РОЗДІЛ ІІ. Конструкції з однофункціональними предикативними частинами
Безсполучниково складні речення з однофункціональними предикативними частинами становлять конструкції відкритого ряду, компоненти яких виконують однакову семантичну роль. На думку С.І.Дорошенка, цей вид структур складають "конструкції з граматичним значенням переліку, що грунтуються на співвідношенні значеннєво й синтаксично однофункціональних предикативних частин" [31,с.35]. Такі речення він називає конструкціями з перелічувальною семантикою. Їх інтонація характеризується однаковою тональністю кожної складової частини, крім останньої, яка має інтонацію завершеності. Вимову цих речень супроводжує помірне зниження тону в кінці кожного компонента і незначна пауза між ними. Більш виразно це помітно під час проказування речень, які містять більше ніж два складники. Такі конструкції найбільшою мврою властиві для безсполучникових структур із перелічуваною семантикою.
За структурними і семантичними ознаками речення перелічуваної семантики С.І.Дорошенко поділяє на два різновиди: речення перелічувальної семантики із значенням одночасності і речення перелічувальної семантики із значенням часової послідовності.
Конструкції перелічувальної семантики із значенням одночасності дій, фактів, явищ мають таку особливість: кожна з частин цього різновиду речень незалежно від способу її вираження виступає рівнозначним компонентом і семантично, і структурно. Дії і факти, що ними відтворюються, об’єднані одним часовим відрізком. Перелічувані дії і явища можуть перебувати у плані минулого, теперішнього і майбутнього, наприклад: "Запарувало рілля, тьмяно заблищали на сонці одвернуті лемешами скиби землі"; "Собаки на цепах так і рвуться на нас, шерсть на них як на добрій вівці"; "Вона й дитину догляне, вона й невісточку розуму навчить".
Компоненти таких утворень будуються за однотипним зразком – у прямому чи інверсованому розміщення підмета і присудка. Найчастіше такі речення двочленні, підмет виражений іменником, присудок – особовою формою дієслова.
Щоб віднести дії та явища в один часовий відрізок, часто вводять у безсполучникову конструкцію спільний для всіх компонентів другорядний член. Спільним елемент стає, коли займає препозитивне місце. За нашими даними, у безсполучникових складних реченнях, роль спільного другорядного члена можуть виконувати:
1) обставини місця: "Коло нього, затоплений у воду, стояв човен, лежало поламане весло";
2) обставини часу: "Іноді мелькне чиясь тінь, глухо задзеленьчить відро";
3) додаток: "Від неї пахло духами і жіночою звабою, віяло гордістю і непокорою"; "А в Гната – сідло на рипах, кінь як звір". Здебільшого місце спільного члена є закріпленим, тобто завжди знаходиться на початку всієї конструкції. Поставлений у препозицію, він "виконує важливе семантичне навантаження" [31, с.37]: називається об’єкт, про який ідеться в реченні або обставина ,що повідомляє про те, де, коли чи як відбувається перелічуване в наступних компонентах. Спільний член втрачає свої особливості під час перенесення його в межі наступної частини. У такому випадку він стає другорядним членом лише цього компонента. Це можна простежити на такому прикладі: "На Ташані кричали, ляпаючи крилами, гуси, чулося бовтання ненажерливої щуки" - Кричали, ляпаючи крилами, гуси, на Ташані чулося бовтання ненажерлевої щуки. Тому, на думку С.І Дорошенка, "препозицію спільного члена треба вважати конститутивною прикметою" [31,с.37] цього різновиду безсполучникових складних речень.
Конструкції перелічульваної семантики із значенням одночасності деякі вчені вважають граматичними одиницями з гнучкою структурою, оскільки, як однорідні за значенням, їх компоненти найчастіше не мають постійного місця в порядку розміщення. Ідеться про те, що зміна складових частин речення не внесе жодних змін у його значення, бо всі компоненти семантично одно функціональні і не мають ніяких ознак, що якось вказують на місце у послідовності переліку, наприклад: "Горища тріщали від пшениці, в клітках вистрибували кролі"; "Поміж сухим бадиллям картоплі греблися кури, у садку стояло прип’яте теля".
На певний порядок і розташування частин можуть впливати лише специфічно перелічувані лексеми чи наявність спільного члена у першому компоненті. Приміром, у реченні "За ним, енергійно накульгуючи, рушив Гаврило, трохи ззаду шелестіла босими ногами по піску Орися"є спільний член у першій частині за ним, який перешкоджає перенесенню однієї частини на інше місце.
Очевидним є висновок науковців про те, що лексична наповнюваність складних безсполучникових структур і деяка ознака будови компонентів, у тому числі й введення до першого компонента спільного члена, здатні обмежувати гнучкість речень [31, с.37-38].
За смисловим відношенням між частинами аналізовані складні конструкції наближаються до складносурядних речень, частини яких виражають перелік і пов’язані єднальним сполучником. Але ця подібність є стилістичною, бо за значенням ці конструкції відрізняються одна від одної, тобто безсполучникові складні речення не мають семантичної тотожності зі складносурядними реченнями.
Безсполучникові структури із значенням одночасності об"єднують перелічавані деталі в єдине ціле без виділення явищ чи дій окремого компонента, наприклад: "Коноплища розливали над оселями цибулячий дух ,на городах мервились кучугури соняшникових шапок". Кожна із частин наведеного речення важлива для вираження задуму автора, але ні дії,ні явища в ньому окремо не виділені. Така особливість семантико-синтаксичної структури характерна не тільки для елементарних безсполучникових конструкцій а й для багатокомпонентних утворень, пор. : "Заяча шапка його вкрилася інеєм, лице розрум’янилося"; "Нащадки Горонецьких зняли окуляри, попи тихо перехрестилися і перестали сперичатися за парафію"; "На болотах за Ташанню безугавно кричав кулик, іноді спросоння скиглила сполохана чайка, від ріки віяло теплом, від скошеного лугу – розіпрілою за день на сонці травою". Вживання таких речень у тексті сприяє досягненню ефекту нерозривності компонентів.
Більшість граматистів вважає, що безсполучникові складні речення зі значенням одночасності переважно використовуються у художніх описах. На думку С.І.Дорошенка, таке твердження є дещо категоричним.
Безперечно, для опису природу розкриття внутрішнього стану героїв, характеристики персонажів безсполучникові складні конструкції із значенням одночасності вживаються часто. Однак сфера їх уживання є не єдиною. У художніх творах справді трапляється велика кількість таких структур, що введенні для змалювання та відтворення словесних картин. У прозі Г.Тютюнника нами зафіксована значна кількість безсполучникових складних речень із значенням одночасності. Наприклад, словесний малюнок – картини живої природи – становлять такі конструкції: "Над Троянівкою висіло розцяцьковане зорями небо, у провулках чорною марою затаїлася темрява"; "Сосни червоніли стовбурами, боярськими шапками зеленів мох розцяцькований жовтим осиковим листом"; "Дон жовтів і каламутився, гнав посічену дощем хвилю, придонські ліси стояли чорні і холодні". Такі конструкції вводить автор до художнього тексту також для переліку зовнішніх рис героїв: "Чорна борода його загрозливо заворушилася із волохатих, сильних, голих по лікоть рук краплями стікала вода"; "Бліде, безкровне лице незнайомця було спокійним, навіть трохи відчуженим, тонкі губи міцно стиснуті"; "Григір відвів убік налиті тугою очі, лице його зробилося сумним і якимось безнадійним"; "Вологе від дощу волосся різко відтіняло бліде обличчя, великі єгипетські очі дивилися різко, з холодним полиском". Внутрішній стан людини розкривається у таких безсполучникових структурах: "В душі у неї буяла розбишацька веселість, нервовий мороз ходив по тілі"; "Маркові відібрало ноги, руде волосся підняло картуз".
Однак дослідник С.І.Дорошенко наголошує на тому, що речення розглядуваної семантики легко вводяться в текст офіційно-ділового, наукового, публіцистичного і розмовного стилів. Він робить висновок, що безсполучникові складні речення із значенням переліку належать "до активних засобів, поширених у різних стилях мови" [31, с.41]. Ми приєднуємося до висновку С.І.Дорошенка, про те, що аналізований різновид – конструкції, позбавлені стильової закріпленості.
Ще одну групу речень перелічуваної семантики із значенням одночасності утворюють безсполучникові складні структури із значенням сумісності дій. Їх особливості в тому, що, по-перше, "вони не формують однорідного ряду перелічуваності, оскільки в їх складових частинах наявне повторення формально відмінного лексичного елементу" [31, с.41], який зазначений у першому компоненті, через це частини стають пов’язаними одним предметом думки; по-друге, "у вираженні присудків предикативних інгредієнтів не завжди дотримана одночасність, хоч і немає послідовності у називанні дій"[31, с.41]. Саме через це такі структури сприймаються як конструкції із значенням сумісності повідомлюваного. Важливою структурною ознакою цих конструкцій є введення до натупного компонента особового займенника. Він може бути вжитим замість підмета попередньої частини, наприклад: "Весняні води ще не зійшли, вони затопили луги, луки ,все приташання аж до денелевських горбів"; "Над вишневою балкою диміла курява, з неї вирвалося декілька чорних крапок і швидко рухалися до Троянівки"; "Надвечір вийшла мати з торбинкою насіння в руках , старі калоші ляпали її по п’ятах"; "Собаки на цепах так і рвуться на нас, шерсь на них як на добрій вівці". Особові займенники можуть замінювати на тільки підмет, а й будь-який інший член. Так, у реченні "Подекуди вже палили вогнища з сухого бур’яну, біля них грілися трудармійці" прийменниково-займенникове сполучення біля них вжито замість додатка першого компонента. За нашими дослідженнями, у творах Г.Тютюнника часто функціонують безсполучникові складні речення, у яких особові займенники виконують функцію означення, наприклад: "Розлючені діди підійшли до тополі ,очі їх від пожеж червоні і лиховісні"; "Тимко ліг на спину і закрив очі, на густих бровах його блищало сонце"; "Мати, нагнувшись, лущила квасолю, білу хустку її зачорнювало вечір’ям". Переважно такі структури є двокомпонентними. Багатокомпонентні безсполучникові складні речення перелічуваної семантики з особовим займенником займають периферійну позицію. Можливі також випадки, коли у другій частині форма займенника пов’язана із займенником першої: "Він сухий, маленький, від нього несе міцним думом"; "Він там жив, там спав, туди йому діти носили їсти"; "Він був у мундирі, галіфе, чоботи його блищали в снігу". У конструкціях зі значенням сумісності місце предикативного компонента закріплене. Ці частини семантично залежні від іменників або початкових форм займенників, вони, як зазначає С.І.Дорошенко, "з різними про номінативними формами посідають постпозитивне місце по відношенню до частин, що отримують початкову форму суб"єкта повідомлення" [31, с.42]. Таке розміщення пов"язаних частин є ланцюговим поєднанням компонентів, коли предикативні одиниці сполучаються для вираження смислу за допомогою особового займенника, а це сприяє досягненню логічного зв"язку компонентів.