Базова категорія концептуальної семантики– концепт трактується як ідеальна сутність, що формується в свідомості людини у вигляді глобальної, певним чином організованої, різносубстратної розумової одиниці [262, с. 4-5; 383, c. 3; 400, с. 19], багатомірне ідеалізоване утворення [195, с. 16], яке втілює культурно зумовлені уявлення етносу про світ [100, с. 100; 278, с. 111-112] та може опредметнюватись системою мовних засобів. Концепт розглядається як репрезентант інформації – досвідно-енергетичного кванту, який надходить до свідомості людини у вигляді різного роду інформаційних енергем, із яких він формується [134, с. 51; 276, с. 259].
Семантично концепт являє собою деяку абстракцію, що узагальнює значення ряду своїх реалізацій. До семантичної структури концепту належать усі ознаки поняття (ядро концепту), а також його вихідна форма (етимологія), стиснена до основних ознак змісту історія, сучасні асоціації, уявлення, оцінки, переживання тощо [107, с. 93; 205, c. 28; 292, с. 43]. Така ментальна структура включає також усю комунікативно значущу інформацію (інформацію про системну значущість знака концепту), когнітивну пам’ять слова (його смислова наповненість, яка корелює з першопризначенням знаку та ціннісними орієнтирами етносу) та прагматичний компонент (пов’язаний з ілокутивною та експресивною функціями мови) [65; 123, с. 6-10].
У свідомості людини концепт породжується на основі результатів практичної діяльності, пізнання та оцінки об’єктивного світу [238, с. 19; 421, с. 448; 428, c. 46]. При цьому будь-який концепт виникає у формі образу, який здатен просуватися ступенями абстракції. Коли кількість його ознак збільшується, тобто збільшується рівень абстракції, чуттєвий образ поступово перетворюється на образ розумовий [263, c. 70]. Такий принцип формування ментальної репрезентації знань про світ дозволяє розглядати концепт як “поглинаючу польову структуру” [124, с. 150], до якої входять різні аспекти знання і досвіду, у тому числі, світоглядний, раціональний, емотивний, культурологічний.
Концепт як невід’ємна частина світогляду певного етносу є “згустком культури” в індивідуальній свідомості [292, с. 43; 395, с. 105], тим, у вигляді чого культура входить у ментальний світ особистості. Крім того, за посередництва концепта людина поринає у культуру, і, навіть, може впливати на неї [12, с. 11; 57, с. 97; 65; 188, с. 4-5].
Утворення та розвиток концептів є результатом мисленнєвого конструювання предметів та явищ. Зазначений когнітивний процес кваліфікується як концептуалізація [30, с. 21; 144, с. 17; 258, с. 16-18]. Характеризуючись багатоканальністю й цілісністю отримання та переробки інформації [78, с. 25], вона спрямована на виділення у свідомості суб’єкта пізнання мінімальних змістових одиниць досвіду, які піддаються омовленню.
Концептуалізація знаходиться у тісному зв’язку з культурними схемами, які були сформовані етносом у процесі його історичного розвитку, обумовлюючись такими факторами як образне сприйняття, фізична взаємодія, ментальні образи та роль реалій у культурі [78, с. 30; 174, с. 48], та забезпечується роботою сенсорно-рецептивної, логіко-поняттєвої, емоційно-оцінної та ціннісно-моральної сфер свідомості [143, с. 168].
Оскільки в утворенні концептів беруть участь попередньо осмислені дані, концептуалізація спирається на такий когнітивний процес, як категоризація [30, с. 23-24; 280; 369, с. 63; 410, с. 223-224]. Під категоризацією розуміють поділ зовнішнього та внутрішнього світів людини на категорії, які відображають знання про сутність її існування, а також віднесення до сформованих категорій явищ, об’єктів та процесів, що мають певні схожості [11, с. 28; 168, с. 96; 331, с. 145; 386, c. 76-77; 400, с. 17; 413, с. 739]. Вона стає унікальним засобом отримання та утримання якомога більшого обсягу інформації, витрачаючи при цьому мінімум когнітивних зусиль [20, с. 23-24; 338, с. 110], а також забезпечує наше просторове та часове орієнтування та ефективну інтерпретацію інформації про оточення, оскільки “канонізує” перцептивний досвід, задаючи першопочаткові параметри осмислення реальності [20, с. 24; 400, с. 17-18; 410, c. 223; 414, с. 262-263; 428, c. 122]. Розуміння ж ментальних образів вимагає виділення смислів та їхньої вербалізації [139, с. 21].
Категорії, що оформлюються у процесі пізнання світу й зазнають подальшої вербальної маніфестації, відтворюють властивості як конкретних, так і абстрактних сутностей світу та відношення між ними у всезагальній та найбільш концентрованій формі [29, с. 9; 428, c. 121]. Утворення категорій пов’язано з формуванням прототипу, навколо якого вона будується [103, с. 75; 416, с. 213; 429, с. 14]. Прототип є концептом, що являє собою сукупність ознак, які дозволяють об’єднати споріднені поняття, виділити родо-видові протиставлення та проміжні категорії, що їх пов’язують [258, с. 7-8; 277, с. 44; 366, c. 63; 400, c. 17-19; 419, с. 69]. Виявляючи риси “фамільної подібності” з собою нового об’єкта категоризації, прототип відповідає за його віднесення до заданого прототипового класу [35, с. 263-264; 410, c. 224; 413, с. 739; 416, с. 213].
Межі між категоріями є розмитими та рухомими, що є закономірним наслідком природи людського сприйняття та осмислення світу [408, с. 402-403; 425, с. 60-63; 430, с. 19]. Ця особливість уможливлює міграцію периферійних членів категорії, яка, з одного боку, забезпечує взаємозв’язок окремих категорій, а з іншого – пластичність загального категоріального апарату людини, пристосованого до потреб як наївного, так і наукового осмислення світу.
Використання у процесі інтерпретації дійсності прототипів як інструментів, за допомогою яких людина здатна справлятися з нескінченною кількістю стимулів, що поступають з оточення, складає значну частину усієї її когнітивної діяльності [90, с. 58-67; 380, с. 212; 419, c. 68]. Виконуючи роль фільтрів, через які йде потік нової інформації, прототипи беруть участь у її ідентифікації та категоріальному розподілі, весь час оновлюючись, поповнюючись новими даними. Враховуючи зазначене, їх можна віднести до концептів-аналізаторів [243, с. 101-106], які задають напрямки когнітивного опанування буття людиною та фіксування результатів когніції у системі мови.
Предметний світ, осягнутий людиною на поняттєвому рівні, в ідеальній формі існує в системі мовних значень [139, с. 21], які виступають засобом семантичної інтерпретації поняттєвого світу [94, с. 4; 163, с. 61]. Значення слова виступає лінгвістичним відбитком, концептуально конгруентним, але не повним двійником поняття, що є своєрідним прототипом, навколо якого формується концепт [201, с. 90; 205, c. 27-28; 231, с. 352]. Таким чином, значення мовних знаків пов’язується зі своєю понятійною основою, що робить можливим реконструкцію концепту під час аналізу семантики його мовних репрезентацій.
Під час опису вербально представлених концептів слід враховувати їхню неізольованість відносно один одного [96; 107; 243], що ставить питання вивчення загальної організації системи концептів у свідомості людини.
1.1.3 Особливості вербалізації фрагментів концептуальної картини світу
Однією з головних функцій концептів є інтерпретація отримуваних даних. Концепти утворюють інформаційну базу мислення [75, с. 38; 107, с. 157; 179, с. 124], певний концептуальний каркас свідомості, що уможливлює подальший процес когнітивного опанування дійсності [281, с. 107]. Світ “фільтрується” у свідомості особистості крізь концептуальні площини – “згустки” структурованої інформації, що стосуються окремих ділянок досвіду про світоустрій та місце людини у ньому [95, с. 50]. Результатом такої фільтрації стає упорядкована у вигляді системи взаємопов’язаних змістів свідомості носіїв мови концептуальна картина світу (ККС) [142; 206, с. 59; 243, с. 7; 342, с. 167-168; 386, c. 79].
ККС є системою інформації про дійсний чи можливий світи, яка постійно знаходиться у стані розвитку та оперативної мобільності за рахунок безперервного пізнання індивідом об’єктивної реальності [188, с. 9; 243, с. 7; 251, с. 47; 295, с. 22]. Обробка та зіставлення даних, що надходять різними каналами і тому належать різним модальностям, відбувається на концептуальному рівні свідомості [22, с. 196; 148, с. 12; 296; 388, с. 16]. Окрім інтелектуального компоненту, спосіб інтерпретації дійсності індивідом значною мірою залежить від його емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу [139, с. 21].
Системність ККС маніфестує системність пізнання світу: її компоненти, категоризовані людською свідомістю, встановлюють постійні зв’язки, переплітаються та взаємодіють між собою, утворюючи сукупність знань з “каталогізованою” структурою [107, с. 154; 161; 263, с. 67]. Остання не є гештальтною. Ментальні репрезентації подібних реалій об’єктивного світу, утворюють у межах ККС нескінченну кількість великих за обсягом угрупувань концептів – концептосфер (КС), зумовлюючи, таким чином, складноструктуровану, негомогенну природу ККС.
Аналіз останніх наукових досліджень з когнітивної лінгвістики [87; 188; 243; 263; 390 та ін.] дозволяє стверджувати, що термін “концептосфера” може використовуватися у широкому та вузькому смислі.
У першому випадку КС як структуроване національно та культурно обумовлене знання людей про світ, що є представленим у семантичному просторі мови етнокультурної спільноти, фактично дорівнюється колективній або індивідуальній ККС [37, с. 140-141; 87, с. 16; 124, с. 150; 188, с. 5; 208, с. 151; 262, с. 19; 267, с. 97; 390, с. 17].
Ми розглядатимемо КС у вузькому сенсі – як складову ККС, котра являє собою комплекс знань, тематично відділений від інших областей знання [99; 140, с. 132; 185, с. 273]. Будучи частиною ККС, концептосфера виділяється за тезаурусним принципом, тобто принципом співвіднесеності з певною сферою буття соціуму на конкретному етапі його історичного розвитку [75, с. 113]. Через це функціональним призначенням КС стає формування семантики лінгвістичних одиниць, використовуваних для номінації деякої поняттєво однорідної ділянки досвіду [114, с. 86].
Неуніфікованість термінології, що вживається у сучасних мовознавчих розвідках, дає підстави констатувати наявність різних авторських термінів на позначення описаної структури досвіду. Перш за все, поняття КС корелює з поняттям ментального простору – концептуальної царини, яка використовується для об’єднання інформації того чи іншого різновиду [22, с. 196; 202, с. 22; 378, с. 16-22]. Функціонуючи як ментальний простір, КС являє собою середовище концептуалізації та мислення і характеризується сегментованістю, існуванням різних конфігурацій своєї структури, створенням дискурсу тощо [60, с. 42; 346, c. 32; 378, с. xvi-xvii]. Отже, як закодована соціокультурна інформація концептуальна сфера виступає у якості “семантичного інвентарю культури”, який зумовлює характер здобуття й організації нового знання та досвіду [32, с. 9; 139, с. 18].