Вербалізацію близької периферії концептуальної зони – «влада – система» представлено мовними засобами, які номінують різні законодавчі функції (прийняття Конституції, затвердження змін до Конституції, утвердження законів, кодексів, видання декретів тощо), установчі функції (призначення на посаду Президента, Прем’єр-міністра України, Генерального Прокурору України тощо), контрольні функції (прийняття рішень, виявлення порушень, регулювання підприємницької діяльності тощо), бюджетно-фінансові повноваження (прийняття Державного бюджету України, регулювання системи податків, встановлення статусу національної валюти, фінансування господарської діяльності тощо) та інші повноваження законодавчої, виконавчої і судової влади (ратифікація міжнародних договорів України, визначення основних напрямів зовнішньої політики України, забезпечення державного суверенітету, оголошення військового стану, захист прав та свобод громадян України, забезпечення дотримання принципів демократії тощо). Аналізована частина концептуальної зони є досить "академічною" і менш підвладна "сплескам" змін, що торкаються іншої області концепту, хоча, безумовно, корінні зміни в суспільно-політичному житті торкаються ядра і близької периферії концептуальної зони влада - система" у першу чергу. Далеку периферію концептуальної зони влада - система" репрезентовано словами і словосполученнями: а) які відображають законодавчу владу (депутат, депутатські групи, повноваження народних депутатів, фракції, спікер (Голова Верховної Ради) тощо); б) найбільш часто вживані в процесі діяльності виконавчої влади (нормативно-правові акти, резолюція недовіри, принцип законності, принцип гласності тощо); в) мовні репрезентації, які вербалізують функції судової галузі влади (рішення в цивільній справі, право на захист, апеляційне оскарження, постанова суду, розгляд справи тощо).
Під час дослідження концептуальної зони «влада – система»ми дійшли висновку, що межі ядерної та периферійних зон досліджуваного концепту є незамкнутими та нестійкими за своїм складом, оскільки, по-перше, концепт, як одиниця структурованого знання має певну, проте не стійку організацію, по-друге, під час функціонування, концепт актуалізується в різних своїх складових частинах та аспектах. Під час дослідження репрезентованої лексичними засобами концептуальної зони «влада – вплив», важливо зауважити, що на сьогодні велика кількість суспільно-політичної номінації державної системи політичного управління в Україні все ще знаходиться в процесі змін та становлення, тому відновлюється лексика, яка ще донедавна вважалась архаїчною (губернатор, голова, намісник, волость тощо), активно функціонують деякі номінації радянського періоду (громадянин, виконавчій комітет та ін.), з’являється велика кількість запозичень (мер, інаугурація, сейм, спікер, електорат тощо).
На думку багатьох лінгвістів, які досліджують політичну лексику та термінологію (Є.І.Шейгал, С.А.Дроздова, С.В.Єрмаков, Л.Є.Бессонова), враховуючи те, що політичний процес в нашому суспільстві орієнтований на світові економічні та політичні відношення, можна прогнозувати укорінення інтернаціональної політичної лексики та термінології. Слід також зазначити, що в наш час нові терміни, які репрезентують ядерні шари досліджуваних зон, сприяють заповненню лакун, пов’язаних з політичним, державним устроєм нашої країни за демократичною моделлю. Однак необхідно навести ще й іншу, протилежну думку дослідниці С.А.Дроздової, яка вважає, що «… нові найменування мають представити нові вербалізовані концептуалізації, які найоптимальнішим чином обслуговують доктрину влада заможних…».
Аналіз фактичного матеріалу показує, що в концептуальній зоні «влада система» опозиція «влада – народ» (за допомогою якої концепт «влада» перетинається з концептом «суспільство»), що реалізується через певну ідеологічну спрямованість політичних термінів, а також за допомогою цілеспрямованого добору оцінної лексики. Таке протиставлення в засобах масової інформації, як правило, набуває форми «свої – чужі».
Порівняно з рештою ознак, співвіднесення зі «своїми» та «чужими» представлено в мові найяскравіше. На нашу думку, це свідчить про те, що боротьба за владу як прихована домінанта передбачає боротьбу будь-якої опозиції за вплив на народ, а ця боротьба врешті-решт визначає тематичну палітру політичного мови в кожну конкретну історичну епоху.
Поділ світу на «своїх» та «чужих» є одним з основних процесів процесів мисленнєвої діяльності індивіда. Зазвичай, протиставлення «свої (народ) – чужі (влада)» в ціннісному плані інтерпретується в опозиції «погані гарні» з різко негативною оцінкою всього, що належить «чужим (поганим)», та позитивною оцінкою «свого (гарного)». Цей процес яскраво відображений в засобах масової інформації.
Концептуальна будова зони «влада – система» репрезентована в різних типах зовнішніх зв'язків слів – синонімічних, антонімічних, словотвірних тощо. З точки зору тотожності значень у концептуальній структурі «влади» ми виділяємо ряд семантичних синонімів, або квазісинонімів, які являють собою слова близькі за значенням, проте не тотожні. На думку Ю.Д. Апресяна, квазісиноніми мають велику спільну частину, проте не збігаються повністю. Існують такі типи сполучуваності квазісинонімів: 1) повна тотожність сполучуваності; 2) перехресна сполучуваність; 3) повна розбіжність сполучуваності. Квазісинонімами поняття «влада» є лексеми «вплив», «авторитет», а також словосполучення «система органів державної влади», яке є гіперонімом родо-видової кореляції. Цей гіперонім має ряд согіпонімів (Верховна Рада, парламент, уряд, виконавчій комітет та ін), більшість яких має кілька гіпонімів.
Крім цього, явище квазісиномії досить часто спостерігаємо у прикладах, які дають інформацію про протиставлення «своїх – чужих»:
«У будь-якій країні влада та опозиція борються за голоси виборців та намагаються довести привабливість свої поглядів та ідей».
У таких прикладах, на нашу думку, поняття «влада» та «опозиція» представлені в якості кореляції «частина – ціле», яке у підсумку дає тотожність значень:
«У нашій країні опозиція розвивається не через внутрішній потенціал, а за допомогою влади. Влада не забуває про неї, то ховається, то боїться, то йде у наступ. Певні різновиди опозиції вона породжує сама… Поки що влада та опозиція, наче сіамські близнюки…»;
Крім того, своє відображення концептуальна побудова зони «влада – система» знаходить в антонімічних зв’язках. Провідну роль у цих відносинах грає прагматична антонімія, що допускає можливість різного лексичного наповнення антонімічної пари відповідно до мінливої політичної ситуації (народ – парламент, влада – народ). Специфіка прагматичної антонімії полягає не стільки в її нестабільності, скільки в тому, що її семантичне підґрунтя складає ідеологічна опозиція «свій – чужий». Це явище, на думку вчених, порушує логічні закони мови, за якими президент – парламент, народ уряд ніяк не можуть вважатися антонімами: у їх семантиці немає протилежних денотативних компонентів.
При аналізі матеріалу ЗМІ, що демонструє контекстне вживання лексеми «влада», а також будь-яких інших елементів, які складають близьку та далеку зони, спостерігаємо тенденцію до використання таких концептуальних ознак, що представлено у семах лексеми «влада», як «система державних органів», «структура» і «особи», що, на наш погляд, свідчить про соціальні зміни, які відбуваються в суспільстві, можливо, про втрату авторитету представників влади і за рахунок цього зближення влади та суспільства: «Ужгородська влада відмовила голові Закарпатської ОДА Олегу Гаваші в приватизації службової квартири» «Упродовж цих 10 років влада сперечалась з власниками місцевих пансіонатів, хто відповідальний за це і хто має захистити берег» у значенні «особи»; «Вивільнений та наявний потенціал органів державної влади слід скерувати на виконання суто державних повноважень, розвиток соціально орієнтованої економіки, розбудову збройних сил, створення ефективної системи національної безпеки…» у значенні «система державних органів».
Концептуальне значення слова "влада" яскраво виявляється в синтагматиці. Реальні чи асоціативні зв'язки слова актуалізують у його значенні семи, які експлікують поняття "влада", що утворюються в індивідуальній свідомості особистості.
При дослідженні концептуальної зони «влада – система», репрезентованої лексемою «влада» зі значенням «органи державного управління», виявляються більш чіткі часові параметри, які фіксуються в атрибутивній сполучуваності, що відбивають послідовність зміни суб'єктів влади: теперішня, попередня, нова, майбутня, а також : законодавча, виконавча, судова, політична, народна, опозиційна тощо. «Влада» у значенні «особи» представлена такими способами, як: порядкові числівники (третя, четверта влада тощо), атрибути з узагальнювальними значенням (будь-яка, кожна, наша, офіційна, революційна, прогресивна, відкрита, гарна тощо), різні метафори (рівні, гілки, коридори влади тощо), складні субстантиви (двовладдя, багатовладдя тощо).
Лексема "влада" у значенні "органи державного управління" здатна сполучатися з кількісними числівниками і займенниками (дві, три, всі влади). Окрім того, синтагматичні зв'язки визначають розвиток конототивного змісту слова «влада» як «системи», не властивого цьому слову в загальновживаній мові (владна вертикаль, владний Олімп, трикутник влади, піраміда влади тощо.).