Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осіньпохлинуласьдимом.
(„Хай буде легко. Дотиком пера”)
В ускладнених метафоричних структурах відбувається розгортання семантики одного чи обох компонентів ядра. Так, в метафорі „Душазадивитьсяв туман...” („Марнували літечко, марнували”) словосполучення душазадивиться ускладнюється завдяки уточненню в туман, що розвиває, посилює семантику дієслова задивиться. Крім того, це уточнення повертає семантиці цього дієслова пряме значення, підкреслюючи ефект неочікуваної сполучуваності слів душа задивиться.
Часто метафорична структура ускладнюється завдяки означальної функції прислівника, який семантично залежить від обох компонентів ядра, а синтаксично від метафоризуючого дієслова, наприклад:
Навколо нього часлежавнавалом.
Співали птиці в шибку із куща.
(„Старий годинникар”)
У сучасній поезії ускладнені метафори найбільш продуктивні. Вони здатні відновлювати внутрішню форму слова, завдяки чому відкриваються більші стилістичні можливості для створення оригінальних індивідуально-авторських метафоричних образів.
Складні метафори, на відміну від ускладнених, формуються в тих випадках, коли один із компонентів семантичного ядра метафоризується двічі, тобто фактично входить в склад двох семантичних ядер. У нашому досліджені практично не зафіксовані складні метафоричні конструкції. Хоча деякі метафори нагадують своєю структурою складні, але все таки вони мають лише одну метафоризацію, наприклад:
Світали ночі вечоріли дні.
Не раз хитнуладолятерезами
(„Очима ти сказав мені…”)
У цьому прикладі є два семантичні ядра – хитнула доля і хитнула терезами. Але тільки конструкція (або неприслівне словосполучення) хитнула доля є насправді метафоричним, а словосполучення хитнула терезами має пряме значення.
Таким чином, можемо навести тільки два приклади складного словосполучення, які зафіксовані нами у фактичному матеріалі:
Душа задивиться в туман
і маритьобрисами літа.
(„Марнували літечко, марнували”)
Невже це осінь, осінь, о! –
Останні айстригорілицьзайшлися болем.
(„Осінній день...”)
Як бачимо, два семантичних ядра об’єднуються навколо одного компонента: душа марить (одна метафоризація) і обрисами літа (друга метафоризація); айстри зайшлися болем (одна метафоризація) і горілиць зайшлися болем (друга метафоризація).
Спираючись на найбагатший лексико-семантичний арсенал літературної мови, на його нормативні принципи, українська поезія сучасної письменниці Ліни Костенко є справжньою творчою лабораторією для створення найбільш різноманітних метафоричних образів.
СТИЛІСТИЧНЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕТАФОР
Поезія – яскравий показник життєздатності національної мови, а слово – скарбниця духовних багатств народу. Поетеса Ліна Василівна Костенко – наша сучасниця. Як митець вона "вписана" в свій час. Вона належить до тих поетів, про яких О.Блок писав: "Тільки те, що було сповіддю письменника, тільки той твір, в якому він спалив себе до тла... – тільки такий твір може стати великим. Спалена душа повинна рано чи пізно схвилювати своїх сучасників навіть не мистецтвом, навіть не новизною, а тільки щирістю самопожертви" [2, с.170]. Творчий доробок поетеси дуже цікавий і неординарний, що підтверджується наявністю великої кількості літературознавчих і мовознавчих досліджень її творчості. Вивчаючи її поезію "дослідник не залишається сухим об’єктивним фіксатором поетичних знахідок і новацій, він збагачується духовно" [12, с.46].
У віршах Л.Костенко кожне слово – образ ніби випромінює поезію, кожне слово співвідноситься з іншим, внутрішня форма його полісемантична, тобто багатозначна, вона може нарощувати все нові й нові відтінки значення. Коли йдеться про образну систему поетеси, то про це навіть складно говорити, бо вірші її, стиль, поетика – надзвичайно концентровані, естетично подекуди насичені метафорикою і глибинним підтекстом. Авторський словник її – надзвичайно багатогранний, а лексеми її віршів – це унікальне своєрідне явище співіснування різних мовних і стильових рівнів, серед яких слова високого звучання не губляться і "не претендують на особливий статус стилю поруч із народною говіркою" [12, с.48]. Розглядаючи в своїй статті творчість Ліни Костенко, дослідниця Л.В.Краснова вказує на "вписаність образної системи поетеси в широкий культурний контекст світового рівня", доходить висновку, що глобальна метафорика, яка охоплює всі клітини кожного тексту на всіх рівнях, може і повинна розглядатися не лише в літературознавчому, а й у лінгвістичному аспекті" [12, с.53].
Ознайомлюючись з літературознавчими дослідницькими статтями, пов’язаними з творчістю поетеси, ми звернули увагу на той факт, що майже усі вчені вказують на особливу образність її віршів, яка просто не може залишитися не поміченою. Так, наприклад, розглядаючи збірку "Сад нетанучих скульптур", Є.Прісовський зауважує: "Ліна Костенко -майстер деталі, гострометафоричного і водночас предметно точного образу , відчутного на дотик, зримого, пластичного, що створює настрій, дає відчути аромат часу і місця дії" [16, с.177]. "Можна подивуватися точності і пластичній виразності словесного живопису поетеси, барвистості і предметності образів, покликаних відтворити всю безліч животвору" [14, с.181]. Як бачимо, вчені вказують на предметну точність, пластичність, зримість, барвистість, виразність, майже відчутну дотиковість і навіть музичність образів поетеси.
Розглядаючи в своїй праці музичні образи в творчості Ліни Костенко, дослідники О. та Ю. Чекан зазначають: "Безмежжя простору художнього світу Ліни Костенко не в екстенсивному розширені меж, а в принциповій відсутності їх. На невеликій площині мистецтва слова поетеса відкриває безліч вимірів. Одні, що пронизані музичним струмом, утворюють грандіозну симфонію. Інші, зображально-художні, компонуються в неповторну картину: згадаймо багатство барв, відтінків, неповторність колориту, яскраві зорові образи. Поезія Ліни Костенко – це музика слова. Пристрасна і велична" [24, с.138-139]. Крім того, вони вказують на "багатоаспектність паралелей між поезією Ліни Костенко і музикою Є.Станкевича". І справді, коли читаєш (а особливо слухаєш) вірші поетеси, виникає враження, що перед тобою – пісні, навіть скоріше не пісні, а самісінька музика, якимось дивним чином відтворена в словах. І музика ця завжди звучить по-різному: то ніжно і лагідно, нагадуючи колискову, то бурхливо, чітко, ритмічно – форте, але завжди хвилює душу, примушує її працювати, співчувати, боліти. Ось що з цього приводу знаходимо у Б.Антоненка-Давидовича: "Метафори Ліни Костенко – образні, яскраві, вони легко створюють зорове уявлення... Окремо хочеться спинитись на мові поетеси. Серед багатьох своїх сучасників вона чітко вирізняється високою культурою мови своїх творів. В неї нема ні мовної розхристаності, поєднаної з лексичними злиднями, ні синтаксичної і фразеологічної безвідповідальності за слово. Витримана в традиції живої народної мови й класичної спадщини, мова Ліни Костенко багата на розмаїту лексику, характерні ідіоми та соковиті приповідки" [1, с.155-156].
Треба відзначити існування великої кількості мовознавчих праць, у яких досліджується творчість поетеси. І це, на наш погляд, цілком природно, бо її спадщина – невичерпне джерело для вивчення і цікавих спостережень, знахідок. У статті Л.А.Семененко зібрані спостереження над творчим використанням гнучкої структури граматичної категорії числа абстрактних іменників в ідіолекті Ліни Костенко. Так, в одній зі своїх робіт Л.А.Семененко за допомогою аналізу багатьох прикладів і наукового їх обґрунтування доходить такого висновку: "Для поетичного ідіолекту Ліни Костенко характерним є активне використання експресивно-конотативного потенціалу морфології для передачі найбільш доцільним способом ідейно-художнього задуму, семантичної компресії тексту, уточнення його експресивних і емоційних параметрів, а маркована граматична одиниця є експресивно-емотивною домінантою поетичного дискурсу" [19, с.54]. Ця робота, безперечно, дуже ґрунтовна і цікава, вона відкриває і демонструє цікавий і великий, важливий шар для дослідження творчості Ліни Костенко.
У статті Т.В.Іванової "Символіка трьох кольорів в романі Ліни Костенко "Маруся Чурай" подаються спостереження над нашаруваннями назв кольорів в історичних творах Ліни Костенко: "Система стилістичних засобів художнього твору містить в своєму складі палітру фарб, або живописних елементів, на тлі яких проходять події зображуваного, Як і в живописі, палітра має кольори, які є основними для інших, менш важливих у творі. Естетично-філософська функція, притаманна живописним елементам мови, на жаль, у мовознавчій літературі висвітлена досить однобоко - дослідники багато уваги приділяють першій частині названої функції" [10, с.65]. Т.В.Іванова дійшла таких висновків: "Система елементів чорний-червоний-білий, яка може тлумачитися як одне ціле [10, с.66]., в історичних творах Л.Костенко виконує філософсько-естетичну функцію, що досягається розкриттям внутрішньої форми епітетів, введенням народнопоетичної символіки і створенням авторських метафоризованих комплексів" [10, с.71].
Аналіз процесу засвоєння іншомовної лексики українською літературною мовою передбачає насамперед дослідження творчості українських письменників, оскільки „проблема творчості письменника ... є складовою частиною ширшої проблеми – значення художніх творів для розвитку літературної мови взагалі” [15, с.107]. Аналіз використання лексичних засобів у художньому творі сприяє виявленню не лише предметно-логічної, а й емоційної та естетичної інформації, закладеної у тексті.