156 . Ринок євронот.
Євроноти —цінні напери, які випускають корпорації на строк від трьох до шести місяців зі змінною ставкою, яка базується на LIBOR. (LIBOR — це ставка міжбанківського лондонського ринку з надання коштів у євровалюті. Вона є плаваючою і переглядається за зміни економічних умов. Ставка LIBOR розраховується на базі 360 днів. Оскільки євроноти за своєю природою є короткостроковими цінними напорами, вони, як правило, використовуються для надання середньострокового кредиту. Комерційні банки за домовленістю з фірмами-позичальниками зобов'язуються придбати в них євроноти протягом 5—10 років у міру закінчення строку попереднього випуску. Власне кажучи, банки фактично гарантують емітенту євронот середньострокове кредитування. Інколи банки перепродають придбані євроноти іншим покупцям. Тоді європоти на ринку євровалют виступають одночасно в ролі банківського кредиту й облігаційної позики. Ринок євронот. став активно розвиватися з кінця 70-х років.
157. Ринок дериватив: інструменти та характеристика.
Ринок валютних операцій поділяється на: ринок спот (spot) операцій та ринок строкових операцій.
На валютному ринку строкових операцій розрізняють:
а) ринок форвардних угод (forward);
б) ринок угод «своп» (swap);
в) ринок ф'ючерсних контрактів (futures);
г) ринок опціонів (options).
Отже, фінансовими інструментами строкового валютного ринку є форвардні свопські, фьючерсні та опціонні угоди. Оскільки строковий валютний ринок е похідним від валютного ринку«спот», зазначені фінансові 1нструменти називають ще похідними інструментами, або деривативами (derivatives).
А)Форвардні операції (fwd) здійснюються не на банківському ринку, тобто у вигляді міжбанківських операцій та операцій банків з клієнтурою. Ці строкові операції, як правило, закінчуються поставкою активів, які були предметом угоди. Форвардні операції є угодами з обміну валют за наперед узгодженим курсом, які укладені сьогодні, але дату валютування (value date- дату виконання) відкладено на певний термін у майбутньому. Форвардні угоди укладаються, як правило, на термін до 1 року з фіксованими датами виконання в один, два, три, шість і 12 місяців.
Форвардні операції здійснюються за форвардним курсом, який відрізняється від курсу по поточних операціях на величину форвардної маржі. Остання може бути у вигляді премії (курс «форвард» вищий за курс «спот») або дисконту (курс «форвард» нижчий за курс «спот»). Курси валют за строковими операціями, визначені методом премії чи дисконту, мають назву «курси аутрайт».
Величина форвардної маржі залежить в основному від різниці між відсотковими ставками за однотипними кредитними інструментами у відповідних валютах. Валюти з відносно низькими відсотковими ставками котируються з премією проти валют з відносно високими відсотковими ставками.
Форвардні операції поділяються на два види:
•угоди «аут-райт» (out-right) — одинична конверсійна операція з датою валютування, відмінною від дати «спот»;
•угоди «своп» (swap) — комбінація протилежних конверсійних операцій з різними датами валютування.
термін «своп» все ширше вживається для позначення одночасної купівлі та продажу іноземної валюти на приблизно рівні суми за умови розрахунків по них на різні дати.
Б) Операції „своп”
Операції «своп» майже повністю усувають валютний ризик. Якщо валюта не може бути куплена або продана, вона може бути отримана або надана у кредит на період «своп».
Існують такі види «свопів»:
і. Відсоткові «свопи» — фіксована ставка проти плаваючої
ставки; плаваюча ставка проти плаваючої.
2. Валютні «свопи» — постійний обмінний курс проти змінного обмінного курсу.
3. Валютно-відсоткові «свопи» — будь-які комбінації з (1) та (2).
4. Диференціальні «свопи» — свопи з нетто-платежем однієї
сторони на користь іншої при укладанні контракту.
Операції «своп» можна описати і як такі, що пов'язані з купівлею або продажем іноземної валюти на найближчу дату з одночасною контругодою на певний термін. Тобто одна валюта продається, а інша купується. Одна з цих валют може бути національною, хоча це й не обов'язково.
Угоди «своп» застосовуються для покриття валютного ризику та отримання можливого зиску у майбутньому.
В) Ринок ф’ючерсів
Ф'ючерсні операції здійснюються на товарних і фондових біржах. Основною метою ф’ючерсної угоди є отримання різниці в цінах (курсах) активів на момент закінчення угоди. Всі розрахунки за фьючерсними угодамиздійснюються через клірингову (розрахункову) палату. Вона стає посередником між продавцем і покупцем і гарантом виконання зобов'язань. До початку операції у клірингову палату вноситься певна (невелика) сума, яка є гарантією виконання угоди.
Більшість ф'ючерсних операцій не закінчуються поставкою фінансового активу, який був об'єктом угоди. Головною метою
таких операцій є хеджування (страхування) поточних активів або зобов'язань від зміни їх цін.
Рух курсів валют на спотовому та ф'ючерсному ринках практично синхронний. Характерні риси ринку ф'ючерсів такі:
• горгівля ф'ючерсними угодами здійснюється на біржах через брокерські фірми, які є членами біржі;
• відсутній ризик втрати активу клієнта у разі банкрутства брокерської компанії, оскільки облік і зберігання цих активів
здійснюється незалежно від брокера кліринговою корпорацією, що обслуговує біржу;
• використовується єдина спеціалізована система клірингу, як;і підвищує безпеку та швидкість розрахунків;
•операції на ринку ф'ючерсів можливі із значно меншими, ніж на міжбанківському ринку, сумами (від $5 тис.);
•продаж чи купівля валюти здійснюється, як правило, за долари США;
» торгівля здійснюється стандартними лотами (угодами);
• ф'ючерсна угода підлягає ліквідації у наперед обумовлений термін;
• при купівлі / продажу угоди (відкриття валютної позиції) на рахунку клієнта у кліринговій компанії блокується певна сума
страхового депозиту (як правило, $1,5 тис. — 2,0 тис. за кожну відкриту угоду);
• при закритті позиції сума повертається клієнту;
• існує можливість підтримування відкритих позицій протягом тривалого часу (близько 9—12 місяців);
•ринок ф'ючерсів дає змогу здійснювати торгівлю не тільки валютними угодами, але й угодами на інші види товарів (індекси, ставки, сільськогосподарська продукція, метали та ін.)
Г) Опціони
Валютний опціон є угодою, за якою інвестор має право (а не обов'язок) здійснити обмін валют. Вадою опціону є те, що інвестор повинен платити високу надбавку, щоб заохотити іншу сторону підписати таку угоду.
Існує декілька понять, пов'язаних з опціонами. Власник опціону — це особа, яка придбала опціон і якій надано право купити / продати у зазначений термін певну кількість валюти за обумовленим курсом. Продавець опціону — це особа, яка продає право на купівлю («опціон кол») або продаж («опціон пут») валюти.
Ціна виконання опціону— це ціна, яку власник опціону повинен сплатити, якщо вирішить реалізувати своє право купити / продати певну кількість валюти. Наприклад, придбано опціон на купівлю через два тижні 3,4 тис. фунтів стерлінгів по ціпі $1,92 за кожний фунт стерлінгів.
Внутрішня вартість опціону — це різниця між тією величиною, яку треба було б заплатити за валюту (ринковий обмінний курс) без опціону, та тією, яку платять, скориставшись опціоном (ціною виконання).
Надбавка (премія) до опціону — це різниця між ринковою ціною опціону та його внутрішньою вартістю. Наприклад, якщо опціон продається за $0,14 за фунт, то премія складає $0,06 за фунт, тобто $0,14-$0,08.
Опціонні операції вигідні за курсових коливань, що перевищують розмір премії. Опціонами торгують як на біржовому ринку, так і на міжбанківському. При сприятливому русі цін власник опціону може скористатися правом купити / продати валюту за умовою опціону, а при несприятливому — ні. У останньому випадку ним буде втрачено суму (премію), сплачену за придбання опціону.
Основною метою операцій з опціонами є хеджування та спекуляція.
158. Поясніть у чому важливість євровалютного ринку для розвинених країн та країн, що розвиваються?
Євроринки набули світового масштабу. На них задіяні найбільші міжнародні банки, фінансові центри та всі конвертовані валюти. На цих ринках здійснюються операції з різноманітними фінансовими інструментами у валютах, відмінних від валюти країни, в якій розміщуються банки, що здійснюють ці операції. Такі ринки народжені не урядовими рішеннями, а потребами інвесторів і користувачів інвестицій. їх операції не є об'єктом державного валютного та податкового регулювання даної країни.
З'явившись на світ у Європі у 50-х роках XX ст., надалі євро-ринки завоювали весь світ. Лондон, Люксембург, Париж, Брюссель і Цюрих були колисками євровалют. До них швидко приєднались азійські фінансові центри — Сінгапур і Гонконг, центри офшор Нассау та Кайманових островів. З початку 80-х років Нью-Йорк став центром євроринків із створенням «вільних» зон міжнародних банківських послуг. Наприкінці 1986 року було створено міжнародний фінансовий ринок у Токіо.
Сучасний прогрес у галузі комунікацій значною мірою делокалізував операції євроринку. Тільки бухгалтерський облік, фіксуючи проведення операцій конкретним учасником євроринку, дає змогу локалізації у момент здійснення. Банки мають змогу виконувати арбітражні валютні операції саме завдяки бухгалтерським записам.
Комерційні банки, які реєструють у своєму балансі подібні