Специфіку говору с. Конюхи у граматиці творить набір закінчень і засобів формотворення словозмінних частин мови, зокрема
– закінчення іменників:
● жіночого роду в орудному відмінку однини – оў, – еў (зеимле́ў, душе́ў, голово́ў), в родовому відмінку однини – и (ріли́, зеимли́, но́чи, любо́ви), в родовому відмінку множини -іў (бабі́ў, козі́ў);
● чоловічого роду – в давальному відмінку однини з основами на твердий приголосний – ови (бра́тови), з основами на м’який приголосний – еви (коне́ви), в орудному відмінку однини – ом, рідше – ем (коно́м, дошче́м), в місцевому відмінку однини -і, – и (на ду́бі, у кінци́), у давальному відмінку множини – ом, – ем, -ім (коні́м, коне́м. коно́м), в орудному відмінку множини – ема(гостє́ма), у місцевому відмінку множини – ох (на зятьо́х; так само і множинні іменники – на грудьо́х, на дверо́х);
● середнього роду колишніх іменників t-основи – у род. в. одн. – (ат’)і, – (ат’) а (тел’бт'і, тел’бт'а), у дав. в. одн. (ат’) у; в ор. в. одн. – (ат’) ом;
– у прикметниках наявність стягнених форм у називному відмінку однини чоловічого роду (до́бри), давального і місцевого відмінків однини жіночого роду (мо́лоді «молодій», так само – ад’єктивні займенники); асимілятивні зміни при творенні форм вищого ступеня порівняння прикметників (моло́ч:и);
– у числівниках – формальна структура числівників одйн, шти́ри, одинбйціть; форма орудного відмінка двума́; творення складених числівників за моделлю піўтретя́, піўчвертб, девйідесє́ть, дві́ста;
– у займенниках – збереження давніх енклітичних форм давального відмінка ми «мені», ти «тобі»; відмінкових форм – знахідного відмінка не́го «його», орудного відмінка неў, тоў «нею», «тією»; вказівного займенника тамто́й «той»;
– у дієвідмінюванні: інфінітив на – чи від дієслів з основою на задньоязиковий приголосний (пе́чи, стри́хчи); формі 1-ї і 2-ї особи однини теперішнього часу: лє́йу, лє́йіш, 3-ї особи однини і множини теперішнього часу з кінцевим т (худит – худят); паралельне вживання закінчень 1-ї особи множини теперішнього часу – мо і – м (несе́мо/несе́м, худимо/худим); нульове закінчення 2-ї особи однини теперішнього часу атематичних дієслів (дась, йісь «даси», «їси»); паралельне творення форм 1-ї особи однини майбутнього часу бу́ду бра́ти і бу́ду браў, 1-ї особи однини і множини минулого часу ходи́ў і ходи́ўйім, ходи́вем, роби́ли і роби́лисмо; форми умовного способу за моделлю даў бим, даў бис.
Специфіка говору досліджуваної місцевості у словотворенні зумовлена:
– наявністю локальних афіксів – мак (глушма́к «глухий»), – кут (ліўку́т «лівша»), – уйемци (покрадуйе́мци «крадькома»);
– функціональним посиленням окремих афіксів – анк(а) (барабольа́нка «листя картоплі»), -а́льник (копа́льник «копач»).
комунікативний уміння навичка літературний
Висновки
У рамках нашого дослідження, дослідивши народне мовлення Тернопільського регіону, можна зробити певні висновки як щодо особливостей наддністрянського говору в цілому, так і щодо особливостей різних рівнів діалектної системи села Конюхи зокрема. Отже, говірка досліджуваної місцевості входить до південно-західної групи наддністрянських говорів, тому для неї притаманні як спільні для всієї південно-західної групи риси, так і регіональні особливості. Зокрема, особливості фонетичної та морфологічної системи мови говірки села позначаються і на лексичному складі. Загальнолітературні норми, поєднуючись із діалектними особливостями, утворюють особливий колорит лексичного складу досліджуваної говірки. Так, у здійсненні системного аналізу лексики старожитнього наддністрянського діалекту й убачаємо перспективу подальшого дослідження. Оскільки опрацювання наукової літератури показало, що саме лексико-семантичний рівень наддністрянської діалектної лексики опрацьований набагато гірше ніж інші рівні його системи (морфологічний, дериватологічний, акцентологічний).
Література
1. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. – К.: Вища школа, 1980. – 246 с.
2. Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. – К.: Рад. школа, 1966. – 316 с.
3. Жовтобрюх М.А. Проблеми взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів // Мовознавство. – 2003. – №1. – С. 13–18.
4. Матвіяс І.Г. Відображення особливостей говорів української мови // Мовознавство. – 2008. – №6. – С. 29–36.