Дана дипломна робота присвячена невласне-прямій мові у художньому дискурсі на матеріалі романів німецького автора Ліона Фейхтвангера.
Невласне-пряма мова - особлива лінгвопрагматична категорія художнього тексту, сформована на основі злиття перспектив автора й персонажа, яка особливим чином взаємодіє із сюжетною лінією оповідання й відрізняється набором специфічних лінгвопрагматичних ознак.
Актуальність дослідження обумовлена тим, що роботи, які присвячені різновидам мови, а саме вивченню невласне-прямої мови, носять фрагментальний характер. Можно також стверджувати, що інтереси щодо вивчення цієїтеми в значній мірі зросли. Тому актуальність роботи зумовлена ще й необхідністю поглибленого вивчення даної теми і проблем, котрі з нею пов’язані. Той, хто вивчає німецьку мову як іноземну, зіштовхується з труднощами, які пов´язані зі стилістикою, аналізом текстів іноземної літератури, різновидами мови та вибором правильного матеріалу збезкінечної кількості допоміжної літератури.
Об’єктом дослідження виступає категорія невласне-прямої мови.
Предметом дослідження є засоби організації невласне-прямої мови в романах німецького автора Ліона Фейхтвангера.
1) Die Brüder Lautensack.
2) Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz.
Вибірку прикладів здійснено із загального обсягу текстів 1991 сторінок.
При дослідженні тексту виникають питання пов'язані з окремими реальними текстами, яким чином вони передають зміст, не тільки слідуючи нормам, відомим граматиці і стилістиці мови, але і на основі значущих відхилень. Що таке текст? Для чого служить текст? Яку інформацію він собою несе, що собою являє?Види мови, як і проблеми,що виникають з нею, безпосередньо торкаються питань тексту тому, що види мови це різновиди самого тексту. Сюди входять лінгвістичні явища різновидів мови, категорії видів мови, теорії, яким чином відокремлюється невласне-пряма мова в тексті, за якими ознаками вона проявляється в тексті.
Теоретичне значення роботи визначається тим, що її основні положення та висновки можуть сприяти поглибленому розумінню будь-якого з видів тексту та застосуванню набутих знань при вивченні німецької мови, ліпшому розумінню специфіки німецької літератури і культури.
Практична цінність роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані при написанні курсових чи дипломних робіт, для розробок методичної літератури, а також у практиці відпрацювання навичок розуміння та розбору тексту на уроці німецької мови.
Наукова новизна полягає у комплексному аналізі практичного уживання невласне-прямої мови з використанням творів німецького автора Ліона Фейхтвангера, що в деякій мірі розкриває індивідуальний стиль цього письменника.
В даній дипломній роботі, спираючись на досвід дослідників в області лінгвістики, розглядаються такі аспекти: поняття тексту, теорії тексту; поняття дискурсу, його структура і типологія; різновиди мови, як лінгвістичного явища; невласне-пряма мова, концепції невласне-прямої мови, гострополемічні проблеми категоріальної і сутнісної природи невласне-прямої мови.
Структурароботи. Дипломна робота складається звступу, трьох частин, висновків після кожної частини, та загальних висновків.Після загальних висновків йдуть додатки та список використаної літератури.
Розділ I. Теоретичні засади дослідження
1.1 Концепції тексту у філологічних дослідженнях
Стилістика мови вивчає окремі реальні тексти, розглядаючи, яким чином вони передають зміст, не тільки слідуючи нормам, відомим граматиці і стилістики мови, але і на основі значних відхилень від цих норм.
При тлумаченні тексту важливо пам'ятати, що інформація в мові може бути двох видів:
А) інформація була не пов'язаною з обстановкою акту комунікації, а складова самий предмет повідомлення;
В) інформація додаткова, пов'язана з умовами і учасниками акту комунікації.
Події, ідеї, емоції, відношення автора до зображення кодуються в літературі засобами мови - вони перетворюються на текст. Для читача текст повинен знову стати ідеями і чинами, читач повинен відновити повідомлення, користуючись своїм знанням кодів і кодових комбінацій мови і інших семіотичних систем. При будь-якому підході читач повинен бути спроможний бачити внутрішню єдність всіх елементів тексту, підлеглих єдиній художній задачі. Стилістика не забезпечує читача набором думок і готових оцінних думок, позбавляючи його від праці творчо сприймати витвір мистецтва.
Що має на увазі під собою поняття текст? Посилаючись на Ю. М. Лотмана і його школу - текстами є будь-які витвори мистецтва: поеми, картини, симфонії, архітектурні ансамблі. Але, тут потрібно звернути увагу на те, що один і той же термін використовується в різних галузях науки з схожим, але не тотожним значенням, що детермінується цілями тієї науки, в якій він застосовується. Наприклад, текст, який використовується в літературі, слід вважати, згідно теорії Ю. М. Лотмана, літературно-художнім текстом, а ось, наприклад, текст симфонічної музики слід вважати симфонічним текстом.
Будучи призначеним не тільки для передачі, але і для зберігання інформації, літературно-художній текст представляє собою внутрішньо зв'язане ціле, що володіє ідейно-художньою єдністю.
Головним чинником тексту є його комунікативне призначення, тобто його прагматичне єство, оскільки текст призначений для емоційно-вольової і естетичної дії на тих, кому адресований, а прагматичним в лінгвістиці називається функціонування язикових одиниць в їхньому ставленні до учасників акту спілкування.
Внутрішня смислова цінність тексту і його цільнооформленність, яка забезпечує виконання текстом його основного призначення передачі і зберігання інформації, створює його зв'язністю логічною, тематичною, структурною і знову-таки прагматичною. Як і на всіх інших рівнях, значення цілого не є простою сумою значень компонентів; тільки в тексті ця ідиоматичність, природно складніше, ніж у одиниць інших рівнів.
Внутрішня цілісність тексту сприймається читачем з самого тексту, вона забезпечується трьома типами відносин між його одиницями, а саме: відносинами парадигматичними, синтагматичними і інтеграційними. Парадигматичні відносини – це не лінійні відносини, що зв'язують одиниці одного рівня і мають асоціативний характер. Синтагматичні відносини також зв'язують одиниці одного рівня, але вони засновані на лінійному характері тексту, на послідовності одиниць. Інтеграційні відносини складаються між одиницями різних рівнів.
Головну опору при виявленні внутрішньої зв'язності тексту читач одержує від значень, котрі повторюються в тексті, вони складають його тематичну сітку. Повторюватися можуть зображення, символи, теми, окремі сцени тощо.
1.1.1 Природа тексту
Текст, як найкрупніша комунікативна одиниця, має подвійну природу, будучи продуктом, результатом мовної діяльності, і в той же час, аналогом «відбитком» самого процесу мовної діяльності [4:21]. Це означає, що в тексті з більшим або меншим ступенем точності, залежної від типу тексту, відображається послідовність протікання акту комунікації. Текст, як продукт мовної діяльності, як мовний твір, представляє собою не довільно, від випадку до випадку, створюваний ланцюжок пропозицій або абзаців, а цілісну єдність, що будується за певними правилами. Послідовно розмежувавши мову, можна передбачити, що ці правила утворення текстів закріплені в системі мови і лежать в основі схем, або моделей, текстів різних типів. Перетворення моделей текстів в конкретні мовні твори (породження тексту) відбувається в процесі мовної діяльності і складає її основний зміст і одну з цілей. Таким чином, початковою ціллю, при розгляді тексту з точки зору загально-лінгвістичних понять, служить тріада: моделі тексту (план мови) – сукупність способів породження тексту (мовна діяльність) – текст/сукупність текстів (план мови) [12:16-18].
Ґрунтуючись на деяких класифікаціях текстів, всю сукупність текстів можна розбити на дві великі групи. Першу групу складають тексти, побудовані по моделях жорсткого, клішируваного типу, де регламентуються не тільки характер самих компонентів схеми і їхня послідовність, але і характер заповнення компонентів моделі. До цієї групи відносяться тексти офіційно-ділового стилю (заяви, довідки, протоколи, юридичні документи, афіші, оголошення, інструкції, тощо) і деякі тексти науково-технічної прози, що носять інформативний (анотації статті) або юридичний (патенти) характер. В другу групу включаються тексти, побудовані по моделях гнучкого типу, які, у свою чергу, можуть мати узуальний або вільний характер. На основі узуальних моделей, достатньо строго регламентуючих характер компонентів схеми і частково їхня послідовність, створюються тексти наукової прози (статті, дисертації, автореферати, рецензії) і деякі газетні тексти (короткі інформаційні повідомлення, коментарі, репортажі).
По вільних моделях, несучи не регламентуючий характер, а орієнтаційний характер, створюються художні тексти і публіцистичні нариси.
Таким чином текст як одиниця мови представлений моделями тексту, які реалізуються в текстах одного з трьох указаних типів, мають інваріантний характер і вступають в парадигматичні відносини друг з другом [33:60]. Характеризуючи модель тексту в самому загальному вигляді, можна представити її як деяку функціональну систему, тобто сукупність компонентів, представлених комунікативними блоками, які вступають друг з другом в синтагматичні відносини і розрізняються своїми функціями по ставленню друг до друга, і по відношенню до всього тексту в цілому. Вони об'єднані загальною функціональною спрямованістю на виконання конкретної язикової задачі [9:20].