Основними загальними рисами дискурсу кохання є його підвищена емоційність, ритуальність, реалізація парольної функції мовлення (вживання мовних одиниць символічного значення, які відомі лише закоханим) та кооперативно-спрямованої стратегії ввічливості, більша порівняно з іншими комунікативними ситуаціями тенденція до граничної відвертості про себе (self-disclosure), наявність особливого культурно-детермінованого невербального коду.
Дискурсивні особливості мовлення закоханих залежать від психологічного портрету кожного із учасників такого спілкування. Теоретичною базою при виділенні в дискурсі кохання типових особистостей-учасників спілкування закоханих стало поняття „мовної особистості”, яке активно розробляється сучасною лінгвістикою (Ю.М. Караулов, В.І. Карасик, С. Г.Воркачев, Ф.С. Бацевич). У роботі виділено такі типи мовних особистостей, як: романтичний закоханий (romantic lover), суб’єкт кохання-гри (ludus lover), прагматичний закоханий (pragmatic lover), маніакальний закоханий (maniac lover), та суб’єкт кохання-агапе (agapic lover). Така типізація дозволяє описати характерні ситуації спілкування, в яких проявляються ці особистості, виділити основні жанри комунікативної взаємодії, проаналізувати стильові регістри та емоційну тональність спілкування, яке детермінується саме цим типом мовної особистості у дискурсі кохання.
Прототиповим жанром, в якому реалізується характерна для романтичного закоханого домінанта мовленнєвої поведінки, є любовне листування. Характерною рисою мовлення романтичних закоханих є вживання „естетичної" та позитивно-оцінної лексики, що вживається відносно фізичної або духовної краси об’єкта кохання. Жанру романтичного листування притаманна особлива конфігурація дейктичного простору, в якому основними дейктиками є I та YOU. Конфігурацію І - YOU в любовних листах конкретизує використання речень за моделлю You are my X (Y, Z). Таке вербальне присвоєння відображає прагнення закоханого заволодіти об’єктом кохання; a також імплікує, що адресат має велике значення для адресанта: You are my heart and soul. You are my inspiration. You are my everything (LL). У жанрі любовного листування провідною є тактика „визначення обраності адресата адресантом”. Для її реалізації підкреслюється одиничність, ексклюзивність об’єкта кохання. Зокрема, це можне відбуватися за допомогою вживання означеного артиклю як частини предикату дейктика YOU. У функції іменної частини складного присудка вживаються лексеми загальної семантики (man, woman, one, тощо): You are truly the woman, the partner and the wife I have only dreamed of until now. You are so "The Man." You are "The One", the only one, the man I love (LL).
Любовне листування характеризується особливостями конфігурації темпорального дейксису. Найважливішим видом часового дейксису у мовленнєвому портреті романтичного закоханого та, зокрема, у жанрі любовного листування є пантемпоральний дейктик always. Існує тенденція закоханих передавати своє почуття як довготривалий, а не тимчасовий стан, вживаючи так звану „диспозиційну мову” („dispositional or continuous language”). Описуючи своє кохання, мовці схильні характеризувати його за допомогою підсумкових тверджень про почуття („summary affect statements”), що імплікують довготривалість взаємовідносин (S.Duck): I love you, Harley, I'll always love you, and you'll always love me (LL).
Вербальний портрет мовної особистості - суб’єкта кохання-гри детермінується психологічною установкою на гру в комунікації. Прототиповим жанром, в якому реалізується кохання-гра, є романтичний флірт. Для мовної особистості суб’єкта кохання-гри характерними є недомовки, приховування приватної інформації про себе:
KAT (continuing) When you were gone last year - where were you?
PATRICK Busy
KAT Were you in jail?
PATRICK Maybe.
KAT No, you weren't
PATRICK Then why'd you ask?
KAT Why'd you lie?
He doesn't answer, but instead, frowns and turns up the music (K. Lutz).
Основною є куртуазна комунікативна стратегія. Частотним є використання такого комунікативного прийому, як використання неправдивих тверджень. Відповідно, емоційна тональність спілкування, детермінована психологічними особливостями мовної особистості суб’єкта кохання-гри, є позитивно-спрямованою, із елементами гри з партнером. На мовленнєво-поведінковому рівні частотним є використання жартів, іронічних висловлювань, спостерігається відсутність властивої романтичному коханню патетичності та тенденції до граничної відвертості про себе (self-disclosure). Навпаки, для мовної особистості суб’єкта кохання-гри характерними є недомовки, приховування як приватної інформації про себе, так і своїх комунікативних намірів, адресат має весь час здогадуватися про рівень зацікавленості адресанта.
У повсякденному спілкуванні для мовної особистості прагматичного закоханого характерною є раціонально-евристична стратегія мовленнєвої поведінки. У пропозиціях про почуття кохання спостерігаються дискурсивні маркери логічних відносин причини, наслідку або умови: And that, logically, leads me to the obvious conclusion - that I love you, and that we must be married as soon as possible [BNC]. Констатація факту в дискурсі прагматичного кохання переважає над гіперболізацією, спостерігається тенденція до максимальної точності, буквальності та правдивості у висловлюваннях, відчутна орієнтація на з’ясування реального стану справ, що не враховує емоції співрозмовника: Why would I send flowers? What's the occasion? (M. Shyamalan). Мовна особистість прагматичного закоханого реалізується, як правило, у побутовому дискурсі, у різноманітних ситуаціях повсякденного спілкування. Основною концептуальною метафорою прагматичного кохання є метафора LOVE IS A BUSINESS, наприклад: But, in any case, for the thrifty bourgeois love-insurance, with its daily payments of patience, forbearance, and resignation, she was no longer eligible (М.Mccarthy).
Основною стратегією особистості маніакального закоханого є здійснення сильного емоційного впливу (вербально та невербально) на адресата з метою втримання та контролю над його почуттям. У межах цієї стратегії розглядаються дві тактики вербальної поведінки. Перша полягає у цілеспрямованому намірі викликати емоцію жалю, співчуття у адресата, зокрема, шляхом приниження себе та звеличення співрозмовника. З тактикою викликання емоцій співчуття та жалощів у адресата пов’язані мовні прийоми опису власного почуття як вкрай болісного, такого, що має сильний вплив на самопочуття мовця: When my love affairs break up, I get so depressed that I have even thought of suicide [BNC]. Метафорична репрезентація власного почуття (self-report statements) у мовленні маніакального закоханого буде представлена концептуальними метафорами у вигляді схеми: PHYSIOLOGICAL EFFECT OF LOVE IS LOVE (наприклад, LOVE IS ILLNESS, LOVE IS MADNESS, LOVE IS INTOXICATION, LOVE IS PAIN та ін.). Друга тактика включає в себе більш агресивні, владні прийоми контролю над адресатом, інвективні стратегії, тощо. Мовна особистість маніакального закоханого може реалізувати себе в афективному, владному типі дискурсу, у вживанні „емоційної тираніі”, що реалізується в інвективній мовленнєвій поведінці, наприклад, риторичних питаннях (Do you love me, then?), звинуваченнях (You don’t love me), демонстративній вербальній поведінці (I don’t care if you still love me or not), погрозах (And if you don’t do that, I will fall ill or become very unhappy), категоричних вимогах (I have done so much for you, so now you should do this for me. I want you to live your life according to my beliefs and ideas). Важливо, що метою маніакального закоханого є не стільки контроль над діями адресанта, скільки контроль над його (її) внутрішнім світом: I need you to need me, and to look after me exactly the way I have in mind. I need your attention, your sympathy, your consent, your time, your presence, your love [BNC].
Мовна особистість суб’єкта кохання-агапе описує своє почуття відповідно до існуючих моделей теоретичного опису цього типу кохання. Мовній особистості суб’єкта кохання-агапе властива всеохоплююча адресатність: певна „розмитість" образу адресата, яким може бути як кохана людина, так і родич, і друг, і навіть знайомий. Зважаючи на існуючу в англо-американській культурі систему цінностей, таких, як: personal growth, individual freedom, self-reliance, враховуючи індивідуалістичність західної культури в цілому, можна зробити висновок, що якщо кохання-агапе і має високий аксіологічний статус у філософії та релігії, то у повсякденній, „наївній” свідомості агапе не належить до основних цінностей суспільства. Кохання-агапе переважно передається теоретично-описово, дистанційовано. Вживання дієслів переважно активного способу теперішнього часу концептуалізує таке кохання як субстанцію/силу, наділену характеристикою акціональності: Love makes us see the truth, makes it our duty to tell the truth. Love drives us, even when we are not aware of it (BNC).
Вербальна поведінка кожної типізованої мовної особистості у дискурсі кохання є реалізацією інтуїтивних та осмислених фонових знань комуніканта щодо кохання, нормативних засобів його вербального вираження та позалінгвальних компонентів, що супроводжують любовне спілкування. Комунікативна ситуація конфлікту між мовними особистостями різних типів кохання може спричинятися конфліктністю стилів вербальної поведінки, комунікативної програми в цілому. Так, комунікативний конфлікт між мовними особистостями маніакального та прагматичного закоханих може бути результатом розбіжностей у виборі типу аргументації. Якщо для мовної особистості суб’єкта кохання-манії властивою є емоційна аргументація, використання емоційного тиску на адресата, то мовна особистість прагматичного закоханого реалізується переважно у логічній аргументації. Типізація мовних особистостей того чи іншого різновиду кохання повинна також враховувати ґендерний аспект конкретної комунікативної взаємодії. Відомо, що жінки є більш орієнтованими на соціальну інтеракцію та спілкування в цілому. У неконфліктних ситуаціях спілкування жінки є більш уважними слухачами, які вживають більше емпатичних тверджень (empathy statements) та налагоджують емоційний контакт між комунікантами. Стосовно конфліктних комунікативних ситуацій відомо, що жінки більш емоційно поводяться під час вербального конфлікту: Women are more demanding, using threats, "guilt trips," and personal attacks to persuade. They send more double messages: smile and say, "You're terrible!" (D. Tannen).