить однотипного утворення, а за рядом діалектних явищ членується на окремі групи говірок, які межують з говірками південно-східного наріччя. Осібно стоять крайні східні говірки східнополіського говору, специфіка яких зумовлена не лише географічним положенням, а й міграційними процесами, що відбувалися на цій території.