Контрольна робота з логіки
на тему
«Дефініція мови. Мова як знакова система»
План
1. Вступ
2. Мова і світ
3. Логічна граматика
4. Мова як знакова система
5. Список використаної літератури
1. Вступ
Наведений аналіз предмета логіки як науки свідчить про те, що логіка вивчає форми мислення та відношення між ними.
Форми мислення — це вихідні елементи, з яких будуються міркування і в яких акумулюється та функціонує знання, а відношення між формами мислення — це логічні закони, згідно з якими будується знання у вигляді окремих міркувань, системи міркувань, теорій, фрагментів теорій тощо.
Завдання логіки як науки полягає в тому, щоб подати свій предмет, форми і закони мислення у вигляді такої системи, як теорія.
Своєрідністю предмета логіки є те, що він не є безпосередньо даним. Процес дослідження форм мислення та різних відношень між ними безпосередньо даним має матеріальне втілення мислення, а саме мову. Тому мова — емпірична реальність для логіки.
У зв'язку з цим виникає необхідність з'ясувати, в чому полягає здатність мови бути виразником і реалізатором мислення, чим характеризуються механізми функціонування мислення у мові, чим детермінований зв'язок між мисленням і появою різних мовних засобів.
Розглядаючи абстрактне мислення, вказували на таку важливу його особливість, як зв'язок із мовою, оскільки у мовленні реалізується єдність мови і мислення, яке є послідовністю слів, речень та послідовністю думок. У процесі мислення ми оперуємо мислительним змістом, який безпосередньо не збігається з тією предметною дійсністю, від якої він абстрагований.
Тільки в мові цей зміст як щось ідеальне реально існує. Тому мова є дійсність, з якою має справу логіка.
Іншими словами, оскільки логіка має своїм предметом форми мислення та відношення між ними, а мислення нерозривно пов'язане із мовою, то логіка в цьому розумінні є наукою про мову. Але лише в цьому розумінні, інакше не можна буде відрізнити логіку від лінгвістики. Мова визначається як система знаків, між якими існують відношення, що регулюються правилами утворення та перетворення.
Враховуючи це, можна визначити мову як систему знаків із заданою інтерпретацією, яка використовується для комунікації (спілкування) та пізнання. Іноді в літературі можна зустріти визначення мови просто як системи знаків. Таке визначення неточне, оскільки в ньому немає вказівки на те, за якими правилами співвідноситься знак і об'єкт, який він позначає, і що саме він позначає (тобто без інтерпретації), така система ще не є мовою.
Усю множину мов можна поділити на дві підмножини: природні мови і штучні. Серед природних мов розрізняють мови із специфікованою семантикою і мови із не специфікованою семантикою (розмовна мова різних діалектів).
Природними мовами називаються мови, які виникають стихійно, в умовах практичної взаємодії індивідів певної соціальної групи. Природні мови використовуються насамперед як ефективний засіб спілкування.
Штучні мови — це мови, які створені спеціально для фіксації способів, засобів і результатів пізнання. До штучних мов відносять мови математики, логіки, шифри. У цих мовах комунікативна функція відступає на задній план, вони не використовуються як засіб спілкування. Їх головна мета полягає у тому, щоб ефективно зафіксувати, утримати отриману інформацію і забезпечити її надійну передачу[1] від одного комуніканта до іншого.
Вони можуть бути засобами комунікації (спілкування) лише для спеціалістів певної галузі (математичні викладки, логічні числення, шифри тощо).
Мовами із специфікованою семантикою є мови природничих, гуманітарних і технічних наук. Мови історії, фізики чи філософії включають поряд із загальновживаними фрагментами природної мови спеціально обумовлені терміни (тобто слова із суворо заданим змістом), які складають категоріальний апарат кожної із наук.
Наприклад, слова «сила», «час», «швидкість» застосовуються в різних галузях, але у фізиці, історії чи філософії вони мають відповідно свій спеціальний зміст, завдяки чому їх називають — категорією філософії, історії чи фізики.
2.Мова і світ
Щодо відношення мови до дійсності існують дві протилежні точки зору. Згідно з першою, мова є результатом довільної згоди, конвенції. У виборі її правил, як і у виборі правил гри, людина нічим не обмежена. Головне полягає лише в тому, щоб ці правила були достатньо чіткими. Усі мови, які мають чітко визначені правила, тобто чітку структуру, повністю рівноправні між собою. У цьому сенс відомого «принципу толерантності», висунутого кілька десятиріч тому Р.Карнапом: мови, що задовольняють якийсь мінімум структурних вимог, нічим не кращі і не гірші одна одної; можна за згодою прийняти будь-яку з них, ставлячись лояльно до всіх інших.
Відповідно до другої точки зору, мова не існує сама по собі, а певним способом пов'язана з дійсністю. З цього звичайно випливає висновок про те, що аналіз мови дає змогу розкрити деякі загальні істини про світ, що описується нею.
Перша, конвенціоналістична, концепція мови явно базується на перебільшенні подібності природних мов до штучних. Крім того, вона неправильно тлумачить низку фактів, які мають стосунок як до тих, так і до інших мов.
Існують мови, що приймаються за згодою. Наприклад, коди, шифри, мова жестів глухонімих тощо. Певною мірою — конвенційні штучні мови логіки та математики. Конвенційні елементи існують і у природних мовах. Відсутній, наприклад, необхідний зв'язок слова і предмета, який воно презентує. У різних мовах одна й та сама річ може називатися по-різному. Річ, яка має назву в одній мові, може не мати її в іншій тощо.
Перебільшення ролі узгоджень при визначенні правил природних і штучних мов сприяє впевненості, що усі мови є продуктом стихійних або свідомих конвенцій. До цього призводить і зневажання того, що побудова і використання штучних мов завжди припускає наявність природних мов. Конвенціоналізм у розумінні мови є ґрунтом для наступного висновку: правила мови в усіх аспектах подібні до правил гри.
Проте аналогія між цими двома типами правил порушується вже у випадку штучних мов. Правила гри визначають способи поводження з речами, натомість правила мови говорять про дії із символами. Правила гри нічого не говорять про ту дійсність, яка знаходиться поза грою, і «ходи» у грі ніяк не пов'язані з тим, що відбувається у цій дійсності. Правила мов, у тому числі штучних мов — логіки й математики — мають «семантичні виміри», що відсутні у грі: одне із завдань цих правил — пов'язати мову з реальністю, що знаходиться поза нею, але описується мовою. Той, хто порушує правила гри, входить у конфлікт з угодами, змінивши які, конфлікт можна усунути. Той, хто порушує правила логіки або математики, перебуває у конфлікті з істиною. Її стандарти не установлюються за згодою, і невідповідність істині не може бути знята за допомоги якихось нових угод.
Якщо мова, на відміну від гри, пов'язана з дійсністю, що лежить поза нею, то чи можна із знання про мову зробити якісь висновки?
Аргументація від властивостей мови до властивостей позамовної дійсності має велику традицію: зразки її трапляються ще у Платона й Арістотеля. З поширенням штучних мов тенденція переносити особливості мови на світ посилилась. Особливо це стосується штучних мов, побудованих із дотриманням вимог логіки: в таких мовах іноді вбачають начебто модель, дослідження якої опосередковано дає знання про світ. Так, прихильники впливової свого часу концепції «логічного атомізму» стверджували, що у випадку логічно довершеної мови структуру факту можна «вичитати» з структури символу, який його презентує. Якщо структура мови і структура світу принципово збігаються, то особливість мови — за достатньо обережного її тлумачення — може допомогти у розумінні побудови світу, у розкритті того, з яких типів, фактів складається реальність, як вони влаштовані і як взаємопов'язані.
Помилка логічного атомізму полягає насамперед в уявленні про світ як про сукупність незалежних один від одного фактів, своєрідних атомів, що не взаємодіють один з одним. Логічний атомізм ігнорує також таке положення: для побудови бездоганної мови, яка віддзеркалює структуру дійсності, необхідно знати, що вона являє собою.
Мова не є довільним утворенням, ніяк не пов'язаним зі світом. Разом з тим було б помилкою уявляти цей зв'язок як образне або структурне копіювання мовою змісту реального світу. Розв'язання питання про відношення мови до дійсності повинно виходити із зв'язку мови з мисленням. Мислення — одна із форм відбиття дійсності. Мова, що є інструментом мислення, також пов'язана своїм змістовним боком з дійсністю і своєрідно віддзеркалює її. Це виявляється у зміні мови слідом за зміною людського пізнання та практики, у суспільно-історичній зумовленості походження мовних форм, в успішності людської діяльності, що спирається на інформацію, яку одержують за допомоги мови. ,
Без мови немає пізнання дійсності. Чи залежать наші знання про світ від мови, яку використовують у процесі його пізнання? Наскільки істотна така залежність? Чи, може, дивлячись на все крізь призму мови, ми завжди бачимо викривлений до невпізнанності довколишній світ?