Отже, в XIX столітті гумбольдтіанство не склалося в єдину наукову школу, але воно існувало як потужну течію лінгвофілософской думки. В тій чи іншій мірі воно торкнулося в Європі будь-якого утвореного мовознавця. Науковий авторитет В. Гумбольдта ні в кого не викликав сумнівів.О. О. Потебня не тільки засвоїв цей світогляд, але і поглибив його у своїх працях. Ідіоетніческая сторона лінгвофілософской концепції О.О. Потебні - безпосередня предтеча гіпотези лінгвістичної відносності, хоча її автори - Е. Сепір і Б. Уорф - і не були знайомі з роботами східнослов'янського мислителя.
1. М.Б. Лановик. Перекладознавча концепція В. Гумбольдта та її рецепція в українському літературознавстві (Тернопільський державний педагогічний університет ім.В. Гнатюка)
2. Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества // Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 1984.
3. Иваньо И., Колодная А. Эстетическая концепция А. Потебни // Потебня А.А. Эстетика и поэтика. - М.: Искусство, 1976.
4. Радченко О.А. Мова як міросозіданіе. Лінгвофілософская концепція неогумбольдтіанства. Ч.1. - М., 1997.
5. Штайнталь Г. Граматика, логіка і психологія // Звегінцев В.А. Історія мовознавства XIX і ХХ століть у нарисах і витягах. Ч.1. - М., 1960. - С.108-116.
6. Потебня А.А. Думка і мова. - Харків, 1862.
7. Потебня А.А. Из записок з російської граматики. Т.1-2. - М., 1958.