Але серед засобів оформлення невласне-прямої мови є і такі, які одночасно і включають її до контексту і виділяють з нього. Сюди відносяться, перш за все, слова, що вводять або включають невласне-пряму мову у контекст. Вони мають не тільки включаючи функцію, бо також служать засобом виділення, оскільки сприяють створенню чіткої межі між авторським контекстом і невласне-прямою мовою.(васильева, стр 109) У якості таких слів можуть виступати дієслова мовлення, дієслова та словосполучення думки, словосполучення на позначенні почуттів або стану тощо. Наприклад: «Er erinnerte sich sehr deutlich, wie er zuletzt mit Johann zusammengewesen war, und alles abgesprochen hatte.“(S- 9)
Як відомо, такі слова як «ja», «nein» і тому подібні часто виступають у ролі слів-речень, конкретних зміст яких виявляється із контексту. Тому вони сприяють встановленню єдності авторського тексту і невласне-прямої мови. З іншого боку, вони також і виділяють невласне-пряму мову, тому належать до модальних часток, і сприяють перенесенню оповідання в модальний план героя.
Висновки до другого розділу
В сучасній художній літературі відображається структурно-семантична еволюція способів передачі мови автора і мови персонажів; підвищена структурно-семантична багатоплановість прямої мови, порушення традиційних схем і поява емоційних елементів в непрямій мові, подальша еволюція, а іноді і повна трансформація форм невласно-прямої мови.
Невласне-пряма мова як спосіб передачі мові, як стилістичний прийом і синтаксична конструкція володіє невичерпними естетичними можливостями, вона широко використовується в літературі різних методів і напрямів, стала невід’ємною рисою літератури XX ст., тому цілком зрозуміло звернення дослідників до вивченнятеоретичних проблем невласне-прямого мови, її стилістичного потенціалу, естетичних можливостей. Найбільш спірна проблема невласне-прямої мови - проблема її сутнісної субстанції. Багато дослідників виказували свої міркування з цього питання, виходячи, як правило, з різних методологічних принципів наукових концепцій.
По змісту і язиковому оформленню невласне-пряма мова відрізняється як від авторського мовлення, так і від внутрішнього монологу. Критеріями відмежування невласно-прямої мови від авторського оповідання служать: прономінальна транспозиція, темпоральне зрушення, модально-прагматичний і синтаксичний аспекти.
Чільною прагматичною характеристикою невласно-прямої мови є дейксис, що у її структурі має наступні види: прономінальний, локальний, темпоральний, іменний, дискурсивний. Кожний з перерахованих видів дейксиса має свої підвиди й засоби вираження. Темпоральний, іменний і дискурсивний дейксис формують, у свою чергу, прагматичну функцію більш високого рівня - компресію інформації, під якою розуміється здатність язикових одиниць імпліціювати додатковий зміст (вбирати в себе інформацію).
Розділ III. Невласне-пряма мова у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack», «DieFüchseimWeinberg»)
3.1 Невласне-пряма мовла як особливий текстотип оповідання у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack»,«DieFüchseimWeinberg»)
Невласне-пряму мову можна охарактеризувати в такий спосіб: невимовлений спонтанний монологічний мовний добуток, що є складовою частиною іншого мовного добутку (авторське мовлення), тісно пов'язане із ситуацією, перериване за своїм характером, що володіє повторюваним набором лінгвістичних ознак і реалізує ряд прагматичних функцій, насамперед у рамках гіперфункції компресії інформації отриманих результатів.
В самому загальному змісті під невласне-прямою мовою розуміється синтез авторського й персонального мовлення, у результаті якого оповідання формально залишається авторським, але зміст висловлення переноситься в область мислення героя.
Невласне-пряма мова підрозділяється на зовнішню й внутрішню.
Зовнішня невласне-пряма мова містить у собі тематичне мовлення, сховане мовлення, цитатне мовлення, мовлення в мовленні, колективне невласне-пряме мовлення. Загальним для них є те, що вони співвідносяться із прямою, тобто усною мовою персонажа. Це обумовлює їхню стислість, лаконічність, появу в тексті відразу після прямої мови, включення в авторське оповідання у вигляді мікроформ.
Більшість випадків невласно-прямої мови в художньому творі відносяться до внутрішньої невласно-прямої мови. Вона поєднує внутрішні рефлексії, внутрішній монолог і потік свідомості. На відміну від зовнішньої, в основі підвидів внутрішньої невласно-прямої мови лежить внутрішня мова. Ми розуміємо внутрішню невласно-пряму мову, як внутрішнє мовлення в рамках авторського типу викладу, наслідком чого є відсутність слів, які вводяться, і зворотів, також більша орієнтованість на об'єктивне, що виражається в здатності продовження сюжетної лінії, а не випаданням з неї. Внутрішня невласне-пряма мова характеризується розгорненням своєї структури, синтаксичною складністю, а також здатністю реалізовувати деякі прагматичні функції.
Оскільки зовнішня схожість і схожість художніх функцій внутрішньої невласно-прямої мови й внутрішнього монологу часто приводить до їхнього ототожнення, варто виявити критерії з розмежування.
Головні характеристики внутрішнього мовлення як психологічного явища, безвідносно до художнього тексту, випливають із її основної властивості. Тому що в інтракомуникації відправник і одержувач - одна особа, засоби синтагматичної організації зводяться до мінімуму. Звідси граматичне усічення внутрішнього мовлення. Її самоспрямованість породжує надзвичайну асоціативність розгортання і ємний, конденсований характер знакових носіїв.
У художньому творі внутрішнє мовлення припускає деяку авторську обробку, щоб стати більше зрозумілої для стороннього (яким є читач). У художньому аналогу внутрішньої мови виділяють потік свідомості, внутрішній монолог, малі вкраплення внутрішнього мовлення, аутодіалог. В основу класифікації покладені критерії розчленованості й обсягу. Найменш розчленований і найбільш об'ємний потік свідомості. Він також найбільш складний для сприйняття читачем у силу ослаблених змістовних зв'язків усередині себе. Найбільш розчленовані й найменш об'ємні малі вкраплення внутрішнього мовлення, що служать для миттєвої реакції виділяється пунктуаційно. Внутрішня мова у всіх її проявах зображає внутрішній мир героя - його емоції, думки, переживання. Вона є складовою частиною мовної партії персонажа. Однак, вона відрізняється від зовні виявленого висловлення й за формою, і по змісту, і по графічній пунктуаційній репрезентації в тексті. Останні три зауваження служать для деяких дослідників аргументом на користь ототожнення внутрішньої й невласно-прямої мови.
3.1.1 Порівняльний аналіз двох видів мовлення (внутрішнього монологу та невласне-прямої мови) у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack»,«DieFüchseimWeinberg»)
Однак, порівняльний аналіз двох видів мовлення (зокрема внутрішнього монологу як виду внутрішнього мовлення) виявляє принципові розходження між ними. Виявляються дві істотні відмінні ознаки. По-перше, невласне-пряма мова й внутрішній монолог по-різному взаємодіють із сюжетною лінією в романах. Невласне-пряма мова містить у собі елементи й логічного, і емоційного пізнання факту. На відміну від внутрішнього монологу невласно-пряма мова не перериває рух сюжету, а є його органічною частиною:
1) An diesem Mittwoch der ersten Maiwoche im Jahre 1931 saß der Hellseher Oskar Lautensack in der Wohnung seines Freundes Alois Pranner in München und sah trübe. Da ist er also wieder einmal gestrandet, da muß er also von neuem unterkriechen hier bei seinen Freund (1:7).
2) Pierre trat für die Amerikaner nicht nur mit Herz und Mund ein, er förderte ihre Sache durch die Tat. Er war in allen Kreisen der Londoner Gesellschaft wohlgelitten, er war befreundet mit Führern der Konservativen und der Liberalen, er hatte Gelegenheit, sich Kenntnis zu verschaffen über mannigfache Einzelheiten des Konflikts mit den Kolonien. Er trug reiches Material zusammen, ordnete es, zog Folgerungen, und ohne dass ihn jemand dazu beauftragt hätte, sandte er Louis dem Sechzehnten und seinen Ministern Berichte, die sich auszeichneten durch Sachkenntnis, Klarheit, Weitblick (2:12).
Внутрішній монолог зупиняє рух сюжету. Персонаж міркує, і дія завмирає, щоб повернутися в активну фазу на тій же крапці, на якій воно було перервано його введенням. В якості прикладу можна привести епізод з роману Л. Фейхтвангера «DieFüchseimWeinberg». Герой розмірковує про своє майбутнє та майбутнє своєї держави, та відносини з оточенням:
3) Mit schneller Fantasie malte er sich die Zukunft. Sah in den Vorratshäusern der Häfen Frankreichs Gewehre und uniformen sich stapeln, sich immer höher schichten. Was nun! Sagte er sich…
Героя переповнюють емоції вони виходять на зовню у вигляді монологу, де він розмірковує на тему права, виконаного обов’язку та ін. Потім поновляється перервана ситуація:
Dann kamen seine beiden ersten Stücke, er schrieb sie zwischen viel Liebe un vielen Geschäften mit der linken Hand…(2:16-17).
Аналогічний уривок можна також привести на основі роману«DieBrüderLautensack»: Герой йдучи з гостей, занурюється у думки, та розмірковує про своє соціальне положення в суспільстві, про його приховану сутність, яку він ховає за маскою, та наслідки, що можуть на нього очікувати.
4) ErtritteinparSchrittezurück. Tausendmal hat er die Maske betrachtet, doch jetzt beschaut er sie, als sähe er sie zum erstenmal. Durch diese Maske ist dafür gesorgt, dass die Nachwelt einmal feststellen wird, was mit ihm los war. Wenn es die Mitwelt nicht tut, so ist das ihr Schade. Es ist ein Skandal, dass sich ein Mann von seiner Begabung immer wieder aus seiner Wohnung fortstehle muß, damit ihn die Hauswirtin nicht sehe und nicht ein Geschrei anstimme wegen der unbezahlten Miete. Aber es ist beschämend nicht für ihn, sondern für die Epoche.
По-друге, існує лінгвістична дивергенція на морфологічному рівні. Внутрішній монолог офіційно передається діючій особі за допомогою слів, що вводять, і зворотів, наслідком чого є зміна граматичного часу на форми презенсу, а особистих і присвійних займенників на форму 1 особи однини:
5) Ich habe einen Antwort für Sie. Aber es ist keine angenehme Antwort, und ich weiß nicht, ob es Ihnen von Nutzen sein kann, sie zu erfahren.
6) Ich tue das übrigens schon seit zwanzig Jahren. Erst hielt ich ihrer fünfte aus, vier Schwestern und eine Nichte. Jetzt sind von diesen ausgehaltenen weibern leider zwei geschtorben, ichhalte ihrer also nur mehr dreie aus, zwei Schwestern und eine Nichte, freilich immer noch eine Verschwendung für einen Mann ohne Rang und Titel (3:52).