Пропало, пройшло, пролетіло,
Минулося, щезло, спливно,
Лишень головешками тліло ,
Лишень попелищем цвіло.
Одвіялось, сном одіснилось,
Одмарилось – ген набулось,
Вкотилось і ген одкотилось,
Солоним риданням зайшлось …(8,137).
Поширеним у І.Драча є безособові речення другої групи (безособові речення з головним дієслівним членом з афіксом –ся) на позначення різних процесів сприймання, мислення, мовлення, які функціонують як головні частини складнопідрядних речень з підрядними з´ясувальними або як початкові частини складних безсполучникових чи багатокомпонентних речень з різними типами і видами зв´язку. Наприклад:
Мені ввижалось: це я сню (8,180).
І думалось мені, коли він ще не знав,
А , може, знав, та про знання не відав
Й собі самому, то мені гадалось:
Чому такий він ніжно-безборонний?(8,186)
Мені ввижалося – по здобич (8,194).
Дуже різноманітні в аналізованих поезіях безособові речення, головний член яких виражений незмінною предикативною формою на –но, -то, наприклад:
Навантажено тринадцять составів
Модернізованих мозків типу “дегенерат” (8,64).
І видно як на долоні віки…(8,277).
Іноді поет насичує вірш безособовими реченнями, головний член яких означає стан або результат дії в минулому. Ці односкруктурні конструкції складають основу емоційно-експресивної картини, посилюють враження, впливають на читача.Наприклад у “Баладі про землю”:
Асфальт розідрано. Земля роздольним левом
Ген за бульдозер поповзом повзе…
Вщент розпанахано асфальт. Руде суглиння
Клубочиться, могутнє і сире…
Асфальт потрощено.
Асфальт повержено. Земля, густа землиця
Запанувала, тяжко возлягла…(8,155).
Менш уживаними, але дуже яскравими є у поезії Івана Драча безособові речення, головний член яких виражений прислівником. Наприклад:
Їй так тривожно, ніжно ніяково
І божевільно славно їй (8,74).
Наведений приклад засвідчує майстерність поета в уживанні оказіональних поєднань прислівників як головних членів безособових речень з тими, що виступають обставинами. Нетиповим є функціонування у І.Драча непредикативних прислівників прикметникового походження у якості головного члена безособового речення на позначення психо-фізичного стану людини. Таке уживання ми вважаємо оказіональним.Наприклад:
Солоно так мені.
Солодко в самотині.
Хай воно для годиться
Ведеться так, як ведеться…
Солоно так мені.
Солодко в самотині.
Дай мені для годиться
Перебіситися, переказиться …(8,136).
Зустрічаються і головні члени безособових речень - предикативні прислівники типу радісно, болісно, боляче, гарно тощо. Наприклад:
Радісно мені.
Болісно мені.
Нестерпно до оніміння
Свічка біла …(8,163).
Цікавими є поєднання предикативних прислівників на позначення психічного стану людини з заперечними, наприклад:
Вітре, вітре, як їй тужно
Як недужно, як сутужно (8,205)
Найменш уживаними в поезії І.Драча є такі безособові речення, головний член яких виражений предикативними словами типу жаль, гріх, біда та односкладні конструкції з головним членом, вираженим предикативним словом нема, при якому наявний непрямий додаток у формі родового відмінку, наприклад:
…І вдаритись не жаль
отими бамбуковими
летючими мевами (8,272)
Ракети плинуть. Немає впину. (8,246).
Усе в крилатому промінні,
Нема ні смутку, ані сну (8,285).
Таким чином,спостереження за функціонуванням односкладних безособових речень у поезії Івана Драча, проведена статистична обробка синтаксичного матеріалу дозволяє зробити наступні висновки:
- безособові односкладні речення складають 11% від усіх односкладних речень, віднайдених нами;
- найбільш уживаними є власне безособові речення, головний член яких виражений безособовим дієсловом, серед яких зустрічаються усі семантичні групи (на позначення станів, процесів, стихійних явищ у навколишньому середовищі; настроїв, переживань, відчуттів людини, незалежних від її волі; модальності бажання / небажання тощо);
- Особливістю творчої манери поета є широке використання власне безособових речень в одному вірші, в таких випадках вони виступають структурно-семантичним центром поезії;
- Поширеними в поезії Івана Драча є безособові речення, головний член яких виражений особовим дієсловом, ужитим у безособовому значенні (28% від загальної кількості БОР) ;
- Дуже цікавим і індивідуально-авторським, на нашу думку , є поєднання в одному невеликому вірші безособових речень з головним дієслівним членом без афікса –ся та безособових речень з головним дієслівним членом з афіксом –ся;
- Поширеним у І.Драча є безособові речення з головним дієслівним членом з афіксом –ся на позначення різних процесів сприймання, мислення, мовлення, які функціонують як головні частини складнопідрядних речень з підрядними з´ясувальними або як початкові частини складних безсполучникових чи багатокомпонентних речень з різними типами і видами зв´язку;
- Іноді поет насичує вірш безособовими реченнями, головний член виражений прислівником, що означає стан або результат дії в минулому. Ці одноструктурні конструкції складають основу емоційно-експресивної картини, посилюють враження, впливають на читача;
- Нетиповим і оказіональним є функціонування у І.Драча непредикативних прислівників прикметникового походження у якості головного члена безособового речення на позначення психо-фізичного стану людини;
- Найменш уживаними в поезії І.Драча є такі безособові речення, головний член яких виражений предикативними словами типу жаль, гріх, біда та односкладні конструкції з головним членом, вираженим предикативним словом нема, при якому наявний непрямий додаток у формі родового відмінку.
Розділ ІІІ.Інфінітивні односкладні речення у творчості Івана Драча
На сучасному етапі розвитку синтаксичної науки інфінітивні речення виокремлюють в окремий тип односкладного речення, на відміну від шкільної граматики, де інфінітивні речення розглядаються як різновид безособових. Під інфінітивними односкладними реченнями розуміються речення, головний член яких виражений синтаксично незалежним інфінітивом[26, 126].
У поетичних творах Івана Драча реченнєві конструкції цього типу складають 13% від усіх односкладних речень і виражають широке коло модальних значень. Переважну більшість віднайдених нами інфінітивних речень становлять ті, в яких головний член виражений інфінітивом без частки би (б), наприклад:
З плечей не сфутболити їхнії голів,
У правду людську не забити голів…(8,25).
І шумувати морю, не вмирати ..(8,27).
Серед них можна виділити наступні семантичні групи на підставі модальних значень інфінітива:
- Необхідності, неможливості, неминучості, наявності / відсутності дії чи стану, наприклад:
І не встати йому, мов прибитий навіки (8,33).
Тож правди не шукати між земними,
А вже повище…Де там! Що й казати (8,47).
Напитись неба, губи вітром витерти (8,132).
-Сумніву, вагання щодо доцільност чи необхідності дії(стану),названної інфінітивом, наприклад:
Які столи Застилати?
Повні чари наливати.
Та й налити, пригубити,
З хрестом цокнутись і пити (8,34).
Що ж бо їм робити, стоязиким?(98,78).
І лиш добро пустити в її крила,
А зло одринути, одкинути, знебути?! (8,186)
- Спонукання: наказ, просьба, порада, побажання, заклик до виконання / невиконання певної дії, наприклад:
-
Від себе втекти, як тікають від неньки (8,85).
Тож нам все жити, буйне жито жати
І думні домни дмухати в блакить (8,173).
Добро принести щедро і вагомо (8,211).
В деяких поезіях зустрічаються інфінітивні речення , які виражають різні модальності – необхідності, неминучості дії , вираженої інфінітивом, з сумнівом і одночасним спонуканням, наприклад:
Не втекти. Не сховатись.
А встати. Захланно повстати.
Океаном повстати.
Океаном свободи роздерти всі груди, як грати,
І людину, як сонце, пронести на чорнім крилі! (8,190)
Інфінітивні речення, в яких головний член виражений незалежним інфінітивом з часткою би(б) зустрічаються у І.Драча рідше, але вони теж виражають широке коло модальних значень переважно на позначення бажаності дії, наприклад:
Нам би зажити слави з тобою…
Нам би з тобою козирувати
Над лядські грати і царські гармати (8,156). (дія, бажана для мовця).
Як би серце розірвати
Гострими підковами (8,32).
По снігу березневому
Пройти б, шмигнути б вихором –
І вдаритись …(8,272)
Наведені приклади ілюструють перевагу функціонування в ліриці Драча препозитивної частки би в уживанні з інфінітивом.
Розділ ІV. Особливості уживання номінативних односкладних речень у збірці “Сонце і слово” І.Драча
Номінативні односкладні речення виконують різноманітні функції у художньому стилі. Основне їх призначення – номінація (називання), яка реалізується завдяки головному членові, вираженому іменником або займенником у називному відмінку, а також кількісно –іменним словосполученням.
Якісно-кількісний аналіз односкладних речень у творчості Івана Драча засвідчує широку уживаність номінативних речень (більш,ніж 15%), великі експресивні можливості.
Ми віднайшли усі структурно-семантичні різновиди номінативних речень, окрім власне номінативних речень, сфера уживання яких обмежується офіційно-діловим, науковим, публіцистичним стилями мовлення.
- Буттєві номінативні речення, які виконують описову функцію і використовуються за умови, коли потрібно зафіксувати існування, наявність певного явища, предмета, факту, події, часу,названих прямим відмінком[26,130], наприклад: