Найдавнішою книгою, що вийшла з київської майстерні при Софійському соборі, є Рейнське євангеліє. Ця книга кишенькового формату призначена для особистого користування. Вона датується 40-ми роками XI ст. і зберігається в бібліотеці у Реймсі (Франція). Колись книга належала дочці Ярослава Мудрого — Анні Ярославні, яка, взявши шлюб з королем Генріхом І Капетінгом, привезла його до Франції. Найдавніша частина євангелія написана кириличним уставним письмом. Почерк дрібний, оздоблення книги скромне. За змістом тексту це місяцеслівна частина якогось євангелія. Решта сторінок книги написана глаголицею в XIV ст. Кирилична частина тексту переписана з якогось старослов'янського ориґіналу, але вже має деякі ознаки східнослов'янської редакції як у палеографічних, так і у лінгвістичних особливостях. Певні ознаки свідчать на користь того, що книга виготовлена у Києві за князювання Ярослава Мудрого. На це вказує приналежність Євангелія Анні Ярославні, Для виготовлення подібної невеликої книги навряд чи потрібно було кудись звертатися і замовляти на стороні. Рейнське євангеліє — найдавніша книга київської писемної школи.
Остромирове євангеліє 1056—1057 рр. переписане на замовлення новгородського посадника Остромира — Йосипа за князювання у Києві Ізяслава Ярославича. Книга призначалася для Софійського собору в Новгороді. Євангеліє виконане на дуже високому рівні книжкової справи. Текст написано великим вишуканим уставним письмом. Деякі рядки написані розчиненим золотом. Винятково багатим є й художнє оформлення книги, прикрашеної малюнками євангелістів, заставками, великими ініціалами у зооморфному стилі. В кінці книги є приписка писаря — дяка Григорія, поставлена й дата написання. На підставі лінгвістичних особливостей (відсутність новгородського цокання та приписка Григорія) місцем виготовлення вважається Київ. Навряд щоб десь, крім Києва, на Русі склалися за тих часів умови для подібного високоякісного виготовлення книги. Остромирове євангеліє стало зразком для написання та оздоблення таких богослужбових книг, як Мстиславове євангеліє або Ізборник 1073 р. Схожі й формат книг, організація тексту, орнаментальні мотиви, загальні для класичних заставок візантійського стилю.
Незвичайним є зображення символів євангелістів — янгола, орла, лева, які трапляються лише у Мстиславовому євангелії, Ізборник 1073 р. — збірник статей різних авторів, які повинні були відповісти читачам на різні питання з старозавітної та новозавітної історії, а також філософії, поетики, догматики і деяких природних явлень Середньовіччя. Протографом Ізборника була книга, замовлена болгарським царем Симеоном на початку X ст. Київську копію зроблено за вказівкою синів Ярослава Мудрого — Святослава Ярославича, а можливо, й Ізяслава Ярославича. Книга великого формату, написана на пергаменті гарним уставним письмом. Текст прикрашено кольоровими заставками — фронтисписами і малюнками на берегах. Тут бачимо символи зодіака: стрільця, діву, рака, козерога тощо. Привертає увагу вихідна мініатюра, що зображує замовника книги Святослава Ярославича з княгинею та синами. Художнє оформлення книги не поступається Остромировому євангелію і має з ним деякі загальні риси. Хоч Ізборник переписано з болгарського протографу, в ньому трапляються східнослов'янізми, що свідчить про працю місцевих писарів. Не викликає жодного сумніву, що книга була написана, безперечно, у Києві 1073 р., про що сповіщає приписка писаря Іоанна в кінці книги, присвячена Святославові.
Ізборник 1076 р. — невеликого формату, містить уривки з різних грецьких авторів. Відкриває Ізборник вислів якогось калугера-ченця на користь "почитанія книжъного". Найбільше місце в ньому займають Афанасієві відповіді, Стословець, Премудрість Ісусова сина Сірахова та ін. Переписав книгу "грішний Іоанн", про що свідчить його приписка. Однак він був не просто писарем, а редактором-упорядником, який намагався полегшити читачам розуміння складних філософських понять. Щодо джерел книги Іоанн зазначає: "избърано из мьногъ книгъ княжихъ". Тут, вірогідно, згадано бібліотеку Софійського собору. Частину творів, що увійшли до Ізборника, перекладено безпосередньо з грецької мови, але деякі уривки були взяті з більш ранніх київських перекладів, зокрема з Ізборника 1073 р.19 У кінці книги є дата її написання — 6584 р. (тобто 1076 р.) і зазначено, що це було князювання Святослава Ярославича — князя Руської землі, тобто Київщини. Саме завдяки цій приписці не виникає жодного сумніву, що Ізборник написано у Києві за часів Святослава Ярославича.
Ізборник 1076 р. є пам'яткою східнослов'янської редакції, його лексика насичена східнослов'янізмами. Писар книги — Іоанн, враховуючи його роботу над спрощенням стилістики та підбір текстів, безсумнівно, був дуже компетентним книжником-ерудитом, якого цілком доречно вважати письменником. Це була людина, яка до того ж досконало володіла мистецтвом виготовлення рукописної книги. Він не тільки мав вишуканий почерк, а й сам малював заставки та численні ініціали. Вірогідно, він був вихідцем з числа тих "писци многи", яких ще Ярослав залучав до переписування книжок у скрипторії Софійського собору.
Мстиславове євангеліє (рубіж XI— XII ст.) — велика художньо оздоблена книга, призначена для читання в церкві у святкові дні. Написана гарним, великим уставом, прикрашена кольоровими заставками, мініатюрами євангелістів, великими ініціалами. Книгу виготовлено на замовлення князя Мстислава — сина Володимира Мономаха, в той час коли він був новгородським князем. Списав євангеліє Олекса Лазоревич, а писав золотом Жаден, возив його до Новгорода тіун Наслав, де виготовлено оправу із золота, срібла, перегородчастих емалей та коштовного каміння. Щодо місценаписання книги висловлювалися різні думки. Однак це не Новгород, тому що в ньому немає цокання, важливої прикмети новгородської говірки, а приписка Наслава свідчить, що всю справу з виготовлення євангелія було завершено у Києві. Та й так званий повний апракос євангелія, яким є Мстиславове, склався у Новгороді пізніше .
Писар євангелія — Олекса Лазоревич, вірогідно, син Лазоря, ігумена Видубицького монастиря, священика церкви Бориса і Гліба у Вишгороді, а пізніше, з 1105—1117 рр., — єпископа міста Переяслав. Київське походження євангелія та Олекси підтверджує, на думку дослідників, фонетична система писаря, що ближча до сучасної системи української мови.Наведені дані, а також близькість деяких рис художнього оздоблення до Остромирова євангелія, дають підстави вважати місцем написання Київ. Саме в ньому, починаючи від Володимира та Ярослава, значно раніше, ніж в інших містах Русі, склалися умови для виготовлення високоякісно переписаних та художньо оздоблених книжок.
Такі книжки здебільшого призначалися для церковного читання. Написані вони урочистим уставом, церковнослов'янською мовою. Однак у державних установах, діловодстві та побуті, починаючи з рубежу XI—XII ст., вживалася ділова, з трохи спрощеною графікою кирилична писемність києворуською мовою. Така ж писемність вживалася й у побуті. Нею здавна користувалися літописці. На жаль, ориґінальних текстів літописів не дійшло до нашого часу.
Прикладом документів, що вийшли з князівської канцелярії, можуть бути Жалована грамота Мстислава Володимировича Юр'ївському монастирю у Новгороді, написана 1130 р. Грамоту написано кирилицею на пергаменті золотом, гарним уставом, щоправда, трохи дрібнішим, ніж у книжкових богослужбових пам'ятках. До грамоти на шнурі прикріплено срібну печатку із зображенням св. Федора — патрона князя.
Книжкові пам'ятки, переписані з болгарських та грецьких книг, не належать до ориґінальної літератури, але вони свідчать про високий рівень перекладацької справи, переписування та художнього оздоблення книжок у XI— XII ст. Книги переписувалися майстрами своєї справи — професійними писарями. Тому судити про писемність народу лише на цій підставі важко. Значно більше в цьому відношенні дає вивчення епіграфічних знахідок — графіті та грамот на бересті.
Під час археологічних досліджень виявлено значну кількість ремісничих виробів: пряслиць, посудин-корчаг, ливарних формочок, цеглин, металевих чаш, на яких трапляються написи. Найчастіше це позначення власника речі. На пряслицях, наприклад, є написи: "Невесточ", "Молодило", "Янка вдала пряслень Жирці" та ін. Крім визначення власника, написи на корчагах сповіщають про вміст посудини. "Ярополче вино", "Горохоуща", а також цифрове позначення ваги або місткості посудини у вигляді окремо поставлених літер. На металевих виробах, зокрема чашах, трапляються написи їхніх власників, що свідчать про належність речі церкві або князеві. Найбільш відома чара з написом чернігівського князя Володимира Давидовича XII ст. Сучасною українською мовою напис читається так: "А се чара княжа Володимирова Давидовича. Хто з неї п'є, тому на здоров'я, хвалячи Бога і свого великого князя".