У сучасній українській літературній мові переважна більшість іменників вживається в однині і в множині. Проте є в ній іменники, що мають форму або тільки однини (singularia tantum), або тільки множини (pluralia tantum). До останніх належать не лише назви типу іменини, кайдани, Карпати, пластівці, а й такі, як люди, діти, радощі, що мають форми однини, утворені від інших основ (людина, дитина, радість) [5, 121]. Множинні іменники різні за походженням, за часом і способом утворення. Серед них, зокрема, є лексеми, які виникли ще на спільнослов'янському мовному ґрунті, а також такі, що характерні для староукраїнської мови. Поповнюється їх склад і на сучасному етапі розвитку мови. Усе це зумовило певні особливості у відмінюванні множинних іменників. У сучасних навчальних посібниках, підручниках з української мови здебільшого подано лише загальні правила написання відмінкових закінчень іменників, що мають тільки форму множини, причому звертається увага на те, що їм властиві ті ж самі форми відмінювання, що й іменникам першої, другої і третьої відмін у множині [2, 152; 3, 239]. Однак словозміна множинних іменників характеризується також і специфічними ознаками, властивими саме цій групі слів, які потребують, на нашу думку, особливої уваги.
1. У називному відмінку іменники, що мають тільки форму множини, вживаються із закінченнями -и (гольфи, дебати, джинси, Єсентуки, кулуари, ліки, макарони, мандри, обійми, прийми, Саяни, терези, фінанси, чари, чіпси, шахи, шпроти), -і (після голосного-ї) (Гаваї, гордощі, джунглі, заздрощі, капці, коралі, ласощі, меблі, нетрі, пасатижі, Піренеї, плавні, побої, теревені, устої, Чернівці, штанці), -а(рідше-я) (ворота, гусла, грошенята, давильця, двійнята, дит’ясла, дрова, дровця, зябра, лещата, літа, молодята, нетрища, п’яльця, рум’яна, санчата, словеса, тенета, уста, ясна). Поодинокі іменники мають варіантні закінчення -а/-и, -а/-і: гусла – гуслі, козла – козли, устонька – устоньки.
2. У родовому відмінку множинні іменники мають нульове закінчення, а також -ів (після голосного -їв) та -ей.
Нульову флексію мають усі іменники, яким у називному відмінку властиве закінчення -а (-я): вила – вил, ворота – воріт, грошенята – грошенят, ґринджолята – ґринджолят, дверцята – дверцят, двійнята –двійнят, дівчата – дівчат, дітиська – дітиськ, дрова – дров, дровенята – дровенят, дровця – дровець, зубенята – зубенят, крильцята – крильцят, лещата – лещат, літа – літ, людиська – людиськ, молодята – молодят, нетрища – нетрищ, оченята – оченят, оченятка – оченяток, перила – перил (поручні), письмена – письмен, поренчата – поренчат, рум’яна – рум’ян, санчата – санчат, словеса – словес, тенета – тенет, тілеса – тілес, трійнята – трійнят, уста – уст, чоботята – чоботят, штаненята – штаненят, штанчата – штанчат, штанята – штанят тощо (виняток становить іменник перса, якому в родовому відмінку властиве закінчення -ів: персів).
Нульова флексія властива також частині іменників, що в називному відмінку закінчуються на -и,-і (-ї): ґрати – ґрат, ґринджоли – ґринджол, древляни – древлян, дроги – дрог, жертвоприносини – жертвоприносин, запросини – запросин, заручини – заручин, іменини – іменин, канікули – канікул, Карпати – Карпат, кпини – кпин, лати – лат, лосини – лосин, мари – мар, міріади – міріад, музики – музик, нари – нар, нечистоти – нечистот, ножиці – ножиць, ноші – нош, нюні – нюнь, обмолотини – обмолотин, оглядини – оглядин, окови – оков, перепросини – перепросин, піки – пік, правовідносини – правовідносин,
Прилуки – Прилук, роковини – роковин, Сіракузи – Сіракуз, Суми – Сум, тортури – тортур, узи – уз, Філіппіни – Філіппін, чати – чат, Чебоксари – Чебоксар, Черкаси – Черкас, шати – шат, Шахти – Шахт, шори – шор, Ясси – Ясс.
У багатьох іменниках з нульовим закінченням у родовому відмінку з’являються голосні Е, О між двома останніми приголосними основи, що є характерним для іменників першої і другої відміни у множині (землі – земель, ляльки – ляльок; відра – відер, вікна – вікон), пор.: гусла – гусел, давильця – давилець, дверці – дверець, дит’ясла – дит’ясел, дітки – діток, діточки – діточок, досвітки – досвіток, дрізки – дрізок, дровця – дровець, друзки – друзок, жижки – жижок, зябра – зябер, козла – козел, колготки – колготок, конопельки – конопельок, коноплі – конопель, кусачки – кусачок, лапки – лапок, Лубни – Лубен, людоньки – людоньок, мотогонки – мотогонок, нападки – нападок, неполадки – неполадок, носилки – носилок, ночви – ночов, оченятка – оченяток, пересмішки – пересмішок, перилка – перилок,
перильця – перилець, піжмурки – піжмурок, піхви – піхов, побігеньки – побігеньок, п’яльця – п’ялець, Ромни – Ромен, сакви – саков, санки – санок, святки – святок, устонька – устоньок, чотки – чоток, яселечка – яселечок, яселка – яселок, ясельця – яселець, ясла – ясел, ясна – ясен.
В основах множинних іменників з нульовим закінченням відбуваються чергування голосних О з І (як і в іменниках першої та другої відмін: ноги – ніг, голови – голів, слова – слів, коло – кіл): ворота – воріт, дрівця – дровець і дрівець.
Переважна більшість множинних іменників, які в називному відмінку закінчуються на -и, -і (-ї), в родовому мають флексію -ів (-їв): Гаваї – Гаваїв, Гімалаї – Гімалаїв, голубці – голубців, гольфи – гольфів, гордощі – гордощів, городки – городків, дебати – дебатів, джинси – джинсів, джунглі – джунглів, дітлахи – дітлахів, дріжджі – дріжджів, духи – духів, жалощі – жалощів, Жигулі – Жигулів, заздрощі – заздрощів, заїди – заїдів, збори – зборів, злидні – злиднів, Єсентуки – Єсентуків, інки – інків, кайдани – кайданів, капці – капців, кліщі – кліщів, консерви – консервів, коралі – коралів, крайнощі – крайнощів, крижі – крижів, кулуари – кулуарів, куранти – курантів, курси – курсів, ласощі – ласощів, лахи – лахів, лаштунки – лаштунків, лестощі – лестощів, ліки – ліків, лінощі – лінощів, лови – ловів, любощі – любощів, ляси – лясів, макарони – макаронів, манатки – манатків, мандри – мандрів, меблі – меблів, мемуари – мемуарів, мокасини – мокасинів, мудрощі – мудрощів, найми – наймів, немощі – немощів, нетрі – нетрів, нутрощі – нутрощів, обжинки – обжинків, обійми – обіймів, об’їдки – об’їдків, обценьки – обценьків, окуляри – окулярів, опади – опадів, оплески – оплесків, парфуми – парфумів, пасатижі – пасатижів, патли – патлів, пахощі – пахощів, пенати – пенатів, переговори – переговорів, перегони – перегонів, перли – перлів,
пестощі – пестощів, півчобітки – півчобітків, піддавки – піддавків, підштаники – підштаників, плавні – плавнів, пластівці – пластівців, плоскогубці – плоскогубців, побої – побоїв, повзунки – повзунків, пожитки – пожитків, пологи – пологів, прийми – приймів, прикрощі – прикрощі, причандали – причандалів, прянощі – прянощів, пустощі – пустощів, п’яльці – п’яльців, радощі – радощів, ревнощі – ревнощів, Саяни – Саянів, святощі – святощів, сентименти – сентиментів, скупощі – скупощів, смішки – смішків, солодощі – солодощів, субтропіки – субтропіків, сходи – сходів, теревені – теревенів, терези – терезів, тонкощі – тонкощів, труднощі – труднощів, труси – трусів, устої – устоїв, фінанси – фінансів, хитрощі – хитрощів, ходики – ходиків, чари – чарів, чіпси – чіпсів, шахи – шахів, шпроти – шпротів, штани – штанів, щипчики – щипчиків тощо.
Закінчення -ей у родовому відмінку має обмежена кількість множинних іменників, які у називному закінчуються на -и, -і (-ї): гроші – грошей, груди – грудей, гуси – гусей, двері – дверей, діти – дітей, кури – курей, люди – людей, мощі – мощей, розвальні – розвальней, сани – саней (автосаней, аеросаней, мотосаней), сіни – сіней.
3. У давальному відмінку іменники, що мають тільки множинну форму, вживаються із закінченням -ам (-ям), як іменники І – ІV відмін у множині: жалощі – жалощам, куранти – курантам, меблі – меблям, мокасини – мокасинам, парфуми – парфумам, плавні – плавням, штанці – штанцям, щипчики – щипчикам.
4. У знахідному відмінку множинні іменники мають форми, спільні з називним (назви неістот) або родовим відмінком (назви істот), пор.: дріжджі, збори, ножиці, окуляри; двійнят, дівчат, дітей (і діти), діток, діточок, людей, молодят, музик. Назви деяких свійських тварин вживаються в обох формах: гусей і гуси, курей і кури. Щодо регламентації у знахідному відмінку форми діти [8, 85] зауважимо, що таке вживання спостерігалося частіше в ХІХ – на початку ХХ ст., пор.: Вивела перепеличка діти; Витоптала орда кіньми маленькії діти; Багатому чорт діти колише, а вбогий і няньки не знайде (“Словарь української мови” за ред. Б.Грінченка). Пор. в інших джерелах цього періоду: Знав його жінку і діти; Він буде годувать його діти; Аркадію, ти маєш діти (М.Коцюбинський). У мові сучасної художньої літератури та публіцистики також трапляється така форма знахідного відмінка, напр.: Живуть, працюють, мають діти (М.Луків); Тут будем колисати свої діти (М.Вінграновський); Дівчата повиходили заміж, вже мають діти (Ю.Мушкетик). Нам здається, що форма знахідного відмінка, яка збігається з називним, для назв людей сьогодні є вже застарілою. Пор. також: Та як не вірити караючим огням, коли близнята виколисує блудниця? (“Сучасність”). Тож не випадково четверте видання “Українського правопису” цієї форми вже не фіксує.
5. В орудному відмінку переважно вживається закінчення -ами(-ями):джунглями, жалощами, кліщами, пенатами, пластівцями, пожитками, сходами. Іменники, що в родовому відмінку мають закінчення -ей, в орудному відмінку вживаються із закінченням -ми, деякі з них мають варіантні форми, наприклад: грішми (і грошима), гусьми, дверми (і дверима), дітьми, курми, людьми, саньми (і санями), сіньми. Закінчення -ми властиве й іншим множинним іменникам: ворітьми (і воротами), штаньми (і штанами, рідше – штанями). Наявність варіантів на -има пов'язана з розпадом категорії двоїни в українській мові.