Функції ідіом (стр. 2 из 5)

Фразеологічні одиниці Фразеоло-гічні одиниці	Рівень словосполучення Рівень слово- сполучен-ня	Зрощення: Dutch soup –“something very easy”, to pull one’s leg –“to deceive somebody”, to jump down one’s throat –“to criticize severely”.
		Напівзрощення: to pay the piper –“to pay for one’s mistakes”, to say a mouthful –“to say something of a significant or shocking nature”.
		Єдності: to get one’s second wind –“to get a second burst of energy”, to kill two birds with one stone –“to accomplish two objectives with one action”.
		Напівєдності: pat answer –“a prepared reply”, shotgun method –“a method in which several solutions are tried at once to see which one might work”.
		Фразеологічні сполучення: now and then, to make progress, to take into consideration, in case of, again and again, to make friends.
	Рівень речення	Фразеологічні вирази	– ідіоматичного характеру: don’t count your chickens before they are hatched; the dog returns to his vomit.
			– неідіоматичного характеру: The more you learn, the more you know; appearances are deceptive.

ідіоматичні одиниці неідіоматичні одиниці

Таким чином, поняття “фразеологія” та “ідіоматика” перехрещуються, але не суперечать одне одному. Ми пропонуємо розрізняти фразеологічні одиниці ідіоматичного і неідіоматичного характеру, оскільки не всі фразеологізми є ідіомами. З іншого боку, ідіоматика виходить за межі фразеології. Ідіоматичні одиниці існують як на рівнях речення і словосполучення, так і на рівні слова. Поява ідіоматичних одиниць зумовлена потребою дати конкретну і образно-емоційну оцінку предметам та явищам, які вже мають вербальну форму вираження. Постійне суміщення значення прототипу ідіоматичних одиниць та їх ідіоматичного значення спричиняє, з одного боку, ускладненість смислової структури, а з іншого – її образність і, як наслідок, здатність виконувати експресивну функцію.

Занадто вузьке і структурно лімітоване тлумачення ідіоматики призвело до того, що ідіоми досліджувалися переважно на рівні словосполучення (тобто ідіоми-фразеологізми), у той час як однослівним ідіомам майже не приділялося уваги. Проте, як свідчать результати аналізу наукової літератури та ілюстративного матеріалу, однослівна ідіоматика є актуальним і цікавим об’єктом лінгвістичного дослідження.

1.2 Місце ідіом в системі фразеологічних одиниць мови

Як можна зрозуміти з викладеного вище, сфера фразеології усвідомлюється по-різному у різних теоретичних концепціях. Проте більшість дослідників сходяться в тому, що фразеологізми повинні характеризуватися трьома найважливішими параметрами: неоднослівністю, стійкістю та ідіоматичністю. Перший з цих параметрів можна вважати єдиним відносно ясним та операційним поняттям, хоча й тут виникають проблеми, пов’язані з наявністю або відсутністю в тій чи іншій мові орфографічної традиції, розрізненням слів і словосполучень, слів и речень в даному морфологічному типі мови тощо. Категорія стійкості є вже менш визначеною, але найбільші запитання викликає поняття ідіоматичності. В найбільш загальному розумінні ідіоматичність позначає «властивість мовних одиниць формувати цілісне значення не із суми значень її складників або незалежно від них» Фразеологія виявляється лише одним з проявів ідіоматичності.

Розглянемо фактори, які можна розглядати як причину стійкості ідіоматичних одиниць. Вочевидь, достеменно виявити справжні причини формування стійких зворотів тільки в рамках лінгвістики неможливо, адже найчастіше причини стійкості носять екстралінгвістичний характер. Тут може виявитися важливою культурна значущість вихідного тексту (пор. численні ідіоми-біблеїзми, ідіоми літературного походження з відомих художніх творів, зокрема, з творів В. Шекспіра в англійській мові); підвищення престижності та/або поширення сфери функціонування певних фахових мов або жаргонів (поширення сленгізмів через розмовне мовлення та ЗМІ до художньої літератури). культурно-історичний контекст (так, за даними А.Швейцера, внаслідок контактів з представниками інших народів протягом колонізації Північної Америки, в американському варіанті англійської мови опинилися ідіоми не лише британського, а й індіанського, французького, голандського, німецького та іспанського походження). Втім, багато з причин узуалізації залишаються незрозумілими.

Роль власно лінгвістичних факторів узуалізації, вочевидь, є невеликою, однак суто лінгвістичні особливості мовних виразів, що сприяють узуалізації, безсумнівно, існують. Можна впевнено вказати лише один з них – ускладненість форми. Найчастіше – це рима, пор. укр. «не сіло, не впало», «часто-густо», «попав на ліки – пропав навіки», «ні сват ні брат»; англ. “high and dry”, “by hook or by crook”, “at sixes and sevens”. До цього ж типу ідіоматичних утворень належить також подвоєння основи на зразок: «вік вікувати», «дурень дурнем», “in bag and baggage”. До числа прийомів ускладнення форми належать також алітерації (характерні для германських мов), асонанси тощо. Зокрема, В.Колінз зазначає: “Sometimes a dominating factor in the formation or the popularity of an idiom must have been a desire for euphony, alliteration, rhyme, repetition”.

Зауважимо, що в сучасній лінгвістиці поняття «ідіоматичності» пов’язується не лише з фразеологією. Ідіоматичність проявляє себе також у морфології та синтаксисі. Так, у словотворі ідіоматичність представлена простим чи складним словом, формальні складники якого не беруть участі у формуванні його семантики. Такі слова характеризуються умовною мотивацією (псевдомотивацією). Причинами такої ідіоматичності значення є формальні зміни, утрата значень слів-мотиваторів або їхнє переосмислення, руйнування первісного образу, покладеного в основу творення слова, невірне калькування, ефективність вибору мотиваторів, які є випадковими, що надає слову особливої експресивності й увиразнює мовлення. У синтаксисі ідіоматичність розглядається на підставі фразеологізованих неподільних речень.

Слід додати, що статус ідіом як складової частини фразеологічної системи ніколи не було поставлено під сумнів, на відміну від прислів’їв, приказок, крилатих слів, яким багато вчених відмовляють у приналежності до фразеології, вважаючи, що подібні одиниці утворюють так званий пареміологічний фонд, який є предметом дослідження специфічної маргінальної наукової галузі – пареміології, яка корелює з лінгвістикою та фольклористикою, або так званих кліше, чи мовних штампів, на зразок «добрий день», «шановне товариство» тощо. Звернемо увагу також на величезний лінгвокультурознавчий потенціал фразеології, адже саме в ідіоматичних одиницях мови відбито багатовікову історію народу, своєрідність його культури та побуту. Внаслідок того, що в ідіоматичних виразах чітко відображається національний характер народу, їхнє активне засвоєння необхідно кожному, хто вивчає мову. Також необхідно розвивати вміння коректно вживати ідіоми в мовленні, правильно відчуваючи їхній стилістичний регістр – чи належать вони до просторіччя, або вульгаризмів, канцеляризмів або книжкового стилю.

Автори також зазначають, що нові ідеї можуть бути вираженими не тільки окремими лексемами-неологізмами, але також і комбінацією двох-трьох слів, наприклад: відомі слова wage і to freeze, але ідея a wage-freeze прийшла в мову лише на початку вісімдесятих років минулого століття. To freeze wages – інший вираз, що прийшов з британської політики та економіки та означає «зупинити зростання заробітної плати». Подібну ідею передають усталені вирази to freeze prices та a price-freezer.

Отже, ідіоматичні одиниці, або фразеологічні зрощення складають ядро фразеологічного фонду будь-якої мови. Вони не тільки містять у собі історико-культурну інформацію, а й відображують динаміку розвитку мови.

1.3 Ідіоми в ПД

Досліджуючи природу і функції ідіом у ПД, слід нагадати, що однією з головних рис спілкування через засоби ЗМІ є його опосередкованість мас-медійними засобами. Економічні та ідеологічні умови цього опосередкування досить жорстко визначають правила викладення суспільних явищ і подій у цьому типі дискурсу.

Маркетингова (продуктова й виробнича) концепція припускає завоювання споживача, у тому числі шляхом використання оригінальних методів і форм у подачі матеріалу (оригінальність, мова, стиль тощо). У світлі даних вимог стає очевидним, що естетичний мотив, що супроводжує вживання ідіом, навряд чи може бути домінуючим у ПД. Ідіома у такому контексті не може бути просто естетичним додатком до інформації, а стає засобом досягнення інституціональних цілей, зумовлених економічною та оцінно-ідеологічною конкуренцією. Таким чином, зростаюча практика вживання ідіом у сучасних ЗМІ свідчить про значні прагматичні можливості ідіоматичних одиниць, використання яких дозволяє конкретним мас-медіа зберігати й підвищувати свою конкурентоспроможність.

Це, звісно, не заперечує естетичної функції ідіом, а лише визначає її статус як допоміжної стосовно функції впливу. Отже, ідіоматичний спосіб викладення інформації спрямований не на задоволення естетичних потреб адресату, а на оптимізацію інформаційного впливу на нього і, тому, не може вважатися звичайною прикрасою мовлення.

Мову не можна вважати лише пасивним відображувачем і накопичувачем інформації про об’єктивний світ. Мова сама може бути активним знаряддям формування дійсності. Наприклад, мова пропаганди використовується для досягнення економічних переваг у бізнесі або політичних переваг у сфері управління. У публіцистичному дискурсі велику роль відіграє лексика з емоційно-експресивною та оцінною конотацією. Щоб надати тексту дискурсу потрібну у цей момент конотацію, слід постійно контролювати лексику, яка у ньому використовується .