1.2 Визначення поняття «стратегія перекладу»
1.2.1 Характеристика стратегій наукового перекладу
В даний час перекладознавство є однією з галузей знання, які активно розвиваються, вирішують складні проблеми, як теоретичні, так і методологічні. Сучасні перекладацькі дослідження присвячені питанням співвідношення слова і поняття, слова і концепту (Васильєв 1991; Фесенко 2001), значення і сенсу (Глєбова 2000; Соловйова 2002), запозиченню культур (Галєєва 2002; Клюканов 1999), когнітивному аналізу (Борисов 2000; Рябцева 1997; Хайруллін 1995), особам, що перекладають (Алексєєва 2004; Сорокін 2003) та ін.
Поняття стратегії перекладу не є новим для теорії перекладознавства. Проте в дослідженнях, присвячених перекладацьким проблемам, даний термін не використовувався (Бархударов 1975; Комісаров 1973; Рєвзін, Розенцвейг 1963; Рецкер 1974; Фьодоров 1983; Швейцер 1988 та ін.), а вживався термін «дія перекладача» в значенні «мовна діяльність». Сенс даного поняття полягав у використанні перекладачем окремих прийомів перекладу, таких, як субституція, запозичення, парафраза та ін.
В.Н. Комісарів, розробляючи програму дослідження перекладацького процесу, вважає, що при цьому необхідно «з'ясувати, в чому полягає лінгвістична суть цього процесу, в якому ступені він визначається власне лінгвістичними чинниками, в яких межах такі чинники обмежують точність передачі інформації» [9, c. 239-243]. Таким чином, в традиційних дослідженнях перекладу дії перекладача трактувалися в основному в аспекті мовної діяльності.
Основним положенням традиційної теорії перекладу є теза про те, що людина, яка володіє іноземною мовою вже готова до здійснення перекладацької діяльності. Отже, перекладач виступав в основному як «передавач», який відкрив доступ до семантики іншої мови шляхом фіксації інваріантних відносин між початковим і перекладним текстами, а не як суб'єкт, здатний мислити.
Ґрунтуючись на ідеї про суб'єктивний характер розуміння, можна прийти до обґрунтування тези про те, що розуміння перекладачем наукового тексту залежить від ступеня засвоєння ним спеціального знання, вираженого в початковому тексті.
Таким чином, мовний чинник не є головним при виборі перекладачем тієї або іншої стратегії перекладу.
В середині ХХ століття з розвитком соціології і філософії поняття стратегії вивчається як форма соціальних взаємодій між різними суб'єктами. Стратегія включає як компоненти соціального виробництва, так і відтворень, і є вибудовуванням загального соціального простору. В соціології стратегію називають «такою, що розуміє», оскільки в ній максимально враховуються інтереси, позиції і установки всіх учасників соціальної взаємодії. У цьому сенсі стратегія виступає не як фіксований план, а як постійне узгодження різних позицій і думок. Позиція стратега в аспекті соціальної взаємодії змінюється: його свідомість розглядається як динамічний простір інтеграції інтересів і точок зору учасників стратегічних дій.
Загальні міркування про поняття стратегії визначили подальший розвиток даного поняття. Так, в аспекті наукового перекладу такі компоненти перекладацької стратегії, як суб'єкт стратегії, вихідна позиція, мета, рішення і стратегічне мислення отримують специфічне обґрунтування.
Суб'єктом стратегії наукового перекладу є перекладач, який визначає свою вихідну позицію, мету та ухвалює рішення щодо своїх дій. Головною в науковому перекладі є взаємодія перекладача і автора початкового тексту на основі єдиного наукового тексту. Мета перекладацької стратегії полягає в успішному створенні перекладу наукового тексту, що характеризується відповідними типологічними параметрами і що забезпечує його реципієнтів простором думки, аналогічним оригінальному. Рішення в науковому перекладі ухвалюються перекладачем з урахуванням поставленої мети, а також з урахуванням типу тексту, типу комунікації і типу мислення автора початкового тексту.
Стратегічне мислення в науковому перекладі є особливим типом мислення, здатним виявити логіку розвитку авторських концептів, виражених у формі моделі, і співвіднести її з результатом власної інтерпретації даної моделі знання. У певному значенні суть стратегії мислення полягає в своєрідному «маніпулюванні» концептом. Цим процесом є зіставлення початкового і трансльованого концептів, або іншими словами, «порівняння і розрізнення» концептів з метою максимально точного відтворення початкової авторської моделі знання.
Поняття перекладацької стратегії в науковому перекладі пов'язане з розумінням перекладачем логіки розвитку початкового авторського концепту і його здатністю відтворити дану логіку в тексті перекладу [18, c. 14-23].
1.2.2 Чинники стратегії технічного перекладу
У теорії перекладу проблема вибору перекладацької стратегії є актуальною і вимагає більш пильної уваги дослідників. Проте до даної проблеми звертаються небагато дослідників наукового перекладу. Так, І.Е. Клюканов, який вивчає переклад як міжкультурне спілкування на матеріалі художніх текстів, визначає перекладацьку стратегію як спосіб вирішення комунікативної проблеми. Комунікаційна проблема трактується в основному в аспекті необхідності розуміння сенсу початкового тексту. У сфері міжкультурного спілкування, згідно концепції І.Е. Клюканова, перекладач може вибрати адаптивну або резистивну стратегію перекладу. Адаптивна стратегія використовується тоді, коли перед перекладачем стоїть завдання «наближення» реальності тексту перекладу до культури, що його прийматиме. Резистивна стратегія використовується у тому випадку, коли перекладач має намір «наблизити» реальність тексту перекладу до «оригінальної культури» [7, c. 156]. В аспекті наукового перекладу, де не відбувається «зіткнення» культур, вибір стратегії перекладу обумовлений іншими чинниками.
Вибір стратегії перекладу наукового тексту має свою специфіку, обумовлену як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками. До перших належать тип тексту і тип комунікації. Науковим текстом є тип тексту, який виражає нове спеціальне знання певними мовними засобами. Другий вид чинників включає професійну компетенцію перекладача, що має на увазі крім володіння іноземною мовою уміння інтерпретувати і розуміти початковий науковий текст. Розумінням наукового тексту є адекватне відтворення авторської моделі знання, логічних відносин між опорними словами [18, c. 14-23].
І.В. Ілюхін не дає формального визначення стратегії, але представляє її як сукупність прийомів не досягнення адекватності перекладу взагалі, а рішення якої-небудь приватної задачі в межах комунікативної події. Стратегія перекладача не одинична – вони можуть мінятися за певних умов.
Ж. Дансетт вважає, що стратегією називають впорядковану послідовність дій, усвідомлено призначену для вирішення якої-небудь проблеми.
Отже, на основі всіх згаданих визначень ми визначимо перекладацьку стратегію як принципово незмінну, постійно усвідомлювану перекладачем і найбільш загальну сукупність когнітивних операцій (які послідовно виконуються для вирішення перекладацької проблеми), що активується за необхідності [4, c. 45-49].
1.3 Класифікації перекладацьких стратегій
Стратегія перекладу у випадку усвідомлення перекладачем ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу та нації-носія мови перекладу буде спрямована на максимальне відтворення національно-історичного колориту етнолексем, яке забезпечує декодування ментальної ідентичності відповідних націй.
Одним із основних питань сучасної культурницької парадигми є “невидимість перекладача” (“translator invisibility”) – той ступінь “присутності” перекладача у перекладі (наприклад, вторгнення, втручання), який допускається певними традиціями перекладу. З огляду на поняття “невидимість перекладача” можна виокремити наступні стратегії перекладу: “одомашнення” (“адаптування до рідної мови та культури” (“domestication”), тобто орієнтація на створення прозорого та плавного стилю мови перекладу, та “привнесення елементів чужої мови та культури” (“foreignisation”) – перекладацька стратегія, яка дозволяє певне порушення лінгвістичних і культурних “звичаїв” тексту перекладу за рахунок привнесення деяких елементів “чужого” з тексту оригіналу [1, 5-17].
З метою максимально повного декодування специфіки ментальності носіїв мови оригіналу стратегія перекладу повинна передбачати “привнесення елементів чужої мови та культури”. Одним з аспектів домінування перекладача в якості творчої особистості є усвідомлення та врахування ним ментальної ідентичності нації-носія мови оригіналу та нації-носія мови перекладу.
За Дьяконовою Н.О., враховуючи домінуючі функції текст оригінау та репрезентуючих їх функціональних домінант та субдмінант, перекладач при створенні текстів мовою перекладу може використовувати в різноманітних сполученнях наступні стратегії:
стратегія вияснення жанрово-стильової приналежності тексту;
стратегія визначення домінантної насиченості;
стратегія можливого прогнозування;
стратегія спроб та помилок;
стратегія компресії/декомпресії;
стратегія компенсуючих модифікацій;
стратегія передачі світосприйняття;
стратегія дослівного перекладу [3, c. 67].
Переклад має різні форми і види.
За формою він може бути усним та письмовим. По взаємозв’язку мов диференціюють переклад з іноземної мови на рідну, з рідної на іноземну та зворотний, або двобічний (письмовий переклад тексту з іноземної мови на рідну, потім переклад цього тексту на іноземну мову з подальшим зіставленням перекладу та оригіналу).