Визнання безсполучникових речень окремим структурно-семантичним типом сприяло переростанню питання про них у самостійну теоретичну проблему, яка була підготовлена всім ходом розвитку синтаксичної теорії. 1956 року Є.А.Іванчикова писала: "Незаперечно разом з тим, що безсполучниковому складному реченню як особливій синтаксичній єдності, що не повторює собою синтаксичних якостей складносурядного і складнопідрядного речень, повинно бути відведене окреме місце в теорії складного речення" [38, с.79].
Два головні питання становили теоретичний план проблеми: 1) обгрунтування граматичної природи безсполучниковості і на цій основі визначення їх місця серед інших типів складних речень і 2) виявлення наукових засад класифікації безсполучникових складних структур.
Практичним їх втіленням було розширення досліджень семантичних, граматичних і стилістичних ознак складних безсполучникових конструкцій як на матеріалі сучасних літературних мов, так і за даними історичних і діалектичних джерел.
Загальнотеоретичні проблеми безсполучниковості піднімали в своїх працях В.В.Виноградов [17], О.В. Мельничук [24; 25], О.Г.Руднєв [61]. У низці праць розгядалися питання синтаксичного зв’язку в реченнях безсполучникового типу (А.А.Бронська, М.К.Милих), їх класифікації (В.К.Покусаєнко, В.В.Шеулін).
Проте увага до вивчення безсполучникових складних конструкцій, детальний розгляд їх окремих різновидів не усунули тих суперечливих поглядів, які репрезентують традиційний і новий підходи в аналізі суто безсполучникових одиниць. У результаті – в їх теорії залишається чимало заплутаного і нерозв’язаного.
Не всіма мовознавцями визнається самостійність безсполучникового типу речень. Не погоджуючись із концепцією М.С.Поспєлова, О.Г.Руднєв твердить, що "безсполучникові складні речення – це не особливий тип складного речення, а ті ж самі складносурядні чи складнопідрядні речення" [61, с.295]. І.О.Василенко у рецензії на книгу Б.М.Кулика "Курс сучасної української літературної мови" писав, що "виділення в окремий структурний тип безсполучникових складних речень є лише даниною синтаксичній моді , а не науковій теорії" [14, с.83].
На противагу цьому інші дослідники (наприклад, О.С.Мельничук), спираючись на існування таких різновидів "безсполучникових складних речень, які без зміни їх загальної семантики можуть бути перетворені як у складносурядні так і в складнопідрядні сполучникові (пор.: "Гаї шумлять – я слухаю"; Гаї шумлять, а я слухаю; Коли гаї шумлять, я слухаю), а ще інші взагалі важко піддаються перетворенню в безсполучникові складні речення (наприклад: "Подивився я на хати – нема в мене хати")", визнають, що "ці структурні особливості безсполучникових складних речень змушують розглядати їх поза обома основними типами складних речень як окремий структурний тип" [63, с.28]. Дотримуючись цього теоретичного положення, автори академічного синтаксису "Сучасної української літературної мови" виділяють безсполучникові конструкції в окремий структурно-семантичний тип складних речень.
Граматична традиція визнає два засоби зв’язку – сполучниковий і безсполучниковий – і два типи синтаксичного зв’язку – сурядність і підрядність. Сурядність може бути сполучниковою і безсполучниковою, підрядність має такі ж самі форми вираження – сполучникову і безсполучникову. Найбільш категорично таке розуміння взаємовідношень засобів і типів граматичного зв"язку з погляду історії й сучасного стану висловлено О.Г.Руднєвим у полеміці з тими, хто не визнає у безсполучникових конструкціях сурядності і підрядності: "Історично існує два типи, або характери, смислових і граматичних взаємовідношень, що входять до складу складного: сурядність і підрядність, і два основних синтаксичних засоби для їх вираження: безсполучниковість (інтонація) і сполучники (сполучні слова)" [61, с. 292]. Аналогійну думку висловлює і стосовно сучасного стану взаємодії граматичних зв’язків і способів їх вираження: "Існує два типи смислових взаємовідношень речень, що об’єднані в складному, - сурядність і підрядність – і два основних засоби для їх вираження: безсполучниковість (сполучникові паузи) і сполучники (сполучні слова)" [61, с.295].
У підручниках для вищої школи і низці теоретичних досліджень було підтримано думку М.С.Поспєлова про те, що "відсутність сполучників і відносних слів між частинами безсполучникового складного речення не дає можливості виходити при їх розглядові з розрізненням сурядного і підрядного зв’язку " [58, с.343].
Виведення безсполучниковості зі сфери сурядності і підрядності спричинило появу різних поглядів на синтаксичний зв’язок частин, з’єднаних без допомоги сполучників, і пошуків своєрідних типів синтаксичного поєднання компонентів безсполучникових речень.
М.С.Поспєлов, подаючи тлумачення синтаксичних відношень складників безсполучникових складних конструкцій запропонував замість сурядності й підрядності нові види синтаксичних зв’язків – пояснювальні та приєднувальні. Встановлення цих зв’язків виявилося слушним стосовно окремих видів безсполучникових речень. Всієї різноманітності складних безсполучникових конструкцій вони не охоплюють. Це відбувається тому, що пояснювальні й приєднувальні зв’язки – не замінники сурядності і підрядності, оскільки вони й сурядність та підрядність – категорії не одного і того ж самого ряду.
На окрему увагу заслуговують погляди С.І.Дорошенка, який вважає, що відсутність "диференційованих показників сурядності чи підрядності – сполучників і сполучних слів – нейтралізує їх протиставлення в системі складних безсполучникових утворень, що стає на перешкоді поділу всіх безсполучникових складних конструкцій на складносурядні і складнопідрядні" [31,с.19]. Він заперечує можливість використання принципу підстановки сполучників і сполучних слів як методу встановлення типу синтаксичного зв"язку між компонентами безсполучникових речень. Порівнюючи безсполучникові і сполучникові структури, дослідник стверджує, що безсполучникові складні речення відрізняються від сполучникових не тільки засобами граматичного зв’язку – нульовим формально-синтаксичним показником" , а їх відмінність полягає й "у наявності / відсутності протиставлення типів граматичного зв’язку. Через відсутність опозиції сурядність / підрядність складні речення, частини яких з’єднані без сполучників, не можна поділяти на складносурядні і складнопідрядні" [31, с.24]. Спираючись на зазначені положення С.І.Дорошенко робить висновок про те, що структурно і граматично безсполучникові складні конструкції – "окремий , самостійний тип синтаксичних утворень" [31, с. 24].
Отже, відсутність сполучникового елемента в складному реченні – важлива його структурна ознака. Наявний нульовий показник зв’язку визначили розподіл складних синтаксичних одиниць на сполучникові й безсполучникові. За назвою "безсполучникові речення" закріпилося певне явище. Вона набула статусу терміна. Безсполучникові складні конструкції – справді існуючі складні структури, що входять в систему складних речень із властивим їм оригінальним структурним оформленням, специфічною семантикою і стилістичним вживанням. Відмінності безсполучникових конструкцій від сполучникових настільки істотні, що не розрізняти їх неможливо. Безсполучникові складні речення являють собою поліпредикативні структури, незалежні від сполучникових складних конструкцій ні граматично, ні семантично. Вони становлять окремий структурно-семантичний тип складних речень, здатних виражати думки з такими значеннєвими і стилістичними нюансами, які неможливо передати ні складносурядними, ні складнопідрядними конструкціями.
У сучасному мовознавстві проблема класифікації безсполучникових складних речень не має єдиного загальноприйнятого розв"язання. Для цього є вагомі причини. Не може бути одностайності в підході до поділу складних конструкцій безсполучникового типу складних коснтрукцій за наявності різних поглядів на саму їх природу. Принципове розходження у визначення статусу безсполучникових складних речень, визначило різні напрямки в їх вивченні, а значить і в класифікації.