Французька мова загальна інформація

Реферат на тему:

Французька мова (загальна інформація)

Французька мова (Français) - державна мова Франції (і залежних територій), Бельгії, Швейцарії, Канади (головним чином Квебеку) - загалом 25 країн. Для 75 мільйонів людей французька - рідна мова, ще для 52 мільйонів - друга мова. Вона одна з п'яти офіційних мов Організації Об'єднаних Націй.

Французька належить до західно-романської групи романської (італійської) гілки індоєвропейської родини мов. Найближча до неї - ретороманська (Швейцарія) мова. Також є багато спільного з іспанською, португальською, провансальською. Менш схожі італійська, румунська, сардинська, корсиканська та латина.

Історія

Територія Франції до початку І тисячоліття була заселена кельтськими племенами. Після завоювання Галлії Юлієм Цезарем у 58-51 роках до Р.Х., цими землями поширилась народна (вульгарна) латина, з якої і розвинулась французька мова. Історія французької мови поділяється на шість головних періодів: галло-романський, старофранцузький, середньофранцузький, ранньої сучасної французької, класичної сучасної французької, теперішньої сучасної французької.

Галло-романський період тривав з V до VIII століття. Вульгарна латина у Галлії почала набувати особливостей, що відрізняли її від латини, якою розмовляли в інших районах Римської імперії. Глоси Reichenau є хорошим зразком цієї мови. Наприкінці V століття Галлія була завойована західногерманськими племенами салічних франків, які поступово зливаються з галло-римським населенням і дають країні своє ім'я після утворення Французького королівства у 843 році.

Старофранцузький період тривав з ІХ до ХІІІ століття. У цей період діалект латини Північної Галлії перетворився на окрему мову (Langue d'oil) з власною граматикою. Перший текст цією мовою - "Страсбурзькі клятви" 842 року. Старофранцузька література почала розвиватися з Х століття - складалися поеми, що звалися жестами (chansons de geste). Кращим зразком французького героїчного епосу є "Пісня про Ролінда". До Х століття склалися два діалекти старофранцузької - північний (норманське, пікардійське та інші наріччя) та провансальський (гасконське, лангедокське та інші наріччя). Проте до XV століття французькою розмовляють тільки у центральному районі Іль-де-Франс. У провінціях, особливо у Провансі та Лотарингії, розмовляють на своїх мовах. Французька у цей період вже вивчалась у сусідніх країнах (особливо у Німеччині). У ХІ-ХІІІ столітті, після норманського завоювання, французька була мовою вищих класів у Англії, й справила величезний вплив на англійську мову. Цей вплив був настільки великий, що носії сучасної англійської не розуміють давньоанглійську (англо-саксонську), також вона була мовою хрестових походів у Левант (Сирію, Ізраїль).

Середньофранцузький період тривав з XIV по XV століття. У цей період відбулось багато змін у вимові та граматиці. Літературною мовою була обрана мова району Іль-де-Франс, мови інших провінцій стали занепадати. Французька замінила латину у адміністративних текстах.

Рання сучасна французька мова (XVI століття). Прагненням письменників цього періоду, наприклад "Плеяди", було піднести французьку мову до рівня латини. У 1549 Ж. дю Беллі публікує маніфест "Захист та прославлення французької мови". Видається роман "Гаргантюа та Пантагрюель" Франсуа Рабле, де французька проявилась у всій своїй багатобарвності. У 1539 королівський декрет (ордонанс) Франциска І наказує вживати французьку у діловодстві.

Класична сучасна французька мова (XVI-XVIII століття). У 1694 році створюється Французька академія, що складає нормативний словник та граматику французької мови. Народна латина, що лежала в основі повністю змінилась: на місці довгих та коротких голосних виникають відкриті та закриті голосні, ненаголошені голосні були редуковані аж до їх повної втрати, перестають вимовлятись кінцеві приголосні. У цей період французька стала світовою мовою. Вона стає мовою вищих класів у багатьох країнах Європи. З колоніальною експансією Франції поширюється до Америки (Канада, Луїзіана, Карибські острови, Гвіана та ін.).

Сучасна французька мова

Початком власне сучасної французької мови вважається ХІХ століття. Між 1789 та 1918 була зафіксована вимова, що зберігається й у наш час. У ХХ століття французька стала державною у колишніх французьких та бельгійських колоніях у Африці.

Стандартна французька ґрунтується на діалекті району Іль-де-Франс (який формально зветься франконським), що був офіційною стандартною мовою з середини XVI століття. Французька (франконська) замінила майже всі регіональні діалекти півночі та центру Франції. Їх всі називають також Langue d'oïl, слово "oïl", сучасне "oui", означає "так".

Французькі діалекти поділяються на п'ять груп:

Центральні: франконський, орлеанський, бурбонський, шампаньський;

Північні: пікардинський, північнонорманський, валлонський (його часто визначають як окрему мову);

Східні: лорренський, бургундський, франко-комтський;

Західні: норманський, галльський (навколо кельтської зони Бретані), Angevin, Maine;

Південно-західні: Poitevin, Saintongeais, Angoumois;

Лінгвістичні особливості

Фонетика. Сучасна французька має 15 голосних та 20 приголосних. Голосні можуть бути відкритими ([e]) або закритими ([o]), лабіалізованими ([њ], [ø], [y]) та назалізованими. Колись велика кількість дифтонгів значно зменшилась. Французька орфографія є історичною (традиційною) сильно нагадує латину, через що вона дуже сильно відрізняється від вимови. Особливістю французької вимови є зливання слів у мовному потоці з одним наголосом у межах фрази (ритмічної групи), зчеплення (enchaînement) - злиття голосних на межі слів, зв'язування (liaison) - якщо у межах однієї ритмічної групи слово закінчується на приголосний який не вимовляється, а наступне починається на голосний, то приголосний вимовляється і утворює склад з наступним голосним.

Граматика. Граматика французької мови (морфологія, синтаксис) схожа на граматику інших романських мов. Іменник має категорію числа, проте не має категорії відмінка (вона занепала ще у XIV столітті) та роду (визначається за артиклями - "le" (означений чоловічий), "la" (означений жіночий), "les" (означений для обох родів множини)). Вживається також партитивний артикль: "du", "de l'/de la", "des". Колись був і середній рід, але на сьогодні він повністю зник. Прикметники та дієприкметники узгоджуються з іменниками у роді та числі. Дієслова мають категорії часу (прості, складні та складені), особи та числа, стану, способу. Велика кількість дієслів (бл. 300) неправильні, як і в англійській.

Лексика. Дві треті французької лексики походять з латини. Деякі слова запозичені з кельтських мов (crême, mouton, brébis, bouleau), з арабської (magasin, orange) через іспанську. Багато з германських мов (2% лексики). Грецькі слова спочатку запозичувались через латину, але багато з'явилось без посередництва під час розвитку французької наукової літератури у XVI столітті.

***

Основною проблемою французьких лінгвістів сьогодні, окрім сильного впливу англійської, є проблема регіональних мов та діалектів. Одні науковці визначають регіональні мови французької як діалекти, інші як окремі мові, ще інші як варіанти французької. Найбільш відмінна від стандартної французької канадська французька через великий вплив англійської та віддаленість від Франції. Деякі науковці визначають її як північно-західний діалект французької. Великою проблемою є інші мови, якими розмовляють на території Франції (їх теж часто називають регіональними мовами, через що виникає плутанина). Через політику уряду утискалися не лише діалекти французької, а й такі мови як баскська, корсиканська, окситанські (провансальська) та ін. Сьогодні ситуація з цими мовами теж не найкраща, вони поступово зникають. Великою мірою через мас-медіа, що всюди тяжіють до стандартної французької, мобільність населення, та складеними стереотипами коли діалекти та ці мови вважаються ознакою провінціалізму та неосвідченості.