Особливості фразеологізмів (стр. 6 из 11)

Чим більший збіг факторів, тим легший переклад метафор, тому відтворення перекладом фразеологізованих метафор є дуже ускладненим.

З погляду лінгвістики, семантична особливість ФО першої групи полягає в тому, що перший її компонент зберігає своє пряме значенн, а інші зазнають часткового або повного переосмислення.

Відповідно до висунутої лінгвістичної концепції, змістовний план слова розділяється й одним лексичним поняттям не вичерпується. Він включає і ті непонятійні «семантичні частки» (термін авторів), що викликають у людини сукупність визначених знань, сполучених з деяким змістом, і утворить те саме лексичне тло, що разом з лексемою і лексичним поняттям складає структуру слова:

Методика перекладознавчого аналізу явищ фразеологічного рівня ґрунтується на вивченні дуже складної смислової структури ФО, як одиниць семантичної єдності. З погляду перекладу надзвичайно важливі такі риси фразеологізму, як ступінь смислової злитості чи нарізності його елементів, ступінь ясності чи неясності мотивування (наявна чи втрата внутрішньої форми, образності), стилістична забарвленість.

Оскільки для лексиколога одиницею є слово, а для фразеолога ФО як цілісність, у вивченні смислової структури ФО спираємося на погляди вітчизняних учених О. Потебні, В. Гака, М. Комлева, Д. Шмельова, В.Ващенко та інших щодо смислової організації слова та його внутрішньої форми.

Як відомо, слово - носій не тільки актуальної інформації, переданої в ході повсякденної мовної комунікації; воно разом з тим акумулює соціально-історичну інформацію, інтелектуальну й експресивно-емоційну, оцінну, загальногуманістичного і конкретно національного характеру. Така інформація і складає соціальноісторичний, національно обумовлений культурний компонент значимої структури слова. Це об'єктивно існуюче поняття.

Культурний компонент змісту слова для носіїв конкретної мови безпосередньо виявляється в текстах, у яких так чи інакше, з тієї чи іншої ситуації протиставляються соціально-історичні зрізи епох, що склалися в стереотипах мислення, мовного поводження представників різних прошарків суспільства, професій, політичних груп і т.п.

Звичайно це знаходить своє вираження в так званих оцінках мови, у більш розгорнутому виді - у контекстах, що коментують, у деталізованих тлумаченнях слів. Культурний компонент значення слова стає очевидним при протиставленні, зіткненні автором художнього твору соціально-мовних характеристик персонажів.

Вихідний, опорний момент при характеристиці, опису слів, культурний компонент змісту яких обумовлений політичним, ідеологічним осмисленням відповідних понять і явищ дійсності, літературними ремінісценціями й асоціаціями.

Культурний компонент змісту слова неоднорідний. Він може мати інтелектуальний і експресивно-емоційний зміст, раціоналістичну й емоційну оцінку. Такий його характер виявляється повніше всього в "обстановочних" контекстах, у безпосередніх коментарях конкретного слова, вірніше, його слововживання. Це більше всього й у першу чергу поширюється на слова суспільно-політичної і філософської сфер, культурний компонент змісту яких має інтелектуальний зміст.

Уточнення значеннєвого змісту слів, що позначають важливі, ключові поняття соціології, політики, етики, філософії, відбувається найчастіше в ході політичної боротьби. Такими уточненнями, роз'ясненнями термінів політичного, філософського, світоглядного характеру, публіцистичних номінацій, за яких стояли важливі поняття, що визначали принципові позиції, кредо політичних партій, угруповань, того чи іншого діяча, супроводжується розвиток суспільної думки нового часу.

Говорячи про різний статус культурного компонента в значеннєвій структурі коннотативно значимих слів, ми маємо на увазі наступні ряди лексико-семантичних явищ.

Перший ряд складають слова, у тому числі імена власні, коннотація яких спирається на асоціації. При цьому важливо розрізняти асоціації, в основі яких лежать традиційні, історично обумовлені осмислення визначених реалій, представлень, понять як національно-самобутих, властивим тільки носіям даної мови, і асоціації літературного походження. Однак довгий ряд різноманітних найменувань і сформовані в мові такі коннотаціі що далекі іншим мовам.

Слова і словосполучення фольклорного походження мабуть, займають проміжне положення між зазначеними різновидами національно-самобутніх асоціацій, оскільки вони представляються стійкими позначеннями художніх образів національної народно-поетичної традиції.

Другий ряд лексико-семантичних явищ складають слова, уживані в переносно-розширювальному змісті. При такім вживанні вони втрачають співвідносність в основних значеннях зі своїми лексичними еквівалентами інших мов.

До останнього ряду явищ відносяться слова, коннотативный культурний компонент змісту яких виступає як переносно-метафоричне значення даної лексичної одиниці. Наприклад, капелюх поряд із прямим значенням має переносно-метафоричне: про мляву, неенергійну, неметку людину. Тут відзначалися тільки ті слова, коннотация яким національно-специфічна і національно-унікальна. Звичайно, є слова, що укладають у собі аналогічні по змісту коннотации, що спостерігаються в еквівалентних слів різних мов. Це відноситься, скажемо, до культурного компонента змісту слів троянда, червоний, лівий, донкіхот, золушка, червона шапочка.

Найбільше виразно культурний компонент змісту слова виявляється при зіставленні національних культур, зокрема при вивченні не рідної мови. От у чому проблема культурного компонента змісту слова для теорії і практики перекладу, у типологічних лінгвістичних дослідженнях.

При виникненні кожного нового слова створюється разом з новим значенням і нове уявлення. Тому слово складається з трьох елементів: єдності членоподільних звуків (зовнішнього знаку значення ), уявлення (внутрішнього знаку значення ) і самого значення. Звук і значення постійно залишаються неодмінними умовами існування слова, уявлення ж інколи губиться. Внутрішня форма – це найближче етимологічне значення слова, той спосіб, яким виражається зміст. Коли уявлення - внутрішня форма – існує у слові, то таке слово володіє образністю; якщо ж уявлення втрачається, слово перестає бути образним і залишається лише логічною назвою предмета, дії чи їх звичайним означенням. Різниця між зовнішньою та внутрішньою формами найлегше відчутна в словах різного походження, що з часом стали однаково вимовлятися.

З погляду перекладацьких можливостей, дуже важливі риси, якими прислів’я та примовки відрізняються і в українській і в англійській мовах від інших фразеологізмів:

- за своєю синтаксичною структурою, прислів’я є чітко оформлене речення;

- одиниці прислівного типу виражають судження, узагальнену думку, мораль, на відміну від інших ФО, що позначають звичайно якесь поняття обо предмет;

- прислівно-приказковим одиницям властива контрастна будова;

- широке використання фольклорних традицій, символіки, гіперболізації;

Іншою формою семантичної трансформації ФО є наявність серед їх компонентів архаїзмів, лексичних чи семантичних.

Серед лексичних архаїзмів чимало біблеїзмів. Біблійні цитації і ремінісценції були в минулому одним із випробувальних методів боротьби проти багатіїв.

Українські біблеїзми відрізняються від англійських лише тим що ФО часто є не повними еквівалентами тексту оригіналу. Актуальність, сучасність будь-якого слова чи вираження завжди перевіряється на практиці, тобто реальним використанням у мові людей. Це повною мірою справедливо і стосовно ФО, що восходят до біблійних текстів. Оскільки життя мови регулюється багатьма факторами, у тому числі і екстралінгвістичними. Відхід від атеїстичної ідеології, повернення до забутих християнських цінностей закономірно вплинув на активізацію вживання біблеїзмів у живій мові. Сферою найбільш широкого використання цих фразеологізмів у даний час стала публіцистика. Старозавітні і новозавітні вираження щодня можна зустріти на сторінках газет і журналів, у передачах радіо і телебачення. Вони віддають публічної мови жвавість і влучність, образність, викликають складні емоційні асоціації. Крім того, якщо раніш біблійні виречення використовувалися переважно як “ветхі прикраси мови”, те в даний час вони здобувають цивільне звучання, на них спираються в суспільній і політичній боротьбі.

„Слово, безперечно, дуже складна одиниця і в своїй формі, і в семантичній сутності”, - зауважує В.Ващенко [37, с.4]. Тому „ в самому слові, його змісті схрещується багато лінгвістичних і екстралінгвістичних моментів, кількість і склад яких різноманітні”, - стверджує М.Комлев [84, с.25]. С. Кацнельсон стверджує що у семантиці слова наявні такі компоненти, як поняттєве ядро, образно-почуттєве уявлення та емоційно-оцінкове забарвлення. Як семантичні одиниці ФО, які, порівняно зі словом, є одиницями складнішої смислової структури.

Кожна ФО як полісемантична конструкція складається із сполучення лексем певної структурно-граматичної будови (1-й змістовний шар). Від смислу кожної з цих лексем наче „відшаровуються” окремі семи (елементарні одиниці слова), що стають компонентами образу з певним денотативним значенням, на основі якого виникає значення конототивне, яке збігається з предметно-логічним значенням усієї ФО.

Виникнувши на основі 1-го значеннєвого шару, образ немов звільняється від словесної оболонки й стає рельєфнішнім – живим, видимим, відчутним, а далі переходить у фразеологічне значення (2-й змістовний шар) сталої одиниці. Це загальне значення становить єдине семантичне ціле, що виникає від взаємодії усіх окремих значеннєвих сем. Виступаючи як спосіб передачі значення, як змістовний шар-посередник, образ є наче внутрішньою формою ФО, з тією, одначе, різницею, що не всі слова мають виразну внутрішню форму.