Борис Грінченко - редактор і упорядник "Словаря української мови" (стр. 3 из 5)

Вчителюючи у приватній школі X. Алчевської з осені 1887 по вересень 1893 року в с. Олексіївці Слов’яносербського повіту (нині входить до селища Михайлівка Перевальського району), він разом з дружиною М. Загірньою збирав народну лексику, а 1888 року на сторінках журналу «Зоря» порушив питання про необхідність прискорення роботи над словником. У його архівах періоду 1889 – 1890 років збереглися сліди тієї роботи. Разом з дружиною вони опрацювали в той час 16 тисяч слів і довели словник до літери Д. Збереглися й списки 113 джерел, з яких подружжя, працюючи в Олексіївці, вибирало слова. Нарешті Борис Грінченко отримав можливість здійснити свою мрію. Беручись до словника, зізнався він у листі до Д. Ткаченка від 34 червня 1902 року, «думав я, що се справді буде редактування, однак зараз же виявилося, що се буде складення нового словаря з того матеріалу, який дали «Киевская старина» та з свого...». І далі: «Бачите, в сьому словарі тільки 52 тисячі слів, а се ж мізерія перед справжніми скарбами нашої мови» [14, с.35]. Починаючи роботу, Борис Грінченко зробив підрахунок щоденного обсягу матеріалу, який необхідно було опрацювати, щоб своєчасно завершити справу. Але виявилося, що отриманий від «старої громади» матеріал потребує первинної обробки, тому на початку він планував «щодня робити 120 слів», та, боячись не встигнути до строку, він з 8 жовтня 1903 року переходить на ще більш напружений графік: «157 слів на день треба робити», а з 26 січня 1904 року планує перейти на 173 слова на день. Красномовно характеризують обсяг вкладеної Борисом Грінченком праці його примітки на полях словника: «З початку літери Б... все написано наново», «На Д додатків до 500 слів», «Е... мало одне слово», «Літери Ф не було взагалі» [все 8, с.96]. Він додав до словника багато свого матеріалу, а все зроблене до нього, грунтовно переглянув, від чого кожна з «готових» карток, як свідчили його сучасники, була густо змережена червоним чорнилом. За угодою з редакцією, словник не повинен був вийти за межі 52 – 53 тисяч слів, а «старогромадівці» наполягали на тому, щоб була використана лексика лише письменників, які увійшли в літературу не пізніше 1870 року – мовляв, пізніше мова стала «нечистою». Борис Грінченко переконував видавців, що у заданих межах словник буде «бідним в порівнянні з дійсними лексичними запасами мови» [8, с.105]. Він закликав «Киевскую старину» прийняти рішення, яке дозволяло б йому виправити стан справ зі словником, зауважував, що в одержаних ним картках слова були вписані навіть далеко не з усього виданого по-українськи до 70-х років XIX століття. Серед невикористаного матеріалу, опрацювати який і випало Борису Грінченку та його дружині, письменник називав такі видання, як «Труды этнографическо-статистической зкспедиции в Западнорусский край» П. Чубинського, «Малорусские народные предания и рассказы» М. Драгоманова та В. Антоновича, «Чумацкие народные песни» І. Рудченка, фольклорні записи, видані І. Манжурою, В. Милорадовичем, Науковим товариством імені Т. Шевченка, Краківською академією наук, Харківським історико-філологічним товариством, а також твори цілого ряду таких відомих письменників – знавців української мови, як Ганни Барвінок, Пантелеймона Куліша, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, Анатоля Свидницького... Не зупиняла письменника відмова редакції виділити кошти на виписування слів з книжок – цю роботу безкоштовно виконувала М. Загірня. Охоче вводив упорядник у словник матеріали власних кореспондентів. Так, у листі до І. Франка він просив надіслати йому «терміни, що в’яжуться з добуванням нафти» [3, с.50]. У редагований ним словник він збирав мовне багатство всієї тогочасної України – як Східної, так і Західної.

Титанічна праця Бориса Грінченка над словником – науковий подвиг: письменник і його дружина, працюючи невтомно більше двох років щоденно по 10 – 12 годин без вихідних, відклавши всі інші літературні й громадські справи, здійснила роботу цілої інституції. «Словарь роблю..., і руками, і ногами, і зубами» [8, с.112], – ця напівжартівлива фраза, написана у листі до В. Гнатюка, достатньо розкриває яких зусиль коштувала Борису Грінченку ця праця.

«Словарь української мови» став словником української живої мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вони здебільшого документуються. Українські реєстрові слова в «Словарі української мови» пояснюються російськими відповідниками чи описово, переважна більшість їх ілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхні латинські наукові відповідники. Широко представлена українська фразеологія, часто з поясненням її походження. У передмові до «Словаря української мови» Борис Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії української лексикографії, а також стислий опис історії створення упорядкованого словника. Українська частина «Словаря української мови» надрукована новим, спеціально для цього розробленим Борисом Грінченком правописом, т. з. грінчевичівкою, що акумулювала все краще з попередньої української правописної практики і яка лежить в основі сучасного українського правопису.

2.2 Основна організаційно-творча робота над «Словарем української мови»

2.2.1 Лексикографічний аспект

Словник Бориса Грінченка відбиває багатство виражальних засобів української мови ХІХ – початку XX століття. Він фіксує народнорозмовну і фольклорну мову, дібрану з різноманітних етнографічних джерел земських видань, а також записану з живих уст.

У «Словарі української мови» зібрана лексика, що широко використовувалася І. Котляревським, М. Коцюбинським, Панасом Мирним, Т. Шевченком, Лесею Українкою та іншими майстрами української словесності. Про це писав сам Борис Грінченко: «Кращими ж для нашої роботи письменниками ми вважаємо тих, які більш чи менш майстерно володіючи словом, у той же час черпали свій словесний матеріал безпосередньо з народної мови. До таких відносимо старіших письменників: Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітку, Макаровського, Шевченка, Марка Вовчка, Ганну Барвінок, Симонова і потім П. Куліша, особливо в його творах п’ятидесятих і шістдесятих років” [2, с. 9]. Іншомовна лексика теж знайшла місце у «Словарі української мови”. Нею Борис Грінченко широко послугувався у своїх літературних творах (факультет, університет, екзамени, гімназист, історико-філологічний, економічний, соціальний та ін.).

Частина цієї лексики потрапила в реєстр «Словаря української мови”. Працюючи, Борис Грінченко намагався подавати ті слова й вирази, в реальному існуванні яких він був особисто впевнений. Неперевірені слова, за твердженням автора, до «Словаря української мови” не включалися.

2.2.2 Композиційний аспект та спосіб обробки кожного слова

Щодо складу словника, розміщення у ньому матеріалу і методу викладу необхідно зробити наступні зауваги:

1) з географічних назв у словник включено лише назви націй, частин світу, держав, країн і великих українських міст:

Американець, нця, м. Американець. Американець Франклін первий показав, що грім буває од громовини. Ком. ІІ. 66 [2, c. 7];

Північ, ночі, м. 1) Полночь. Нема мого миленького, що карії очі, ні з ким мені розмовляти, сидя до півночі. Мет. 2) Съверь. А там далі, на північ, на високому шпилі стояла церква. Левиц. Пов. 4 [2, c. 157];

Молдава и молдова, ви, ж. Молдавія. Каменец. у. [2, c. 440];

Львів, вова м.Львовъ, Лембергъ (городъ в Галиціи). Львів не всякому здорів. Ном. № 718 [2, c. 384].

2) у словник включені пестливі і збільшені іменники, пестливі прикметники і прислівники, вищий та найвищий ступені порівняння прикметників і прислівників (якщо вони мали певні особливості у значенні чи відходили від основних правил творення);

Ненька, ки, ж. Ум. отъ неня [2, c. 552];

Вовцюга, ги, м. Ув. отъ вовк. К. ЦН. 196 [2, c. 245].

3) у словнику наявні дієприкметники, які вживаються як прикметники або набули особливого значення, або мають відхили від основних правил творення;

Співливий, а, е = Співучий. Які співали баби. Черниг. г. Соловей инший удасться дуже співливий. Волч. y. [2, c. 176].

4) доконані і недоконані види дієслів у словнику пояснюються разом при недоконаній формі, а від доконаної форми зроблена примітка;

Каювати, каюю, юєш, гл. Рубить въ деревъ замки для связи. Ниж. 181 [2, c. 229].

5) для деяких технічних термінів у словнику додані малюнки,а також доданий опис усіх частин механізмів [2, c. 380];

6) усі слова з префіксом у знаходяться у словнику на літеру У (незважаючи на те, що деякі слова можуть набувати префікс в без зміни значення слова), а на словах на літеру В робили примітки;

Утікачка, ки, ж. Бъглянка [2, c. 364];

Вт…См. Ут… [2, c. 258]

7) теж саме було зроблено для префіксів від і од. Слова розміщені на літеру В, а примітки – на О;

Відзиватися, ваюся, єшся, сов. в. відізватися, звуся, вешся, гл. Отзываться, отозваться. Чуб. I. 141 [2, c. 213].

8) у словнику подані слова на букву Ф, хоча для українського народу характерна вимова слів з хв або х;

Филижанка, ки, ж. Чайная чашка. А послі танців варенухи по филижанці піднесли. Котл. Ен. I. 20 [2, c. 376].

9) для дієслів з префіксальним і зроблені примітки;

Ізз…См. Зз… [2, c. 197];

Іззісти…ззісти, злім, ззіси, гл. Съъсть. Адам ззів кисличку, а у нас оскома на зубах. Ном. № 125 [2, c. 151].

10) у загальний алфавіт словника «Список крестных имён людей» не входить, він поданий спеціальним додатком.