Визнання безсполучникових складних структур варіантами складносурядних і складнопідрядних конструкцій ставить їх у повну залежність від класифікаційної схеми сполучникових речень. За такого підходу неможливим стає розкриття всієї різноманітності безсполучникових структур, оскільки увага приділяється в основному тим реченням, які відповідають рубрикам сполучникових складних конструкцій. Проте серед безсполучникових складних структур є речення не співвідносні зі сполучниковими. До того ж безсполучникові складні синтаксичні одиниці, співвідносні зі складносурядними чи складнопідрядними не є повторенням граматичних властивостей сполучникових конструкцій: за характером граматичного зв"язку вони не поділяються на складносурядні і скаднопідрядні. Тому з’явилися тенденції класифікувати безсполучникові складні речення незалежно від сполучникових. Намітилось кілька підходів до розподілу безсполучникових структур без орієнтації на складносурядні чи складнопідрядні речення.
Ураховуючи важливість інтонації у вираженні змісту і передачі граматичних значень, низка вчених класифікує безсполучникові складні речення за ознаками інтонації (А.Н.Гвоздєв, Ф.К.Ружева та ін.). Але характер інтонації вони встановлюють відповідно до семантичної наповненості конструкцій у найбільш загальному вигляді. Виділяються, зокрема, інтонації переліку, зіставлення, пояснення, з’ясування, обумовленості, підрядності. За цих умов особливості мелодійного малюнка кожного різновиду речень залишаються нез’ясованими: не враховуються інтонаційні нюанси вимови, що супроводжують семантичне розрізнення близьких за будовою, але не тотожних за значенням конструкцій.
Крім поділу безсполучникових речень за інтонаційними ознаками відома класифікація заснована на врахуванні їх семантики і частково структури. У науковий обіг її ввів М.С.Поспєлов. За семантичним критерієм він поділив безсполучникові складні структури на конструкції однорідного (однотипного) і неоднорідного (неоднотипного) складу [58;160]. У кожному з них учений встановлює різновиди відповідно до характеру смислових відношень між частинами: серед речень однорідного складу – конструкції зі значенням переліку й речення зі значенням зіставлення; з-поміж структур неоднорідного складу – конструкції із значенням обумовленості, причиново-наслідковим, з’ясувальним, пояснювальним і приєднувальним.
Автори підручників і спеціальних досліджень по-різному поставились до цієї класифікацій: з деяким уточненнями вона була прийнята російськими й українськими мовознавцями. Зокрема, І.К.Білодід та Б.М.Кулик також виділяють дві групи цих речень: конструкцій з однотипними й конструкції з різнотипними частинами [48;170]. Проте в низці праць класифікація М.С.Поспєлова зазнала критики. Вказувалось на те, що в розрізненні типів безсполучникових речень вона йде від загального його змісту, що в ній недостатньо враховані структурні особливості аналізованих конструкцій, унаслідок чого стався збіг груп безсполучникових структур однорідного і неоднорідного складу з поділом сполучникових на складнопідрядні та складносурядні [4, с.139].
Однак, тенденція до виявлення структурних ознак, запропонована М.С.Поспєловим, була підхоплена мовознавцями. Застосовуючи структурний принцип класифікації безсполучникових речень, В.А. Бєлошапкова виходила з переконання, що завдання граматики "полягає в описі структури складного речення й того боку його семантики, що створюється цією структурою" [53, сю203]. Представлену нею класифікація за структурними рисами включає поділ безсполучникових складних одиниць на закриті й відкриті структури. В межах закритих структур виявляються конструкції з 1) типізованою і 2) не типізованою структурою, а серед груп типізованих структур – а) речення з анафоричним елементом в одній частині, б) речення з незаміщеною синтаксичною позицією в першій частині, в) речення з факультативною позицією завершальної частини [28; с.36; 3, с.236-237]. Запропонавана В.А.Бєлошапковою класифікація виявилася надто перспективною. Вона прийнята низкою дослідників і стала поштовхом до подальшого опрацювання й уточнення [12, с.345-348].
Виявлення структурних ознак безсполучникових складних конструкцій допомагає розкрити їх специфіку, а тому є необхідним. У зв’язку з цим у мовознавчій літературі висловлюються думки про те, що вивчення безсполучникових речень повинне починатись із пошуків "власне граматичних ознак їх структури і що всі вони мають бути перевірені за структурно-семантичною ознакою" [43, с.235]. Така вимога щодо напрямку вивчення безсполучникових структур відповідає позиціям сучасної синтаксичної науки.
Проте не можна лишити поза увагою класифікацію І.Р. Вихованця, який виділяє три види безсполучникових контрукцій 1) безсполучникові складносурядні речення, 2) безсполучникові складнопідрядні речення, 3) безсполучникові складні речення з недиференційованим синтаксичним зв"язком між частинами. Дослідник зауважує, що безсполучникові складносурядні речення функціонують у вузькій сфері, "у сфері однієї з груп складнопідрядних речень відкритої структури" [19, с.304], вони виражають лише часові відношення. Ці структури І.Р.Вихованець поділяє на конструкції із значенням одночасності дій, процесів або станів та структури із значенням часової послідовності. Про безсполучникові складнопідрядні речення мовознавець стверджує, що вони становлять найпериферійніший різновид і функціонують "тільки у сфері прислівного підпорядкування" [19, с. 322]. Безсполучникові складні конструкції із недиференційованим зв"язком є реченнями закритої структури. Відповідно до семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами І.Р.Вихованець виділяє їх основні семантичні класи: зіставні, протиставні, часові, причинові, наслідкові, умовні, пояснювальні [19, с.350-351].
Заслуговує схвалення класифікація С.І.Дорошенка, який враховує семантичні й структурні ознаки безсполучникових речень, тобто звертає увагу і на загальне значення, що виникає на основі синтаксичних відношень предикативних частин і становить граматичне значення, і на оформлення конструкцій – засоби структури: порядок частин, співвідношення дієслівних форм часу і способу, словопорядок у предикативних компонентах, лексичні компоненти на межі складників ,інтонацію.
Дослідник зауважує, що загальне значення безсподучникових складних речень "грунтується на взаємодії їх предикативних компонентів, фукції який у відношенні один до одного неоднакові" [31, с.33]. Їх відмінна роль проявляється в однофункціональності й різнофункціональності. На думку С.І.Дорошенка, якщо предикативні частини в складі єдиної інтонаційно завершеної структури виконують однакову семантичну роль і драматично не служать одна для одної, то такі компоненти безсполучникових речень слід вважати однофункціональними. Коли ж складники безсполучникових конструкцій взаємодіють як різносемантичні, взаємообумовлені одиниці, то тоді вони є різнофункціональними. Урахування такої відмінної синтаксичної ролі складових компонентів дало змогу науковцю поділити безсполучникові речення на класи конструкцій з однофункціональними й різнофункціональними предикативними частинами, перший з яких структурно відповідає відкритому ряду, другий – закритому [31, с.33].
Перший клас становлять дво- і багатокомпонентні речення, які функціонують із загальним значенням переліку. Їх семантика грунтується на перелічувальних відношеннях значеннєво однофункціональних і структурно однорідних частин. За цією ознакою С.І.Дорошенко виділяє окремий вид безсполучникових складних конструкцій – речення перелічувальної семантики.
Другий клас складають безсполучникові структури, значеннєва цілісність яких грунтується на взаємопов"язаності різнофункціональних предикативних одиниць. Їх семантична різноплановість виявляється по-різному: один компонент може бути тлом для зіставлення чи протиставлення, може уточнювати, коментувати інший компонент чи виражати додаткове повідомлення до нього, може становити часовий фон здійснення певної дії, виражати умову, причину, мету чи причинове обгрунтування. Відповідно до цього науковець виділяє такі значення: зіставно-протиставні, пояснювальні і детермінантні, що дало можливість розмежувати окремі види цієї групи речень:
1) речення зіставно-протиставної семантики;
2) речення, другий компонент яких виражає пояснення;
3) речення з детермінантними відношеннями частин [31,с.34].
Кожен із названих видів поділяється на різновиди відповідно до семантичних і структурних ознак, які супроводжують пов’язаність компонентів і формують певні синтаксичні відношення.
На нашу думку, саме класифікація С.І.Дорошенка глибоко розкриває семантико-структурні особливості безсполучникових речень як окремого типу складних конструкцій.
Отже, у проблемі класифікації безсполучникових складних речень в українській мовознавчій науці визначальним є те, що не існує єдиного погляду на розподіл цих конструкцій. Деякі дослідники вважають безсполучникові складні структури варіантами сполучникових речень і ділять їх відповідно до класифікації складносурядних і складнопідрядних конструкцій. Цей підхід перешкоджає розкриттю всіх різновидів безсполучникових речень. Інші мовознавці класифікують безсполучникові складні одиниці за ознаками інтонації, що також не дало чіткої диференціації типів безсполучникових складних конструкцій. Існують класифікації, засновані на врахуванні або семантики, або структури речення. Такі підходи теж не повністю розкривають особливості безсполучникових речень. Запропонована С.І.Дорошенком класифікація безсполучникових складних речень, що враховує і семантичні, і структурні особливості, найбільш грунтовно розкриває сутність цих структур.