Ряд взаємообумовлених концептів являє собою «концептосферу». Поняття «концептосфера» має яскраво виражену багатошарову структуру. Поле, де відбувається «ідентифікація» того чи іншого явища, – поле когнітивного/індивідуального, свідомого та/або несвідомого, іншими словами – не «реальна дійсність», а культурний смисловий простір. Кожний окремо виділений концепт буде мати свою «концептосферу», яка в свою чергу, буде одним із складових елементів загальної концептосфери особистості і всього народу. Елементи концептосфери не можуть існувати окремо один від іншого та характеризуються динамічністю структури та взаємопроникненням.
Для того, щоб отримати уявлення про зміст концепту в свідомості мовця, необхідно розглянути всю сукупність мовних засобів вираження концепту, а також тексти, в яких розкривається зміст концепту. На думку вчених , неможливо дати повний опис концепту, це завжди буде лише частина концепту, тому що жоден концепт не може бути відображений у мовленні повністю. З.Д. Попова та Й.А. Стернін вважають, що концепт – це результат індивідуального пізнання, узагальнення, категоризації та являє собою нечітко структуровану об’ємну одиницю, та «жоден дослідник, жоден лінгвістичний аналіз не може виявити та зафіксувати повністю всі засоби мовної та мовленнєвої репрезентації концепту в мові, завжди що-небудь залишається незафіксованим та, відповідно, не уточненим» [32, 14].
Припущення про те, що концепт має багатошарову та багатокомпонентну організацію, яка проявляється через аналіз мовних засобів її репрезентації, можна зробити враховуючи польову організацію значення слова, а саме архісему в ядрі, диференційні семи у ближній периферії та приховані семи дальньої периферії.
Таким чином, виділяються наступні структурні компоненти концепту : ядро, під яким розуміємо сукупність прототипних когнітивних шарів з найбільшою чуттєво-наочною конкретністю; когнітивний шар, як сукупність когнітивних ознак, які являють собою дискретну одиницю концепту на певному рівні абстракції; когнітивний сектор – сукупність когнітивних ознак у структурі когнітивного шару які являють собою характеристики окремого аспекту, сторони когнітивного шару концепту; когнітивний параметр – група близьких за змістом когнітивних ознак, які можна виділити в структурі концепту; когнітивна ознака, як мінімальний структурний компонент концепту, яка віддзеркалює окрему рису, або ознаку концепту; когнітивна категорія – когнітивна ознака, яка проходить через усі сектори і є узагальнюючою [32, 60].
Відповідно, концепт складається з компонентів(когнітивних ознак), які утворюють різні концептуальні шари, де кожен наступний шар, по відношенню до попереднього, характеризується більшим рівнем абстрактності. Периферія на думку Й.А. Стерніна складається зі слабо структурованих предикацій, що відображають інтерпретації окремих концептуальних ознак та їх сполучень у вигляді стверджень настанов свідомості, що обумовленні в певній культурі менталітетом різних людей [32, 61].
Кожний концепт, виражений вербальними засобами, має певну семантичну форму, детерміновану його семантичними значеннями, яка характеризується етнокультурною обумовленістю, оскільки «в ній відображені всі конототивні, модальні, емоційні, експресивні, прагматична та інші оцінки, все індивідуальне, властиве цій мові» [28, 35].
Ми уявляємо концепт як складне утворення, тобто як сукупність концептуальних ознак, організованих у структуру і таких, що складають зміст концепту, тобто як множину уявних ознак та сукупність аспектів дійсності, які впливають на наші відчуття(емоційно-оцінні характеристики), які складають концепт. Ми погоджуємося з думкою дослідників, щодо існування двох планів у концепті – когнітивного, який відображає фрагмент об’єктивної дійсності, та прагматичного, що містить суб’єктивно-емоційну оцінку людиною фрагменту навколишньої дійсності. Когнітивний план, або презентація смислової специфіки концепту базується на певних знаннях про світ. Вказана складова концепту є основною ознакою, “активним” шаром концепту, що існує для всіх людей, які послуговуються цією мовою [38, 48].
Ю.Д. Апресян виділив три основні частини прагматичної інформації: ставлення до дійсності, до змісту повідомлення та до адресата [1, 8]. Застосувавши цю формулу до результатів нашого дослідження, можемо сказати, що прагматичний план концепту – це компонент концепту, який символізує ставлення мовця до дійсності та до змісту повідомлення. Ідея виокремити прагматичний план концепту виникає, якщо під концептом розуміти безмежно складну структуру, яка вбирає в себе весь запас лінгвістичних та екстралінгвістичних даних.
Вважаємо, що на мисленнєву одиницю, яка кодує концепт в універсальному предметному коді індивіда, нашаровується базовий шар, актуальний для всіх носіїв цієї мови. Цей шар перекриває ядро та ближню периферію концепту, складається з концептуальних ознак, які в середині цього шару утворюють різні шари. Навколо базового шару знаходиться дальня периферія концепту, яка складається з другорядних, менш значущих концептуальних ознак, та інтерпретаційного поля.
Структуру, як внутрішню організацію концепту, як сукупність усіх ознак, властивих тому чи іншому концепту, ми сподіваємось дослідити за допомогою вільного асоціативного психолінгвістичного експерименту. Вважаємо, що мовні реакції реципієнтів, отримані в ході експерименту, являють собою достовірний матеріал для опису структури та моделювання концепту. На нашу думку, реконструювати структуру концепту можна шляхом виявлення всіх можливих ознак концепту, які можуть бути об’єднані за спільним для них зв’язком з вихідним словом.
Незаперечним є той факт, що саме в слові відображається знання про концепт, що саме мова є тим джерелом, з якого ми отримуємо знання про концепти. Оскільки слово, або лексема, є одиницею вивчення когнітивної організації концептів в їхньому мовному вираженні, проблема значення слова отримує нове звучання.
1.3 Морально-оцінні категорії «добро» і «зло» як предмет лінгвокогнітивного вивчення
Об’єктивний світ сприймається людиною з точки зору його ціннісного характеру. «По суті все різноманіття предметів людської діяльності, суспільних відносин та включених в цей круг природних явищ може сприйматися в якості об’єктів ціннісного ставлення, тобто оцінюватися з погляду етичних категорій добра та зла, істини та не істини, краси чи потворності, дозволеного або забороненого, справедливого та несправедливого тощо» [43, 345].
Ціннісний аспект тісно пов'язаний з пізнавальною діяльністю людини, «в самих ціннісних категоріях відображені орієнтації знань, інтересів та уподобань різних суспільних груп та особистостей» [43, 345].
Важливою складовою ціннісних відношень у суспільстві є ціннісна орієнтація особистості. Одним із найважливіших компонентів змісту ціннісних орієнтацій індивіда є його моральні переконання та принципи поведінки. Ціннісна орієнтація особистості є підставою для вирішення складних питань, в тому числі питання вибору між добром і злом.
Образ світу індивіда зумовлюється « способом життя» в предметному світі» [23,10]. Предметний світ, навколишня дійсність, сприймаються як культурно-історичне буття людини, а сприйняття й усвідомлення людиною світу виявляється, таким чином, похідним від культурно-історичного буття [31,12].
Хоча поняття «добро» і «зло» є абстрактними, за ними приховано предметну дію, ставлення індивіда до інших людей, особистісна оцінка навколишньої дійсності. Іншими словами, все різноманіття предметної діяльності людини може виступати в якості «предметних цінностей» як об’єктів ціннісного відношення.
Ціннісні відношення закріплені в мовних структурах. Оцінка, як ціннісний аспект, присутня в різних мовних виразах. «Слово «оцінка» використовується зазвичай для означення встановлення ціннісного відношення між суб’єктом та предметом. Під цінністю, зазвичай розуміємо все те, що є об’єктом прагнень, потреб, бажань, інтересів тощо» [22, 25]. Оцінка, як правило, надається за різними ознаками, основна сфера оцінних значень пов’язана з ознакою «гарне» – «погане». Людина неоднозначно ставиться до навколишнього світу. оцінює світу термінах, притаманних її системі цінностей.
Вибір морально-оцінних категорій, представлених у свідомості концептами «добро» і «зло», для дослідження базується на тому, що ці поняття можна віднести до невеликої кількості загальних понять, які притаманні всім людям, адже ці поняття присутні в усіх культурах. Поняття «добро» і «зло» належать «персонально-ціннісних» категорій, вони існують у свідомості кожної людини, кожної групи людей у кожного народу, тобто ці поняття – загальнолюдські [42, 15]. Однак межі цих понять відносні та залежать від багатьох факторів: від особистого та культурного досвіду індивіда, від ступеня розвитку суспільства та науки та ін. Той факт, що більшість концептів не має чітко окреслених меж, говорить, перш за все, про те, що немає чіткості у рамках людського мислення.
Слід також зазначити, що поняття «добро» і «зло» знаходяться в опозиції та являють собою філософську дилему. Ця дилема базується на світоглядних позиціях, тому ми можемо сказати, що це питання тісно пов’язане з мораллю, культурою та національною свідомістю.
В рамках різних релігій та систем поглядів поняття «добро» і «зло» розглядаються з різних позицій: наприклад, з позиції походження добра і зла, з позиції зв’язків між цими двома поняттями, з позиції ставлення людини до добра і зла та ін. Із наведених вище рівнів дослідження цього питання, нас, перш за все, цікавить ставлення людини до добра і зла, тому що ці поняття тісно пов’язані з системою поглядів людини, в залежності від чого людина вибудовує своє ставлення до явищ навколишньої дійсності.