Завдання 1.
Дієслово - самостійна частина мови, що позначає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити? В українській мові дієслово має 5 типових форм. Ці форми можна розпізнати за характерними закінченнями:
Дієслівні форми – це однокореневі слова з різними граматичними ознаками. Взявши інфінітив за вихідну форму, можна за певними правилами утворити всі інші типи форм. Дієслівні форми мають відмінні та спільні ознаки.
Відмінні ознаки визначаються: 1. За типом питання;
2. За характером змінюваності;
3. За роллю в реченні.
Дієслівні форми описуються в таблиці:
| Розмовний варіант | Нормативний варіант |
| навчаючий сина батько | батько, який навчає сина |
| поважаюча себе особа | особа, яка себе поважає |
| говорячий промову доповідач | доповідач, який виголошує промову |
| виконуючий завдання слухач | слухач, який виконує завдання |
У діловій українській мові назви посад - субстантивовані дієприкметники замінено українськими відповідниками-іменниками:
завідуючий (чим) - завідувач (чого);командуючий (чим) - командувач (чого);
Активні дієприкметники теперішнього часу в сучасній українській мові вживаються обмежено, на відміну від російської мови. Ці форми утворюються від основи 3-ої особи множини теперішнього часу перехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч- (-юч-) (від дієслів І дієвідміни), -ач- (яч-) (від дієслів ІІ дієвідміни):ведучий (телепрограми). Відповідниками російських активних дієприкметників теперішнього часу в українській мові є підрядні частини складнопідрядних речень або іменники чи прикметники:проживающий - мешканець; той, хто(який) мешкає; заведующий - завідувач; той, хто (який) завідує.
Активні дієприкметники минулого часу доконаного виду творяться від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-: дозрі(ти) - дозрілий, змарні(ти) - змарнілий, мерз(ти) - мерзлий, опа(сти) - опалий, спочи(ти) - спочилий. Суфікс -ну- випадає: засохну(ти) - засохлий, промокну(ти) - промоклий.
| Розмовний варіант | Нормативний варіант |
| допомігший | який (що) допоміг |
| посинівший | посинілий |
| бувший | колишній |
| померший | померлий |
Активні дієприкметники минулого часу з суфіксом -ш- (-вш-) в українській мові не вживаються, а передаються описово.
Особливі труднощі становить пошук відповідників російським дієприкметникам. Прикро, що забуваються українські слова, а вживаються кальковані форми, тому пропонуємо переклади окремих дієприкметників:
колеблющийся коливний
сходящийся збіжний
меняющийся мінливий
исследованный досліджений
исследуемый досліджуваний
употребляемый в(у)живаний
Пасивні дієприкметники мають форму минулого часу, яка утворюється за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -т-: завершений, зроблений. Дієслова з основами на -ну- і на -о- можуть утворювати паралельні форми дієприкметників: висунути - висунутий, висунений, повернути - повернутий, повернений.
У пасивних дієприкметниках -н- не подвоюється: зроблений, намальований, зав`язаний, натхнений та ін.
Переклад з російської мови на українську:
в следующий раз наступного разу
на следующий день на другий, другого дня, наступного дня
следующим выступает далі виступає
вызываются следующие лица викликаються такі особи
следующим образом так, таким чином, у такий спосіб
прошлый минулий
Завдання 2.
експертиза – е в словах іншомовного походження на початку слова передається літерою е; після приголосних д, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишуть и
Медведєв – російський звук е після приголосних передається літерою е; російські суфікси -ев, -еев передають літерою є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц
Флорида – літеру и пишуть у власних географічних назвах
сім`я – іменник утворений від слова «сім»; після б, п в, м, ф та р перед я, є, їставиться апостроф
Сємьоркін – звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передають літерою є; російські прізвища на ё передаються сполученням йо на початку слова та на початку складу
кар`єра – після апострофа, ь, и, е, і пишуть є, а не е
Вінніпег – у власних іншомовних словах після всіх приголосних пишуть і, а не и; загальне правило переводу
біль – після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишуть і; у загальних назвах іншомовного походження приголосні звичайно не подвоюються
буряк – після букви р, що разом з наступною я, ю, є позначає м'який звук
в`їхати – після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний
Цюрих – літеру и пишуть у власних географічних назвах
Серіковський – слов'янські прізвища незалежно від походження пишуть з ь у суфіксах -ськ-, -цьк-
інновація – в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком
присудити – у префіксі при- завжди пишуть и; прі- вживається лише в трьох словах: прізвисько, прізвище, прірва; в основі інфінитива після твердих приголосних пишеться и
скинути –інфінітів в український мові закінчується на-ти або –ть;в основі інфінитива після твердих приголосних пишеться и
Завдання 3.
по ошибке – помилково
по окончании учебы – після закінчення навчання
старший по званию – старший за званням
издать при жизни – видати за життя
обучаться на родном языке – навчатися рідною мовою
по всем направлениям – у всіх напрямках
отсутствовать по болезни – бути відсутнім через хворобу (у зв`язку із хворобою)
по окончании института – після закінчення інституту
отправить по адресу – відправити за адресою
по приему – по прийому
иск с требованием – позов з вимогами
поддерживать отношения – піддтримувати стосунки
предъявить иск через суд – подати позов через суд
подавать в отставку – подати у відставку
Завдання 4.
Автобіографія – життєпис конкретної людини, який вона склала сама. Неправильно: моя автобіографія, написав свою автобіографію. У такому разі замість автобіографія треба вживати біографія, оскільки перша частина складного слова (авто) значеннєво відповідає присвійним займенникам мій, свій.
Під час написання автобіографії можна використовувати різні стилі: художній стиль; офіційно-діловий.
В залежності від цілей і обирають певний стиль викладу своєї біографії.
Якщо автобіографія потрібна як документальне представлення своєї персони для влаштування на роботу і т.п., тоді обирають офіційно-діловий стиль. Коли ж бажають просто поділитися спогадами, розважити читача своїми життєвими досягненнями, обирають художній стиль.
Офіційно-діловий стиль автобіографії має певні вимоги: в ньому слід дотримуватися чіткої хронологічної послідовності – від початку народження до часу написання автобіографії, вказувати ряд необхідної інформації (число і місце народження, навчальні заклади, які закінчував (закінчує), місце роботи і проживання, сімейний стан, батьків тощо.
Художній стиль відрізняється своєю невимушеністю, розкутістю, відсутністю чіткої хронологічної та довідкової послідовності. Може містити розважальні нотки, детальний опис окремих моментів і відсутність цілих періодів з життя. Як правило художній виклад автобіографії використовується в художній літературі і не використовується в діловодстві.
Автобіографія:
Я, Прокопенко Марина Олександрівна, народилася 29 квітня 1978 року в м. Києві в родині військовослужбовця.
З 1985 по 1995 рік навчалася в загальноосвітній школі №50 м. Києва.
В 1995 році вступила до Українського державного педагогічного університету імені М.П.Драгоманаова на музично-педагогічний факультет денної форми навчання.
З 2000 року працюю викладачем музики в дитячій музичній школі №4 м.Києва.
Склад сім’ї:
Батько – Прокопенко Олександр Васильович, 1954 року народження, військовослужбовець.
Мати – Прокопенко Наталія Вікторівна, 1958 року народження, працює медсестрою в лікарні №9 м. Києва