Основоформи, корелятивні за м’якістю фонем /с – с¢/, /з – з¢/, /р – р¢/, фіксує підтип № 4 (фонемотипи Х-ХІІ). У межах підтипу однакові за кількісно-якісним виявом основоформи V і V-ся фіксуються на різних ступенях (крім основ на /р/), що ілюструють у межах підтипу ?підпідтипи № 4а (73/16*) і 4б (0/34*). Підтип № 4а ілюструє варіативність V-основ і всіх основ на /р/, у яких м’яка основоформа виникає на четвертому ступені: -риз-, -риз¢-; -пас-, -пас¢-; -дер-, -дер¢- і -дер-*, дер¢-*; -жер-, -жер¢- і -жер-*, -жер¢-*; -л¢із-, -л¢із¢-; тр¢ас-, тр¢ас¢-; -повз-, -повз¢-; -верз-, -верз¢-. У V-ся м’яка основоформа фіксується вже на другому ступені у словоформі чоловічого роду:запас-ти-с¢а – запас¢-ø-ø-с¢а, намерз-ти-с¢а – намерз¢-ø-ø-с¢а. Незважаючи на те, що чергування трактується як фонологічно зумовлене – як результат асимілятивного чергування за м’якістю /с – с¢/, /з – з¢/, воно є морфонологічною ознакою основоформи чоловічого роду й тому виступає як морфонологічне, що містить інформацію про наявність постфікса у структурі основи.
№ 5. діал. типтися – ?
Морфонологічні підтипи № 6-12 репрезентують триваріантні основи V і V-ся, варіативність яких досягагається за рахунок змін: а) якісних, б) кількісних, в) кількісно-якісних. Підтип № 6 (фонемотип Х) містить фонемно відмінні основоформи на першому, третьому й четвертому ступенях, що є наслідком різних чергувань: на третьому ступені – /е – ø/, на четвертому – /р – р¢/: -мер-, мøр-, -мøр¢-; -пер-, -пøр-, -пøр¢-; -тер-, -тøр-, -тøр¢- (56/39*). Якісна варіативність основ підтипів № 7 (60/42*) і № 8 (64/30*) виявляється на другому ступені чергуванням голосних /о – і/, /е – і/, /а – і/ і третьому чергуванням приголосних /г – ж/, /к – ч/: -мог-, -міг-, -мож-;-пек-, -пік-, -печ-. У підтипі № 8 (фонемотип Х) чергування голосних супроводжується чергуванням приголосних /р – р¢/, /т – т¢/, /л – л¢/: -стерег-, -стер¢іг-, -стереж-; -рек-, -р¢ік-, -реч-; -тек-, -т¢ік-, -теч-; -волок-, -вол¢ік-, -волоч-.
Підтипи № 9а (17), 9б (2*) і № 10а (19), 10б (15*) (обидва Х фонемотипу) об’єднують основоформи, у яких на другому ступені виступає альтернуюча /і/, яка спричинює палаталізацію /н – н¢/, а на четвертому передньоязикові змінюють їх м’які кореляти: -вез-, -віз-, -вез¢-; -нес-, -н¢іс-, -нес¢-. Окремо виділяються підпідтипи 9б і 10б, що репрезентують основоформи минулого часу V-ся -віз¢-* і -н¢іс¢-*, інформативні щодо їх морфологічної і морфонологічної структури.
Кількісно-якісна варіативність основ 11 підтипу (фонемотипи Х-ХІІ) досягається за рахунок прирощення /т/, /н/ на третьому ступені та їх м’яких корелятів на четвертому. Сегменти /т/, /н/ можуть прирощуватися до основоформ, які закінчуються на передньоязикову, корелятивну або некорелятивну за м’якістю, що відповідно фіксують підпідтипи № 11а: -груз-, -грузн-, -груз¢н¢-//-грузн¢-; -мерз-, -мерзн-, -мерз¢н¢-//-мерзн¢- (25/0*); і підпідтип № 11б: -т¢аг-, -т¢агн-, -т¢агн¢- (136/41*).
Підтип № 12 – плисти три основоформи: плис-, пли-, плив- (19/2*).
Підтип № 13а – три основоформи: -гнис-, -гни#-, -гни#й-; діал. русти (= ревти) рус-, ру#-, ру#й- (6/1*) і № 13б – діал. висти (= скручувати) вис-, ви#-, в##й- (1/0*).
Чотириваріантні основи репрезентують три підтипи – № 14-16 і № 8б. Підтип № 14 об’єднує відмінні основоформи якісно на другому, кількісно – на третьому і якісно-кількісно – на четвертому ступенях і, крім того, різні за фонемним вираженням основоформи V і V-ся на другому ступені, що фіксують підпідтипи № 14а: -рос-, -р¢іс-, -рост-, -рос¢т¢- // -рост¢- (18/0*) і № 14б: -рос-, -р¢іс¢-, -рост-, -рос¢т¢-// -рост¢- (0/2*).
V і V-ся з основою на /с/, що входять до підтипів № 15-18, на другому ступені мають усічену основоформу як наслідок елізії кінцевої /с – #/. На третьому ступені на місці /с/ виступають фонеми /д/, /т/ в основах Х фонемотипу й /н/ – в основах Х, ХІ фонемотипів, а на четвертому – їх м’які кореляти /д¢/, /т¢/, /н¢/: -клас-, -кла#-, -клад-, -клад¢-; -пас-2, -па#-, -пад-, -пад¢-; -крас-, -кра#-, -крад-, -крад¢-; -гус-, -гу#-, -гуд-, -гуд¢-; -ц¢віс-, -ц¢ві#-, -ц¢віт-, -ц¢віт¢-; -кл¢ас-, -кл¢а#-, -кл¢ан-, -кл¢ан¢-; -пр¢ас-, -пр¢а#-, -пр¢ад-, -прад¢-; -пйас-, -пйа#-, -п#н-, -п#н¢- (119/52*).
Голосна /е/ у вихідній основоформі на другому ступені альтернує з /і/, за рахунок чого число основоформ збільшується до п’яти у підтипах № 17 і № 18, що різняться між собою глибиною морфонологічних процесів. Якщо перед /і/ стоїть некорелятивна за м’якістю фонема, то зміна на цьому закінчується: -вес-, -ві#-, -ве#-, -вед-, -вед¢-; -мес-, -мі#-, -ме#-, -мет-, -мет¢- (підтип № 17, 34/17*). Якщо ж корелятивна, то вона чергується за м’якістю /л – л¢/, /р – р¢/: -плес-, -пл¢і#-, -пле#-, -плет-, -плет¢-; -брес-, -бр¢і#-, -бре#-, -бред-, -бред¢- (підтип № 18, 33/18*).
Усічення /с/ на другому ступені, чергування /і – а/, /с – д/ на третьому й м’якшення приголосної на четвертому ступені формують чотиваріантність основи 19 непостфіксальних основ підтипу № 16а: с¢іс-, с¢і#-, с¢ад-, с¢ад¢-.
Підтипи № 15 і № 16 диференціюють основоформи наказового способу V і V-ся, які розподіляються по різних підпідтипах. У постфіксальних дієсловах в основоформі 2 ос. одн. наказового способу постфікс -с¢а стоїть після нульової флексії, що має вияв лише , в мовленні поряд опиняються передньоязикова зімкнена й передньоязикова щілинна однофокусна, тому внаслідок асиміляції за місцем і способом творення відбувається чергування /д – дз¢/:за-крадз¢-ø-с¢а (підтип № 15б, 0/15*), роз-с¢адз¢-ø-с¢а (підтип № 16б, 0/12*), яке морфонологічно маркує й виділяє ці основоформи.
В аспекті діахронії в основах відбулось усічення /с/; у формах неминулого часу умов для усічення не було, й історично тут фіксується чергування /д – с/, /т – с/, /в – с/ як результат асимілятивно-дисимілятивних процесів: *плет-ти ® плести, *вед-ти ® вести[2]. У синхронії, встановлюючи напрям чергування від вихідної форми, у словах такого типу маємо зворотний напрям чергування /с – д/, /с – т/, /с – в/: вес-ти – вед-у; плес-ти – плет-у; плис-ти – плив-у.
Основи V і V-ся на -повіс- і -йіс- актуалізуються відповідно п’ятьма і шістьма основоформами, що розподіляються у межах підтипу № 19 на підпідтипи № 19а (32/0*) і № 19б (0/15*).
Варіативність основи зумовлюється специфічними флексіями, відмінними від тих, які реалізуються в переважній більшості словоформ. Усічена основоформа фіксується на другому ступені чергування в результаті елізії кінцевої /с/: йіс-ти –йі#-в-ø.На третьому ступені виступає усічений варіант йі- перед флексіями -м, -мо; м’який варіант йіс¢- – зумовлюється флексією -т¢; у 3 ос. мн. перед флексією -ат¢реалізується основоформа,в якій на місці /с/ виступає /д¢/: йід¢-ат¢.Найстародавніший вид основи дієслова їсти – йід¢-. У 3 ос. одн. кінцева приголосна основи /д¢/ перед -т¢змінилася на /с¢/. Так виникла основа йіс¢-. У 1 ос. одн. і мн. фонема /д¢/ зникла. Так виникла основа йі#-[3]. В синхронії напрям чергування не зберігається й визначається не від 3 ос. мн., а від вихідної основоформи інфінітива.
Цікавими є морфонологічні явища в основоформах наказового способу, де в основоформі виступає фонема /ж/, яка походить із спільнослов’янського доісторичного сполучення /д + й/ ® /д¢й/ ® /д¢д¢/ ® /д¢ж¢/ ® /_ж¢/ ® /_ж/. Враховуючи дані синхронічного й діахронічного аналізів, морфонологічні зміни розглядаються як усічення кінцевої /с/ і прирощення сегмента /ж/: йі#ж-øперед флексіями -ø, -мо, те. Ще зовсім недавно нормативним вважався факт неутворення форм наказового способу дієслів з основою на -повіс-[4], однак у сучасній мові почала впроваджуватися дещо призабута норма -повіж-[5]. Основоформа 2 ос. одн. V-ся є результатом фонетичного чергування за місцем і способом творення /ж – з¢/, зумовленим морфонологічною позицією основоформи перед -ø-с¢а і, значить, морфонологічним чергуванням: на-йіз¢-ø-с¢а.
П’ятьма основоформами реалізуються основи фонемотипу П¢, П¢* підтипу № 20. В синхронії варіативність досягається прирощенням до вихідної форми різних сегментів: /шо/, /ш/ – на другому ступені, /д/ – на третьому, що корелює з /д¢/ на четвертому ступені: -йшо-, -йш-, -йд-, -йд¢- (24/15*).
[1] Через // подані основоформи, що залежно від вимови мають або не мають асимілятивне м’якшення у фіналі.
[2] 54, 40; Булах. Інф. 67.
[3] 15, 331.
[4] Українська літературна вимова і наголос. – К., 1973. – С. 396, 574; Орфографічний словник української мови. – К., 1977. – С. 463, 664.
[5] Синявський О. Норми української мови. – С.