3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
Пункт 3 частини другої ст.42 КЗпП надає переважне право на залишення на роботі працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Юридичне значення тут надається не тому безперервному стажу, котрий до останнього часу був критерієм диференціації розміру допомоги з соціального страхування, а безперервному стажу роботи на даному підприємстві. Закон не розкриває поняття тривалості, але вряд чи можливо визнати тривалим стаж роботи менше п'яти років, хоча, на наш погляд, це питання може бути вирішено у локальних актах самого підприємства, наприклад, у колективному договорі.
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
Коло осіб, що належать до учасників бойових дій, інвалідів війни і осіб, на яких поширюється чинність Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", визначається цим Законом. Особи, що належать до учасників бойових дій, визначені в ст.6 названого Закону. Особи, що належать до інвалідів війни, визначені в ст.7 того ж Закону. Цей Закон поширюється також на осіб, які перелічені в ст. 10 названого Закону. Слід враховувати, що ст. 42 КЗпП не передбачає надання переважного права на залишення на роботі учасникам війни як вони визначені в ст. 9 вказаного Закону. І це відповідає ст. 9 цього Закону, яка також не визнає за ними такого права.[189]
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
Надаючи переваги на залишення на роботі авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків та раціоналізаторських пропозицій, п.6 частини другої ст.42 КЗпП не ставить право на перевагу у залежність від таких факторів, як використання на підприємстві винаходу, корисної моделі, промислового зразка, раціоналізаторської пропозиції, одержання винагороди за використання перелічених об'єктів промислової власності, набуття прав автора у період роботи на даному підприємстві чи до цього тощо. Оскільки право авторства не погашається часом, право на розглянуту перевагу не залежить також від часу, коли працівник набув статусу автора.
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
Визнаючи за працівниками, одержавшими на даному підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво чи професійне захворювання, право на перевагу залишитись на роботі, закон не ставить це право у залежність від ступеня втрати працівником професійної працездатності, від подальшої трудової реабілітації працівника і визнання його повністю працездатним, від наявності вини власника чи працівника. Закон визнає, ще юридичним фактом, що породжує перевагу, являється одержання на цьому підприємстві трудового каліцтва чи професійного захворювання. Виникнення такого права (переваги) більше ніяк обумовлюється.[190]
8) особам з числа депортованих з України протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Працівники з числа колишніх військовослужбовців строкової служби й осіб, що проходили альтернативну (невійськову) службу, мають переважне право на залишення на роботі упродовж двох років зі дня звільнення зі служби. Внесення цього правила до статті, що коментується, хоч і переслідувало добру мету, все ж лише поставило під сумнів права, котрі одержують названі працівники як на підставі положень про працю молоді цього ж Кодексу[191], так і Закону "Про зайнятість населення".[192] Працівники з числа колишніх військовослужбовців строкової служби і особи, що проходили альтернативну (невійськову) службу, згідно із Законом "Про зайнятість населення" працевлаштовуються як такі, що потребують соціального захисту. Ліквідація заброньованих робочих місць може здійснюватися роботодавцем лише за погодженням з органом, що прийняв рішення про бронювання. Тому звільнення названих осіб упродовж названого строку неможливо, навіть якщо вони мають менш високу продуктивність праці, ніж інші працівники.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавствомУкраїни.
Наведений перелік осіб, що мають переваги на залишення на роботі при звільненні за п.1 ст.40 КЗпП, не являється вичерпним. Допускається можливість встановлення законодавством таких переваг й іншим категоріям працівників. Зокрема, така перевага надається особам, що мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - Героям Соціалістичної Праці і повним кавалерам ордена Трудової Слави[193], Героям Радянського Союзу і повним кавалерам ордена Слави, а також особам, нагородженим чотирма і більше медалями "За відвагу"[194], громадянам, віднесеним до 1-4 категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи[195], ветеранам військової служби[196]. Ветерани військової служби мають переважне право на залишення на тій роботі, на яку вони були зараховані вперше після звільнення з військової служби.
***
2.4.3. Стаття 42-1 визначає осіб, що мають переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу[197]:
Працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.
Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним устатті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.
Умови відновлення соціально-побутових пільг, які працівники мали до вивільнення, визначаються колективним договором.
Щодо цієї статті, єдності у її коментуванні немає. На думку одних науковців, у статті, що коментується, йдеться про переважне право раніше працюючого працівника бути прийнятим на старе місце роботи, передусім, перед іншими працівниками, які такого права не мають, наприклад, при проведенні конкурсу. У той же час стаття не містить обов'язку власника чи уповноваженого ним органу попереджати працівників, звільнених за п.1 ст.40 КЗпП, про те, що він знову проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації. Інші ж вважають, що за наявності обставин, зазначених у ст.421 КЗпП, закон надає працівнику суб'єктивне право на укладення трудового договору. Оскільки суб'єктивному праву завжди кореспондує обов'язок, власника слід визнати зобов'язаним у подібних випадках укладати трудовий договір. Такий обов'язок може вважатися виконаним лише за умови, що власник своєчасно інформував працівника про появу вакансії і запропонував укласти трудовий договір. Очевидно, якщо працівник має у зв'язку з цим звільнитися з іншої роботи, власник повинен не заміщувати вакантне робоче місце до закінчення часу, необхідного для розірвання попереднього трудового договору за ініціативою працівника.[198]
Суб'єктивне право працівника на укладення трудового договору виникає за умови прийняття власником працівників аналогічної кваліфікації, тобто працівник за своїм фахом і кваліфікацією має відповідати тим вимогам, що встановлені чинними кваліфікаційними характеристиками. Встановлення власником у подібних випадках додаткових кваліфікаційних вимог, на наш погляд, неприпустимо.
Право працівника на укладення трудового договору у порядку, передбаченому ст.421 КЗпП, припиняється по закінченні одного року зі дня звільнення.
Якщо на підставі, передбаченій п. 1 ст.40 КЗпП, власник звільнив декілька осіб, переважним правом при укладенні трудового договору при зворотному прийнятті власником працівників на роботу користуються особи, зазначені у ст.42 КЗпП, а також інші особи, котрим таке переважне право надане колективним договором.
Суб'єктивне право на укладення трудового договору відповідно до ст. 421 КЗпП захищається у судовому порядку. Оскільки законодавство не встановлює строку для звернення з позовом до суду, у розглянутих випадках можна дійти висновку, що тут за аналогією має застосовуватися тримісячний строк для захисту права, встановлений ст.225 КЗпП. Він буде обчислюватись зі дня, коли працівник дізнався або мав дізнатися, що його право порушено.