Таким чином описуються й інші якості Бога, якщо так можна сказати:
Et inde tamen manu ualidissima et misericordissima eruisti eum tu et docuisti non sui habere ,sed tui fiduciam ,sed longe postea[Augustin.VI,8,32]
І ти вирвав його могутньою і милосердною рукою.
Що стосується власної оцінки, то тут Августин є дуже скромний.
Et quid mihi proderat, quod omnes libros artium, quas liberales uocant,tunc nequissimus malarum cupiditatum seruus per me ipsum legi et intellexi, quoscumque legere potui? [Augustin.IV,16,30]
І чому він розповів мені, що всі книги про мистецтво, які називають вільними, зараз я нічого невартий раб пагубних бажань сам прочитав і зрозумів,і зміг будь-які прочитати?
Трапляється, що автор описує свій „ступінь освіченості”, що, власне, може бути сприйнято і як його ступінь переконання.
Itaque cum aliquid uellem aut nollem, non aliun quam me uelle ac nolle certissimus eram et ibi esse causa peccati mei iam iam qua animaduertebam. [Augustin.VII,3,19]
Таким чином коли я щось хотів чи нехотів,я не був впевненим в інших ніж я хотів чи нехотів, і в цьому була причина моєї провини, за яку я вже був покараний.
Інших осіб Августин оцінюєпо - різному, в залежності від його стосунків з ними.Друзів, які для нього важливі, він називаєcarissimi:
Tuncautemnecipseneccarissimusmeusnebridiusadulescensualdebonusetualdecautus,[Augustin.IV,3,47]
При таких або інших ознаках завжди постає питання, чи є той чи інший друг carissimusomnium(що підкреслює суперлативне значення), або названий як дуже приємна людина для автора людина.У вищеназваному прикладі кількість друзів обмежена до одного, друг навіть названийmeus, і конкретизовано його ім'я.Таким чином, якщо так можна сказати, відособлений від інших, розглядається окремо і не порівнюється з жодним іншим.Тут йдеться швидше про ступінь дружби, про почуття автора до Небрідія , ніж про порівняння.Таким чином цей фрагмент можна класифікувати як елатив.
Цікавим є приклад, де Єрусалим метафорично порівнюється з матір'ю.Мати є у кожного єдина, так що вона(або почуття до неї) практично не може бути співставлено з іншою.
Et non auertar, donec in eius pacem,matris carissimae,ubi sunt primitiae spiritus mei,unde ista mihi certa sunt, conligas totum quod sum a dispersione et deformitate hac et conformes atque confirmes in aeternum, deus meus,misericordia mea. [Augustin.XII,16,6]
Оцінки Августином інших осіб переважно об'єктивні, бо вони також базуються на думці інших осіб, як наприклад:
Fama enim de illo praelocuta mihi erat,quod esset honestarum omnium doctrinarum peritissimus et apprime disciplines liberalibuseruditus[Augustin.V,3]
Чутка вже заздалегідь повідомила мені, що він дуже досвідчений увсіх високих науках...
Як вважає К.Бюхнер, ”Якщо елятив характеризує одну особу”, тобто „якщо ряд не можна навіть уявити, тоді елативна думка є поза сумнівом”, таким чином даний приклад розглядається як елатив1.
Трапляється, що автор опирається на загальновідомі факти:
Erat eo tempore quidam potentissimus senator,cuius et beneficiis obstricti multi et terrori subditi errant [Augustin.VI,10]
Був у цей час якийсь дуже могутній сенатор, який багатьох зв'язав своїм благодіянням або підкорив страхом.
В якості оцінки Августином предметів, цікаво розглянути його розуміння корисностіта його інтерес до язичницьких міфів:
Iamuerounumetunumduo,duoetduoquattuorodiosacantiomihieratetdultissimumspectaculumuanitatisequusligneusplrnusarmatisetTroiaeincendiumatqueipsiusumbraCreusae[Augustin.I,13]
...Мені ненависна була ця пісня і дуже приємне суєтне видовище: дерев'яний кінь, наповнений озброєними солдатами, пожежа Трої і тінь самої Креуси.
На прикладі вищенаведених фрагментів видно, що при елативахйдеться про високу експресивність.
А суфікс - іоr в цей період, зберігаючи компаративне та елативне значення, виражає суперлатив і позитив:
Erat domus magna et in domo erat thronus positus ,in quo quasi iudex resedebat cunctis potestate prestantior [Gr.Turon.12,p.106]
Був великий дім,а у домі стояв трон, на котрому ніби сидів суддя, що переважас всіх владою (суперлатив).
Схожість елатива з позитивом підтверджується численнимиприкладами стирання елативного значення прикметників,перетворення їх позитиви. Стирання експресивних засобів єбезперервним процесом, що зумовлений існуванням мови. У пізній латині зустрічається багато прикметниківна - іssimus, котрі стали позитивами в результаті частого їх використання. Це ті слова, що вживалися як штампи:
ріissimus, doctissimus,sanctissimus, beatissimus та ін.:
Libenter te, sanctissime pater,andiebam. [Оr. Тuron., 3, р.118]
Охоче я тебе, святий отче,вислухаю.
Succure, piissime pater,ne et ego percam sicut frater meus.
[Оr. Тuron.,27,р.172]
Допоможимені, святий отче,інакше i я загину, як мій брат.
Значення високої моральної оцінки, що є у словах «святий», «благочестивий», тощо,ніби потребувало оформлення їх за елатив ним зразком та одночасно сприяло сприянню значення суфікса -іssimus, оскільки він майже нічого не додавав до значення самогоприкметника.
Проте, в період класичної латини цей суфікс мав переважно елативне значення і ще не перетворився цілком на позитив:
Nata erat huic Chione.Quae dotatissima forma Mille procos habuit, bis septem nubilis annis.
[Ovid,Меt., XI, 301-302 ].
Мав прехорошу дочку, що Хіоною звалась; до неїЩойно сім років подвоїла, йшли женихи чередою.
У нього народилась Хіона.Вона,обдарована рідкісною красою,Мала тисячу женихів, коли мала двічі сім років.
“Quae mea culpa tuam”,dixit”carrissime,mentem vertit?Ubi est,quae mei prior esse solebat?”
[Ovid,Меt., XI, 421-422].
«Чим провинилась я, - мовила, - перед тобою мій любий,Що покидаєш мене? То таке піклування про мене?»
„Яка моя провина? - сказала, - наймиліший,змінила твою думку? Коли таке було, що турбота про мене звичайно була важливішою?”
У цьому прикладі елатив майже перетворився на штамп, тому у перекладі А.Содомора обрав еквівалент «любий».
Qua rursus visa,veluti praesaga futuri, Horruit Alcyone lacrimasque emisit obortas Amplexusque dedit,tristique miserrima tandem Ore”vale”dixit conlapsaque corpore toto est.
[Оvid.Меt., XI, 457-460].
Вгледіла той корабель -і слізьми залилась Алкіона.-Страшно їй стало, немов би в ту мить зазирнула в майбутнє. Мужа в обійми взяла й, невимовну тамуючи тугу, Мовила тихо: «Прощай», - і відразу поникла, зімліла.
Коли подивилась назад ,немовби передчуваючи майбутнє, Алкіона злякалась І не втримала виступаючих сліз, обійняла [чоловіка], нарешті вимовила, найнещасніша, Сумними вустами: «Прощавай», зімліла всім тілом.
Елативне значення у вищенаведених прикладах виникло завдяки порівнянню із нормою якості, що мається на увазі. Подібність ступенів порівняння та елатива полягає у притаманні ним ідеї порівняння; вона підтверджується здатністю суперлатива та компаратива висловлювати елативні значення. Різниця полягає передусім у денотаті та у характері порівняння. У компаративіта суперлативі денотатом є факт переваги одного предмета над іншим (або групою інших). Ступені порівняння можуть дати нам відносну характеристику якої-небудь ознаки, що притаманна двом об'єктам, у її кількісному вираженні. Порівняння, що позначається компаративом чи суперлативом, є достатньо об'єктивним, оскільки об'єкти, що порівнюються, або існують у об'єктивній реальності, або добре знайомі тому, хто висловлюється.
У елативі денотатом є ознака предмету та його міра. Цим елатив наближається до позитива оціночних прикметників (див. приклади з пізньої латини). Оцінка, виражена елативом, є суб'єктивною - один і той самий предмет отримує різну оцінку в залежності від того, хто висловлюється відносно цього предмета. Ця оцінка проводиться з точки зору загальновизнаної норми якості, проте, наявність норми лише у свідомості того, хто говорить, надає можливості для широкої суб'єктивної інтерпретації як самої норми, так і ознаки предмету, що оцінюється.
2.1.2 Демінутивні суфікси
Мова служить не лише для вираження думки,але й для висловлення почуттів та емоцій.Дійсність завжди сприймається суб'єктивно,пізнання її завжди супроводжує емоційна оцінка того,що пізнається.Засоби,якими передається суб'єктивна інтенсивність ознаки,є спільними до деякої міри у різних мовах ,оскільки вони утворюються на основі загальних психологічних законів.Проте,залежно від характеру будови тієї чи іншої мови в ній використовуються відповідні засоби її вираження.Наприклад,у мовах флективної будови часто вживаються для цього морфологічні засоби,особливо суфікси ,при цьому, крім елатив них суфіксів велику роль відіграють так звані зменшувально-пестливі суфікси.Одним словом-це демінутивні суфікси прикметників.У певних контекстуальних умовах прикметники утворені такими суфіксами можуть виражати елативність,тобто надзвичайно високий ступінь інтенсивності ознаки¹.
Parvulam causulam nactus Caesar[Bell.Afr.54,1]
Цезар скористався цілком незначною обставиною.
Тут прикметник ні в якому разі не означає „малий у певному степені”,а „дуже малий ”, „зовсім незначний”.
Коли Варрон говорить про лошат:
In decem diebus secundum partum cum matribus in pabulum prodigendum,ne ungulas comburat stercus tenellas[R.R.2,7,11]
Неможливо розуміти прикметникtenellus як „дещо ніжний” ,а „дуже ніжний”.
Так само як і речення з Плавта:
Servolorum sordidulorum scrota diobolaria[Poen.270]
Слід перекласти як:
Копійчана шкура дуже нікчемних(а не „досить нікчемних”)рабів.
Подібно перекладемо приклад із „Сатирикону”Петронія:
Habebamus tunc hominem Cappadocem, longum, valde
Audaculum[63,5]
Був тоді один каппадокієць,людина висока, надзвичайно відчайдушна.
Цікавим є тут також прислівникvalde ,який визначає демінутивaudaculus і дозволяє одночасно трактувати виражене ним значення як елятивне.