Курсова робота
на тему “Навчання граматики іспанської мови на середньому ступені середньої загальноосвітньої школи”
Вступ ....................................................................................................... 3
I. Мета та зміст навчання граматики іспанської мови в школі ............. 3
II. Технологія навчання активного граматичного матеріалу ................ 7
II.1. Ознайомлення й первинне закріплення граматичного матеріалу . 7
II. 2. Тренування .............................................................................................. 9
II. 3. Застосування граматичного матеріалу в мовленні ...................... 13
II. 4. Контроль граматичних навичок ................................................... 14
II. 5. Послідовність дій викладача при формуванні мовленнєвих
граматичних навичок ...................................................................... 15
III. Розробка фрагментів уроків з навчання граматики у 8-му класі ... 17
Висновки ................................................................................................ 19
Список основної використаної літератури ........................................... 21
В умовах безперервного розширення міжнародних контактів досягнення головної мети навчання іноземних мов – сформованості комунікативної компетенції – набуває особливого значення. Формування вмінь іншомовного спілкування передбачає зокрема оволодіння учнями граматичними навичками.
Навчати граматики іноземної мови – це означає формувати в учнів граматичні навички. Пошук оптимальних шляхів формування граматичних навичок слід почати з усвідомлення того, як відбувається породження мовленнєвого висловлювання в природному мовленні, при сформованих мовленнєвих механізмах. Знаючи це, можна буде чітко уявляти собі, які саме процеси слід формувати в учнів, в який спосіб організувати їхню навчальну діяльність.
Звичайна річ, ми говоримо не для того, щоб вжити ту чи іншу граматичну структуру, а для того, щоб передати чи отримати необхідну інформацію, поділитись своїми почуттями, вирішити які-небудь життєві чи виробничі проблеми, або просто встановити соціальний контакт.
Сформована граматична навичка включає в себе володіння такими операціями:
а) відбір граматичної структури, необхідної для вираження думки;
б) оформлення мовленнєвого висловлювання з даною граматичною структурою, тобто відбір потрібних граматичних флексій, слів, формуючих структуру, розташування слів у реченні в правильному порядку.
Психофізіологічною основою граматичних навичок є система фразових стереотипів. При оволодінні рідною мовою ці стереотипи формуються самі собою, підсвідомо, завдяки існуванню природного мовного оточення. При навчанні ж іноземної мови необхідно спеціально організовувати мовлення учнів в такий спосіб, щоб забезпечувати повторюваність в їхніх вправах одних і тих же граматичних структур протягом обмеженого відрізку часу, в результаті чого й будуть формуватись іншомовні фразові стереотипи. Програми з іноземних мов та діючі підручники визначають граматичні явища, якими повинні оволодіти учні на тому чи іншому етапі навчання. Забезпечити їхню повторюваність повинен учитель. Від його майстерності, вдумливого планування послідовності вправ, вміння правильно організувати ці вправи залежить успіх цієї важливої справи – формування граматичних навичок учнів.
I. Мета та зміст навчання граматики
Основна задача в навчанні граматики – навчити учнів практично користуватися нею в комунікативних цілях, а це означає “оволодіти способами змінювати форми слів та поєднувати слова в реченні”(22,с. 331), тобто оволодіти граматичними навичками. В методиці навчання граматики є ще багато невирішених питань, деякі з них вирішуються різними методами по-різному. Найбільш актуальними в даний час є наступні питання: 1) відбір граматичних явищ з урахуванням цілей навчання і послідовність їх засвоєння; 2) способи презентації граматичних явищ в залежності від виду мовленнєвої діяльності, в якій вони використовуються; 3) види вправ для автоматизації граматичних явищ та формування граматичних навичок; 4) роль і місце правил у навчанні граматики; 5) співвідношення роботи по структурах (аналогії) та правилах при навчанні граматики.
Проблему відбору граматичного мінімуму для навчання іноземної мови різних контингентів учнів та розподілення граматичного матеріалу по концентрам навчання не можна вважати вирішеною, однак можна відмітити основні фактори, які необхідно враховувати, коли те чи інше граматичне явище пропонується для вивчення на певному етапі навчання. До таких основних факторів можна віднести: 1) дидактичне правило ізоляції труднощів та принцип вивчення матеріалу від легкого до складного; 2) потреба комунікації, тобто необхідність вивчати перш за все ті граматичні явища, без яких неможливо забезпечити практичні потреби мовлення (уміння говорити, розуміти мовлення на слух, читати, писати) у межах відібраної для даного року навчання тематики; 3) достатній лексичний запас, який може забезпечити можливість розвитку автоматизму. Якщо на даному етапі навчання учні володіють обмеженим запасом лексики і нове граматичне явище не може в зв’язку з цим бути використане в різних ситуаціях або проілюстроване достатньою кількістю прикладів, то його вивчення слід віднести на більш пізній період, в іншому випадку навчання може прийняти форму теоретизування, замість того, щоб розвивати в учнів навички та вміння практичного користування граматичним матеріалом у мовленнєвій діяльності.
У зв’язку з практичною направленістю навчання, фактор потреби мовлення став провідним при відборі того чи іншого граматичного матеріалу для певного ступеню навчання. Такий підхід іноді вимагає введення граматичного явища, яке з ряду причин не може бути пояснене на даному ступені навчання: або знання учнів настільки обмежені, що вони не можуть усвідомити нового поняття, або граматичне явище занадто складне й потребує великої кількості часу для пояснення, або ж це одиничне явище, яке не підлягає узагальненню. В цих випадках такий граматичний матеріал вивчається як лексика, тобто для його презентації та закріплення використовуються всі ті прийоми, які використовуються при роботі з лексикою.
Але можуть бути й випадки, коли те чи інше граматичне явище, яке на початковому етапі було введене як лексика, узагальнюється на більш продвинутому етапі, коли для цього є відповідні умови: достатній лексичний запас або достатньо знань, щоб теоретично осмислити узагальнення.
Іншим принциповим питанням при вивченні граматики є питання про роль та місце правил. Граматичні навички утворюються на основі аналогії, яка є однією з найбільш легких форм умовиводів. Засвоївши певні одиниці, учні за аналогією можуть будувати їм подібні. Спираючись на це психологічне положення, багато методистів, як вітчизняних, так і зарубіжних, намагаються побудувати навчання іноземній мові на основі моделей (або структур), відмовляючись при цьому від використання правил. Але такий підхід до навчання граматики є недостатньо обґрунтованим.
Кожна структура (або мовленнєвий зразок) складається з певного числа компонентів, розташованих у послідовності відповідно до норм даної мови. Учень, будуючи речення за аналогією, користується, як правило, не ізольованими словами, а словосполученнями, синтагмами, що входять до даної структури. Отже, щоб побудувати нове речення за аналогією до відомого мовленнєвого зразка, учень повинен заздалегідь знати всі слова в готовій формі, але він не обирає саму форму слів (відміняє іменники, дієслова і т. п.). Але важко передбачити, що учні знають форми всіх слів. Тому, починаючи із самостійного вибору словоформ, учень не може користуватися лише аналогією, йому необхідні правила, які вказують на межі можливого використання аналогії. Таким чином, правила й робота за аналогією не виключають, а розумно доповнюють одне одного. Роль правил та аналогії у навчанні та співвідношення між ними залежать від етапу навчання. На початковому етапі перевага віддається вправам, в основі яких лежать дії за аналогією; на більш продвинутих етапах, по мірі накопичення мовного матеріалу (лексики, граматики, структур), по мірі оволодіння навичками та вміннями, по мірі накопичення певних знань все більшу роль починають грати правила. Слід відмітити, що співвідношення правил та аналогії залежать від мови, що вивчається. Також не має сенсу звертатися до правил і тоді, коли структура, що вивчається, має аналогію в рідній мові учнів. Наприклад: Yo vivo en Kíev.
Торкнувшись правил, необхідно зупинитись на питанні про характер правил. Основним недоліком правил, що зустрічались раніше в підручниках, а іноді є й зараз, були, по-перше, їх громіздкість, повідомлення всілякого роду винятків, а, по-друге, відсутність вказівок на використання правил з метою оволодіння діями та граматичним матеріалом. Такі правила не є корисними, якщо метою навчання є практичне оволодіння іноземною мовою. Тому зараз усі методисти погоджуються, що правила, по-перше, повинні спонукати учнів до дій з граматичним матеріалом, а, відповідно, повинні мати характер інструкцій до виконання дій. По-друге, вони повинні використовуватися лише в тому випадку, коли охоплюють собою велику групу лексики. Поряд з правилами-інструкціями на більш продвинутих етапах навчання повинні використовуватися й правила-узагальнення. Правила-інструкції вказують учню, що та як він повинен робити, щоб утворити або впізнати ту чи іншу граматичну форму. Ці правила повинні бути прості, точні, стислі та чіткі, тому потрібно формулювати їх на рідній мові. Правила повинні займати мінімальну кількість часу, основний час повинен бути відведений на автоматизацію граматичних явищ, без чого практичне оволодіння мовою неможливе.
В навчанні граматиці тим, що викликає найбільше труднощів, є оволодіння способами зміни словоформ, словосполученнями в реченні у відповідності з нормами мови, що вивчається, тобто оволодіння операціями, діями й системою дій, а також вироблення певних автоматизмів. Для подолання цих труднощів необхідно знайти найбільш ефективні шляхи навчання учнів граматичним діям, що складають автоматизовані компоненти мовленнєвої діяльності. Однак граматичні дії складають компоненти різних видів мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, читання, письма), а кожний з них має свою специфіку. При мовленні задачею того, хто говорить, є підібрати необхідну мовленнєву форму, щоб адекватно передати свої думки, в іншому випадку комунікація може не відбутися. При сприйманні мовлення форма вже є даною, і по цій формі потрібно адекватно відтворити зміст.