Третій. Заміна закономірного звука і на недоречний у таких позиціях є (е): Бєлік, Бєлошапка, Вєнік, Гнєдаш, Охремчук, Пасєка, Сєрік, Стрельчук, навіть Поехало. Аби не нагадувати подруги Голохвостого Проні Прокопівни, котра казала, що вона не Сіркова, а Сєркова, носіям згаданих прізвищ краще надати їм літературного українського звучання: Білик, Білошапка, Віник, Гнідаш, Охрімчук, Пасіка, Сірик, Стрільчук, Поїхало.
Четвертий. Уставляння зайвих звуків, зміна закінчень: Гавва, Ліппа, Салло, Куппо, Неллін, Дьяченко, Третьяк, Ільєнко, Касьяненко, Татьянич, Ульяненко. За допомогою цих хитрощів можна (але чи варто?) затемнити зміст хіба що в прізвищі Неллін (від нелин — дуб, що не линяє, тобто не скидає листя на зиму). Щодо решти — всім одразу спадають на думку слова ґава, липа, сало, купа, дяк, третяк, Ілля, Касян, Тетяна, Уляна. Не смішімо ж людей і пишімо: Ґава, Липа, Сало, Купа, Нелин, Дяченко, Третяк, Іллєнко, Касяненко, Тетянич, Уляненко.
П'ятий. Нехтування правила чергування о з г. Бєловол, Рябоконь, Кот, Поп, Дробноход. Виходить, що для того самого слова існують різні правописи, залежно від виконуваних ним функцій? Але така практика суперечить «Українському правописові», тому слід писати Біловіл, Рябокінь, Кіт, Піп, Дрібнохід (не забуваючи, однак, про чергування — Біловола, Рябоконя, Кота, Попа, Дрібнохода).
Шостий. Винайдення нових антропонімічних суфіксів: Калініченко, Резніченко, Огороднік, Вєдєніч, Варєнік, Кірік, Мечніков і под. В українській мові закономірними є суфікси -ик, -ич, після голосних -їк, -їч (Котик, Галич, Слоїк, Груїч); суфіксів -ік, -іч немає. Тож правильні написання згаданих прізвищ такі: Калиниченко, Різниченко, Огородник, Веденич, Вареник, Кирик, Мечников.
Сьомий. Написання на кшталт: Дєнісов, Данілов, Лебедев, Шумілова, Архіпова. Жодними міркуваннями внутрішньомовного характеру такого виправдати не можна. У близькоспоріднених мовах (і не тільки в слов'янських), які користуються однією графікою, основи спільних слів пишуться однаково, а вимовляються по-різному, згідно з законами кожної мови. Скажімо, ім'я Ізаура французькою мовою пишеться Isaure, португальською Isaura, а вимовляється відповідно Ізор та Ісаура. Тож нам треба писати Денисов, Данилов, Лебедев, Шумилова, Архипова, бо вимова типу Лебедев, Дєнісов — справжнє знущання з фонетичної системи української мови.
Перелічені сім способів не-вичерпнуть списку перекручень українських прізвищ. Є такі спотворення, що не вкладаються в жодні рамки: Алексєєнко, Алексієнко, Аніщенко, Вєрємєєнко, Гріщук, Зимніч... Найсумніше в цьому, ще раз наголошу, те, що носії прізвищ змирилися з перекрученням їх. Одні вперто повторюють, що в них «так записано в паспорті», інші намагаються навіть застосувати власну етимологію: мовляв: Грищук походить не від Гриш-ко, а від гріх, Зимнич не від зимний (як Дивнич від дивний, а Білич від білий), а від зима й ніч (але ж тоді відмінювати прізвище Зимніч треба Зимночі, Зимніччю), Куцовіл не від куций віл, а від куца воля, через це — Куцевол. Затемнюють прозору етимологію, наводять туману, якщо висловлюватися фразеологізмами.
Не варто обстоювати спотворені історичними обставинами форми прізвищ. Треба відродити справжні прізвища, як і цілу націю. Це явища одного порядку.
Чимало непорозумінь маємо з відмінюванням українських прізвищ. Здавалося б, тут усе зрозуміле: чоловічі прізвища відмінюються всі, жіночі також усі, крім тих, які закінчуються на приголосний та на о: Іван Кушнір, Петро Левченко, Євген Покотило—Івана Кушніра, Петра Левченка, Євгена Покотила, але Марія Кушнір, Ганна Левченко, Катерина Покотило — Марії Кушнір, Ганни Левченко, Катерини Покотило і т. д. Однак нерідко трапляються випадки, коли чоловіки - носії українських прізвищ на кшталт Бойко, Вареник, Лихопій запевняють, що їхні прізвища не відмінюються і пишуть: виступ Василя Бойко, спортивні успіхи Максима Вареник, заява Миколи Лихопій.
На прізвища, як і на решту слів, поширюються фонетичні, граматичні та інші мовні закони. Якщо в нашій мові в загальних назвах наявні випадні голосні е та о (голець — гольця, стрілець - - стрільця, заєць — зайця, дубок — дубка), то вони мусять бути й у прізвищах: Голець — Гольця, Стрілець — Стрільця, Заєць — Зайця, Ємець — Ємця, Дубок — Дубка, Бурячок — Бурячка. А деякі мовці помилково кажуть і пишуть Заєця, Ємеця і под.
Український правопис у всіх його виданнях, спираючись на мовну практику українського народу (а не на окремих індивідів, котрі не опанували всіх тонкощів нашої мови), вимагає дотримуватися правил чергування о, е з і у відкритому й закритому складі: Кривоніс, Перебийте — Кривоноса, Перебийноса; Біловіл, Чорновіл, Рябокінь, Сивокінь, Дерикіт — Біловола, Чорновола, Рябоконя, Сивоконя, Дерикота. Жодних інших варіантів у прізвищах такого типу не допускається.
Прізвища, котрі мають форму присвійних прикметників на -ів, так само зазнають чергування: Ковалів — Ковалева, Лесів — Лесева, Гнатів — Гнатова, Михайлів — Михайлова, Прокопів —Прокопова. У прізвищах цього типу останнє видання «Українського правопису» допускає також варіант без чергування: Михайліва, Олійниківа, Прокопіва тощо, хоч такі форми мають яскраво виражений розмовний характер. Ми ж поки що (слава Богу!) не пишемо Львіва, Могиліва-Подільського замість нормальних форм Львова, Могилева-Подільського.
На сторінках преси трапляються помилки в написанні українською мовою російських прізвищ: Васил'єв, Порфирьєв і под. Тут правило таке: після б, п, в, ф, м, задньоязикових г, х, ґ, к та після р пишемо апостроф: Аляб'єв, Астаф'єв, Артем'ев, Лук'янов, Григор'єв, Порфир'єв після решти приголосних — м'який знак: Ананьев, Васильєв, Панасьєв і т. д.
Кілька слів про відтворення українських прізвищ російською мовою. Прізвища, як і інші слова, належні до іменних частин мови, засвоюються здебільшого в формі називного відмінка однини: Перебийнис, Черновил, Дери-кит, Лесив, Михайлив. Оскільки російській мові, на відміну від української, не властиве чергування голосних у закритому й відкритому складі, при відмінюванні треба зберігати фонетичне оформлення називного відмінка українських прізвищ: Перебийниса, Перебийнисом, Черновила, Дерикита, Лесива, Михайлива тощо.