Емоції виступають не тільки як об’єкт відображення, але як фактор, який обумовлюючи процес пізнання світу людиною, детермінує, визначає мову, її змістовну сторону [76, с. 143; 148, с. 14]. Вони сприяють розв’язанню, початку мовленнєвого акту, одночасно стимулюючи та підтримуючи процес комунікації [179, с. 77]. Водночас, мова є засобом емоційного впливу на людину [221, с. 8]. Емоційно-експресивний аспект висловлення орієнтується як на його продуцента, так і на реципієнта: у першому випадку, мовець намагається якнайяскравіше виразити своє ставлення до події, що, у свою чергу, сприяє переконанню, впливу на вольову сферу іншого комуніканта [69, с. 646].
У процесі мисленнєво-мовленнєвої діяльності, когнітивна домінанта визначає концепт, який вербалізується, емоційна – конкретну одиницю певного ЛСП емоцій. Отже, емоції виконують роль своєрідного лексичного фільтра. Одночасне вираження в мовній одиниці когнітивної та емоційної домінант – ще один прояв універсального принципу економії в людській діяльності, зокрема – комунікативної [121, с. 37]. Крім того, багатозначність висловлювання, яка розвивається на базі його емоційного переосмислення, з одного боку, є невід’ємною частиною внутрішнього світу людини, а з іншого – забезпечує входження таких висловлень до соціальної пам’яті суспільства [207, с. 97].
Отже, емоції є необхідним елементом людської життєдіяльності, який визначає всі процеси та явища індивідуальної дійсності, а тому є високо параметризованою ділянкою свідомості, що знаходить своє вираження в мові через значення різнорівневих одиниць, обумовлює процеси номінації та комунікації.
1.2.3 Емоційна концептосфера як структурна одиниця концептуальної картини світу англомовного суспільства
Окрема КС є складовою частиною національної ККС, представляючи певну сукупність знань даного народу про деякий аспект його матеріального та духовного життя. Емоції як найважливіші прояви внутрішнього психічного життя людей категоризуються, утворюючи на ментальному рівні свідомості емоційну КС. Концептосфера емоцій, або емоціоконцептосфера (ЕКС) – це світобачення, спроектоване емоційною сферою свідомості індивіда [321, с. 65-66; 430, c. 139]. Її можна розглядати як результат семіозису, процесу означування емоційних когніцій людини при засвоєнні нею оточуючого світу [150, с. 26; 374, c. 167; 401, с. 149-150].
ЕКС є цілісним, холістичним когнітивним утворенням високого рівня абстракції. Загальновизнаний розподіл усіх емоцій на позитивно та негативно марковані, обумовлює факт того, що ЕКС виступає тією базою, на фоні якої профілюються домени позитивної та негативної тональності, у структурі яких, у свою чергу, знаходять своє вираження усі вербально втілені концептуалізації різноманітних емоцій.
Ядро ЕКС складають ментальні репрезентації знання про власне емоції як факти прояву діяльності емоційної сфери людини. До її периферійної зони включається також інформація про усі сфери буття людини, які так чи інакше зумовлюють її функціонування або осмислюються через призму її існування. Цей факт свідчить про накладання ЕКС на інші ділянки ККС індивіда, а отже, про її детермінуючу роль у свідомості особи: усі концепти є “емоційними” з точки зору того, що нічого не може бути осмислено (проконцептуалізовано та прокатегоризовано) без прямого чи непрямого втручання у когніцію емоційної сфери свідомості [153, с. 32; 395, с. 152]. Тож, емоції є тим “цементом”, який скріплює ККС представників будь-якої мовної спільноти.
ЕКС є динамічною лабільною семіотичною системою, історично-соціальним утворенням, розвиток якого зумовлений як екстралінгвістичними, так і власне лінгвістичними чинниками [151; 222, с. 63]. Лінгвістичними факторами, які визначають розвиток ЕКС у діахронії культури, є асиметрія мовного знака, розширення регістрів людського спілкування, соціальна, стилістична диференціація мови [179, c. 76]. Основними екстралінгвістичними факторами, що визначають формування та трансформацію ЕКС є ускладнення практичної діяльності людини, поява теоретичного знання як способу освоєння людиною світу, соціалізація особистості людини, моральна орієнтація суспільних інститутів [151].
Переважна частина ЕКС є вербалізованою. Вона знаково оформлюється різноплановими мовними засобами, переважно вторинної номінації – метафорою та метонімією: усі абстрактні концепти, у тому числі й емоційні, є метафоричними за своєю природою [400, c. 3]. Широке використання засобів вторинного означування емоцій зумовлено великою розповсюдженістю та продуктивністю таких типів номінації у мові на її сучасному етапі розвитку внаслідок, з одного боку, бідності прямих позначень психічного світу людини, а з іншого боку – архетиповості когніцій людини [131, с. 41; 153, с. 118].
Непрямі номінації емоцій є процесом і результатом оцінного переосмислення вже існуючих мовних реалій. В основі сучасного позначення емоцій лежать переноси найменувань реальних фрагментів світу (фізіологічні реакції організму людини, її фізичні дії, явища природи, міфологічні образи тощо) на психічну діяльність людини [222, с. 64; 395, с. 152-153; 427, c. 80].
Організаційно ЕКС являє собою сукупність ієрархічно упорядкованої множини вербалізованих за допомогою лексичних та фразеологічних засобів емоційних концептів (ЕК) – “квантів” структурованого знання про емоційне життя індивіда, які знаходяться один з одним у складних структурно-семантичних та функціональних відношеннях [153, с. 60]. Тому для дослідження природи ЕКС надзвичайно важливо проникнути в сутність ЕК, описати і відобразити їхні складові, проаналізувати ті мовні засоби, якими вони репрезентуються. Такий опис потребує врахування існуючих у соціокультурному житті спільноти психологічних, соціологічних і семіотичних факторів, що у сукупності утворюють загальнокультурний фактор, який детермінує формування та функціонування концептів як когнітивно-культурних явищ [151].
Одним з ядерних концептів у структурі ЕКС є ЕК СТРАХ, що акумулює знання про базову емоцію, без якої не є можливим саме існування людини. Опису сутності, семантичних, структурних та функціональних особливостей зазначеного концепту присвячено наступний параграф.
1.3 Емоційний концепт СТРАХ як фрагмент англомовної картини світу
Вивчення такого фрагменту англомовної картини світу, яким є ЕК СТРАХ, бачиться нами, перш за все, у розкритті його природи як інформаційного згустку, сформованого в результаті пізнання індивідом внутрішнього та зовнішнього проявів емоції страх. Під час реалізації окресленої мети ми беремо до уваги гетерогенну природу знання про вказану емоцію, що вважаємо за підставу для проведення аналізу семантичної структури досліджуваного ЕК у різновимірних площинах.
1.3.1 Лінгвопсихологічні передумови формування концепту СТРАХ
Емоція страх є одним з найважливіших компонентів ЕКС людини, який обумовлює процес пізнання та орієнтації людини у світі [354, с. 53; 426, с. 228], характеризуючись біологічними, психологічними та соціокультурними вимірами [448, с. 402]. Страх є фундаментальною властивістю людської істоти, природною універсальною базовою емоцією, що відображає інстинкт самозбереження і відіграє провідну роль у забезпеченні життєдіяльності людини [113, с. 34; 193, с. 6-7; 203, с. 72-73; 271, с. 168; 434, с. 14-15].
Функціональне призначення страху полягає у тому, що він виявляється у вигляді афективно загостреного сприйняття загрози для життя, благополуччя чи самопочуття людини та активної чи пасивної реакції на несприятливі фактори навколишнього середовища [67, с. 12; 83, с. 84-85; 200, с. 12-13]. Погляд на світ крізь призму небезпеки приводить до специфічного викривлення дійсності, що безпосередньо позначається на характері її сприйняття індивідом, вірної інтерпретації ним подій, вдалого вибору шляхів подолання труднощів та збагнення неприємної й шкідливої для організму емоції [67, с. 4]. При цьому, крім прототипового “перспективного” прочитування страху як реакції на загрозливу майбутню подію, він може поставати як “ретроспективна” емоція, що виникає при розумовому відтворенні вже пережитої у минулому небезпеки [див. 427, с. 82].
Отже, першопричиною появи страху є фізичне чи ментальне сприйняття певного стану речей, яке категоризується свідомістю як небезпечна ситуація, що не відповідає потребі людини у почутті безпеки [203, с. 72; 279, с. 12; 383, c. 16; 427, с. 82]. Зазначена оцінка зумовлена тим, що виникає неузгодженість між змістовним компонентом установки та образом реальної ситуації – когнітивний дисонанс, який переживається як стан дискомфорту [324, с. 7-9]. Останній неминуче тягне пошук можливостей повернення почуття безпеки та спокою [208, с. 156].
Стан страху безпосередньо виявляється у мимовільних нейрофізіологічних та нейромоторних реакціях індивіда. До них відносяться, наприклад, такі симптоми як неможливість сконцентруватися, зниження тонусу мускулатури, збільшення частоти серцебиття, що відображає неспокій, дискомфорт, зміни у міміці та пантоміміці, мимовільні мовленнєві вигуки тощо [3, с. 367; 468, с. 44-45]. Ці симптоми є підставою для класифікації емоції як неприємної, такої, що приносить невдоволення, у більшості випадків дезорганізує діяльність індивіда, і відповідно оцінюється ним як негативна.
Після первинної інтуїтивної оцінки обов’язково з’являється більш усвідомлена інтелектуальна оцінка як самої небезпеки, так і свого психофізіологічного та фізичного стану [275, с. 572]. Оцінка тягне за собою появу осмисленого бажання припинення впливу несприятливого фактора, яке здійснюється через більш глибокий аналіз можливих шляхів виходу із ситуації та вироблення плану дій [193, с. 34; 274, с. 188]. Кристалізація замислу детермінується тим, як суб’єкт обмірковує план та приймає початкове та кінцеве рішення відносно тих кроків, що приведуть до бажаного результату. Сама емоція та оцінка сприяють формуванню інтенції, відмічають початок та кінець вольового акту.